Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 05:25

Берлусконі був псевдореформатором – італійський експерт


Серджо Романо
Серджо Романо
Рим – У час, коли в Італії готується розпочати роботу новий технічний уряд на чолі з прем’єром Маріо Монті, там обговорюють політичну спадщину його попередника Сильвіо Берлусконі. Відпрацювавши чотири терміни, 75-літній політик пішов у відставку минулої суботи. Однак епоха Берлусконі ще не завершилася, вважає італійський історик і публіцист Серджо Романо, оглядач газети Corriere della Sera. В інтерв’ю Радіо Свобода експерт поділився думками про роки правління медіамагната і його вплив на політичне й соціальне життя Італії.

– Берлусконі все ще на чолі впливової партії «Народ Свободи». Він її заснував, він практично її власник. Берлусконі має репутацію політика, який повертається на сцену. Але думаю, що важливий період його політичної кар’єри таки завершився. На мій погляд, він ще намагатиметься відігравати певну роль у наступні роки.

– Як би Ви охарактеризували 17 років політичної епохи Берлусконі?

– Одним словом цього не опишеш. На початку 1994 року Берлусконі з’явився в італійській політиці у кризовий момент. Він дав голос тій поміркованій Італії, яка на той час уже не могла голосувати за свої традиційні партії (за християнських демократів, соціалістів, республіканців та інших). Берлусконі створив біполярну політичну систему Італії (правоцентристи і лівоцентристи). Водночас Берлусконі запам’ятається як ліберальний псевдореформатор. Він ніколи не виконував своїх обіцянок. Він приніс у політику і конфлікт інтересів: як успішний підприємець, не позбувся своїх компаній і в той же час займався політикою. Берлусконі ніколи не прагнув покінчити з конфліктом інтересів. Це постійно негативно позначалося на італійській політиці. Парадоксально, але будучи енергійною і дійовою особистістю, Берлусконі не здійснив у країні жодної важливої реформи.

– Існують думки, що Берлусконі прийшов у політику для порятунку свого бізнесу і тепер залишив посаду також із цієї причини. Зокрема, акції концерну «Медіасет» значно впали за час кризи. Як Ви гадаєте, чому Берлусконі наважився на відставку?

– Це трохи обмежене міркування. Як амбіційна людина, окрім підприємництва, він прагнув також досягти успіху і в політиці. Але він залишив посаду прем’єра не через свій бізнес, а тому що втратив більшість у парламенті.

– Так, але ж не відразу поступився місцем. Чи не вирішальну роль тут зіграли фінансові ринки і тиск Євросоюзу?

– Безумовно, фінансова ситуація стала фундаментальною. Та Берлусконі ще до цього втратив частину своєї більшості, передусім через те, що протягом останнього року з ним щось сталося, і це мають аналізувати швидше психологи, ніж історики чи політологи. Берлусконі ніколи не міг розрізняти життя приватного і публічного. Останнім часом ця плутанина між особистим і громадським стала особливо помітною в діяльності Берлусконі. Ось це і відвернуло від нього частину електорату та його політичних соратників, для яких Берлусконі вже перестав бути надійним представником.

– Чи відчуватиметься відсутність цього політика на міжнародній арені?

– Ні, не думаю, що світова спільнота сумуватиме за Берлусконі, бо останніми роками він розчарував усіх як в Італії, так і за її межами. Це людина, яка ретельно вибудовувала міжнародні зв’язки на персональному рівні із Путіним, Ердоганом, Бушем, Тоні Блером... Він надавав дуже великої ваги особистим контактам із лідерами, але зовнішня політика – це складніша справа, ніж рамки персональних взаємин.

– Що тепер буде із судовими процесами, які ще тривають проти Берлусконі?

– Ці процеси тривають. Тепер Берлусконі повинен бути присутнім на всіх засіданнях суду, бо вже не матиме тієї легальної відмовки, що через виконання прем’єрських обов’язків міг пропускати слухання. На сьогодні таких виправдовувань для нього не існує, тож побачимо, чекаємо вердиктів.

– Багато хто в Італії з недовірою дивиться в майбутнє після Берлусконі і насамперед через відсутність гідної політичної альтернативи. Ви поділяєте ці побоювання?

– Ні, я не поділяю цих сумнівів. Політична альтернатива з’явиться, і це має бути демократична альтернатива. В Італії у найближчі півтора року мають відбутися парламентські вибори. Та на сьогодні пріоритетом залишається не голосування, а відродження національної економіки, що б гарантувало стабільність ринкам та ЄС. Нині країні не потрібні політичні дебати і суперечки, які, звісно, ще повернуться, бо це важливо для італійської демократії. Думаю, буде справедливо, коли наступні вибори відбудуться за планом навесні 2013 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG