Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 14:31

Дім, якого немає. Спогади про пережитий Голокост


Олена Сегалл із сином Вінном біля знайомої з дитинства вежі Дубенського замку

Рівне – Сьогодні – Міжнародний день боротьби проти фашизму, расизму і антисемітизму. Ця дата пов’язана з історією «кришталевої ночі» з 9 на 10 листопада 1938 року, коли по-нацистськи налаштовані молодики вчинили масові погроми євреїв на території Німеччини. З тієї ночі, підкріпленої байдужістю і страхом навколишніх людей, розпочалася історія Голокосту, яка разом із Другою світовою війною докотилася до України.

Уродженка Дубна, громадянка США Олена Сегалл (Швом) цьогоріч разом із чоловіком, дітьми та онуками побувала на батьківщині і поділилася з Радіо Свобода спогадами про трагічну історію родини і власний порятунок.

Коли розпочалася війна, дівчинці було 11 років. Вона добре пам’ятає ще «польський» період свого дитинства, коли на гамірній вулиці у центрі міста гралася разом із українськими та польськими дітьми. Батько торгував збіжжям і мав будинок, до якого тулилися домівки його братів. Мамині батьки мешкали з іншого боку міста. З вікна вітальні виднілася мальовнича Дівоча вежа Дубенського замку. Атмосфера в місті була спокійною і доброзичливою. Але вона змінилася десь наприкінці 40-го року, коли решта населення почала ставитися до євреїв із осторогою.

На той час до будинку Швомів радянська влада підселила сім’ю одного з приїжджих офіцерів. Коли розпочалася війна, той офіцер пропонував евакуюватися разом із ним. Батько – відмовив.

«Мама звернулася до батька (я ніколи цього не забуду): «Герша, давай поїдемо з ним». А він: «І що, лишити дім, своє місто?» Ніхто не знав, що тут будуть такі звірі. А потім, коли розпочалося гетто – куди бігти?» – розповідає Олена Сегалл.

Будинок на хуторі Яблунівка, де переховували єврейську дівчинку Олену Швом, 9 листопада 2011 року
Будинок на хуторі Яблунівка, де переховували єврейську дівчинку Олену Швом, 9 листопада 2011 року
Пастка

Уже через два місяці після входження нацистських окупантів до Дубна Олена втратила батька і всіх його братів, яких забрали уночі й розстріляли на міському єврейському цвинтарі. Це була перша велика акція страти. Після неї настало відносне затишшя. Євреїв обмежували в пересуванні і змушували ідентифікувати себе позначками на одязі. А на початку квітня 42-го року створили гетто.

«Бабусин будинок був включений у стіну гетто, – пригадує жінка. – Це була перша вулиця, яка відгороджувала єврейський район. Із дощок побудували некрасивий паркан, зверху був колючий дріт. Частину будинку, яка виходила на вулицю, забили дошками – вікна і двері. Там були ще мої тітки і чужі люди. Але все ж таки це було «у своїх».

Але за сім тижнів після заснування Дубенського гетто більше половини його мешканців були винищені. Як свідчить Сегалл, у травні нацисти провели у Дубні наймасштабніший розстріл – стратили близько 5 тисяч євреїв. Тоді загинули її бабуся і дідусь, тітки, п’ятирічний двоюрідний брат та інші родичі. Оскільки мама Олени ходила на роботу, її та доньку не зачепили. Одного разу під час походу на роботу їм вдалося відсторонитися від загону. Мати вирішила віддати доньку чеському селянинові, котрий був другом їхньої родини. І донині пані Сегалл-Швом шукає нащадків цього чоловіка, адже запам’ятала лише їхнє прізвище. А тоді, у 42-му, її прийняли в чеській родині як рідну. З того часу не зникає її захоплення садівництвом.

Однак за кілька місяців господар, боячись за безпеку власної сім’ї, попросив дівчинку покинути його дім. Блукаючи лісом, Оленка віднайшла село, в якому в українського господаря жила її тітка. Та знайшла її, зморену сном, просто під ворітьми обійстя. Але за тиждень їм обом довелося покинути і цей притулок…

Спочатку біженки харчувалися тим, що було в полі чи на дорозі, а пізніше підходили до хат. У тітки був фальшивий документ, у дівчинки – жодних посвідок, вона назвалася іменем шкільної подруги – Халінкою. Минуло півтора тижня. Коли від постійних подорожей босоніж стали пухнути ноги, вони не витримали – пішли до гетто в Мізочі. Їх поселили і нагодували. А вже за тиждень вони прокинулися від пострілів. Гетто оточили, почалася «акція».

Будинок, де мешкали євреї, оточили есесівці та поліцаї й розпочали обстріл, виганяючи з нього людей. Дівчинка з тіткою заховалася в переході між двома будинками, звідки було видно плац, на який окупанти зганяли євреїв.

«Ми бачили одного чоловіка-єврея, який біг і лив бензин. А за 3–4 години ми почали горіти. Кажуть, що це допомогло багатьом людям утекти. І це правда. Ми змогли вистрибнути через вікно і побігли вниз, до річки Устя. Там, де не було вогню, по нас стріляли. Ми вбігли в коридор бані біля річки, а там уже було багато людей, включно з господарем будинку, де ми жили. Господар, який стояв переді мною, отримав кулю в голову. Кров бризнула на мою спідницю», – згадує жінка жахи, які не дають їй спокою і донині.

Пізніше пожежу в Мізоцькому гетто назвуть «єврейським бунтом». Того дня на плацу перед цукровою фабрикою у Мізочі були знищені, за різними джерелами, від півтори до трьох тисяч людей. Але поліцай, який навів дуло автомата на маленьку Олену та її тітку, почувши їхню польську мову, привів їх до місцевої управи. А німецького офіцера, котрий змусив їх зняти хустки, збило з пантелику волосся полонянок. Вони були білявками. Нетипова зовнішність зіграла для обох рятівну роль. Через кілька днів, по дорозі до Острога, Олена впізнала на подвір’ї однієї з хат іще одну білявку – свою маму.

Олена Сегалл з рідними біля пам’ятного знаку на місці розстрілу мізоцьких євреїв, Дубно, 9 листопада 2011 року
Олена Сегалл з рідними біля пам’ятного знаку на місці розстрілу мізоцьких євреїв, Дубно, 9 листопада 2011 року
Порятунок від «волинського Шиндлера»

Вони могли загубитися у вирі війни, якби не здолбунівський підприємець Герман Ґраубе, котрого називають «волинським Шиндлером». Довідавшись про ліквідацію гетто в Рівному, де на його компанію – будівельно-промислову фірму Йозефа Юнґа із Золінґена – працювали євреї, він домігся волі й особливого статусу для 150 здолбунівських, острозьких і мізоцьких єврейських робітників. Туди потрапили й Олена з матір’ю. «Про нього є книга під назвою «The Moses of Rovno» («Мойсей із Рівного»). Його секретарка також допомагала нас рятувати. Нас оточувала атмосфера, в якій не дозволяли переслідувати», – розповідає Олена Сегалл.

Герман Ґраубе став свідком масових розстрілів євреїв у Дубні і згодом свідчив на Нюрнберзькому процесі про ці злочинні акції. Інший свідок дубенських розстрілів – німецький офіцер Аксель фон дем Бусше – у 43-му році приєднався до німецького руху Опору і брав участь у замаху на Адольфа Гітлера.

Поза цією розповіддю лишилися імена понад 40 рятівників (найбільша кількість в Україні) з Рівненщини, котрі згодом отримали звання «Праведник народів світу». Втім, як і імена поліцаїв, котрі ганьбили честь свого народу кров’ю невинних людей.

Наприкінці війни жінки опинилися в німецькому Кельні, пережили бомбардування. Олена стала бібліотекарем, працювала у Гарвардському університеті, згодом отримала ступінь доктора філології і викладає російську мову студентам університету Дікінсона в Пенсильванії. Олена Сегалл поставила собі за мету – не лише написати книгу спогадів, а й повернути пам’ять про загиблих земляків.

«Знаєте, коли в’їжджаю в Дубно – там земля тепер під тротуаром, немає будинку, – ділиться вона своїм болем. – Але там я ніби входжу на свій шматочок колишнього життя. Зазвичай, коли людина помирає, її ховають, і є те місце, є пам’ять. Цього у нас немає. У Дубні вивіски з бронзи вкрали й відправили на розплав. Я просила мера Дубна, щоб поставити не таблички з бронзи, а величезні важкі камені, щоб їх не було можливості забрати. Він обіцяв, що це робитимуть».

У місті Дубно нацисти організовували страти єврейського населення шість(!) разів. У результаті з 13 тисяч дубнівських євреїв наприкінці війни живими лишилися лише 300. На Рівненщині масові страти євреїв на території області тривали впродовж 1941–42 років. Кількість загиблих сягнула ста тисяч. Міський голова Дубна Василь Антонюк повідомив, що дубенську синагогу нині збираються відреставрувати, щоб розмістити там музей історії дубенських євреїв.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG