Брюссель – Рівно десять років тому європейці почали відкривати для себе нову спільну грошову одиницю – євро. Саме у той час німці, бельгійці, французи, італійці та інші вперше отримали можливість обміняти свої національні гроші на валюту, на яку в Євросоюзі покладалися великі надії. Чому і як зважилися 17 держав співдружності пожертвувати своїми національними грошима і перейти на євро? І що сьогодні стало на перешкоді стабільності єврозони?
Навіть тепер, через десять років після впровадження євро, для декого з бельгійських споживачів, скажімо, кілограм помідорів коштує 2 євро, а для декого – 80 франків. Люди, особливо старшого віку, подумки щоразу конвертують гроші, щоб порівняти нинішні й колишні ціни.
«Насправді, порівнювати євро і колишні франки немає особливого сенсу, – пояснює Жан-Філіп Дукарн із бельгійської організації захисту прав споживачів. – Навіть критикуючи євро, ми беремо за приклад колишню грошову одиницю, щоб сказати: «бачите, у євро це коштує дорожче». Але на жаль, причина у подорожчанні рівня життя».
Головна мета євро – стабільність – поки що не досягнута
Чому європейська співдружність вирішила створити єдині гроші? Ідея євровалюти виникла ще наприкінці 70-х років. Тільки у 1992 році її вписали до європейського засадничого документа, так званої «Мастріхтської угоди». Тоді ж Німеччина запропонувала назвати цю валюту «євро». Ще через 6 років 11 держав були відібрані на основі низки умов для переходу на нову грошову одиницю. Зокрема, йдеться про обмеження дефіциту держбюджетів, боргів та інфляції. Ще тоді не всі країни відповідали цим критеріям, хоча обіцяли швидко виправитися.
Нині ця так звана «єврозона» налічує 17 держав, але у ній немає того, що було головною метою створення валютного союзу, а саме: стабільності. Власне, весь Європейський Союз наразі переживає складну й глибоку кризу.
Економісти пояснюють це тим, що створюючи валютний союз, країни-фундатори припустилися грубої фатальної помилки. Вони гадали, що для нормального функціонування єврозони достатньо створити Європейський центральний банк. Донедавна все ніби йшло гаразд. Втім, після обвалу фінансових ринків 2008 року, борги багатьох держав єврозони стрімко зросли, а це призвело до «збою» у всій грошовій системі.
Потрібен повноцінний економічний уряд
Нині єврозона намагається створити не лише фінансову, а й бюджетно-економічну спільноту, яка могла б ухвалювати нагальні політичні рішення. Жан-Клод Юнкер, голова Єврогрупи, тобто клубу міністрів фінансів єврозони, з цього приводу каже: «Якщо ми бажаємо стати економічним урядом (об’єднаної) Європи, нам слід мати амбіції справжнього уряду».
«Я хочу, щоб у всіх наших вчинках методи роботи були більш політичними», – додав пан Юнкер, виступаючи у Європарламенті.
Але це завдання – створити економічний уряд Європи – надзвичайно складне. Адже державам в ім’я європейського проекту доведеться далі йти на чималі жертви.
Десять років тому країни, на кшталт Німеччини чи Франції відмовилися від частини своєї національної ідентичності, тобто національних грошей. Тепер, задля об’єднаної Європи їм доведеться відмовитися й від великої частки своєї економічної суверенності. З цим згодні далеко не всі, тому нестабільність і брак довіри залишаються й надалі головними ознаками єврозони.
Навіть тепер, через десять років після впровадження євро, для декого з бельгійських споживачів, скажімо, кілограм помідорів коштує 2 євро, а для декого – 80 франків. Люди, особливо старшого віку, подумки щоразу конвертують гроші, щоб порівняти нинішні й колишні ціни.
«Насправді, порівнювати євро і колишні франки немає особливого сенсу, – пояснює Жан-Філіп Дукарн із бельгійської організації захисту прав споживачів. – Навіть критикуючи євро, ми беремо за приклад колишню грошову одиницю, щоб сказати: «бачите, у євро це коштує дорожче». Але на жаль, причина у подорожчанні рівня життя».
Головна мета євро – стабільність – поки що не досягнута
Чому європейська співдружність вирішила створити єдині гроші? Ідея євровалюти виникла ще наприкінці 70-х років. Тільки у 1992 році її вписали до європейського засадничого документа, так званої «Мастріхтської угоди». Тоді ж Німеччина запропонувала назвати цю валюту «євро». Ще через 6 років 11 держав були відібрані на основі низки умов для переходу на нову грошову одиницю. Зокрема, йдеться про обмеження дефіциту держбюджетів, боргів та інфляції. Ще тоді не всі країни відповідали цим критеріям, хоча обіцяли швидко виправитися.
Нині ця так звана «єврозона» налічує 17 держав, але у ній немає того, що було головною метою створення валютного союзу, а саме: стабільності. Власне, весь Європейський Союз наразі переживає складну й глибоку кризу.
Економісти пояснюють це тим, що створюючи валютний союз, країни-фундатори припустилися грубої фатальної помилки. Вони гадали, що для нормального функціонування єврозони достатньо створити Європейський центральний банк. Донедавна все ніби йшло гаразд. Втім, після обвалу фінансових ринків 2008 року, борги багатьох держав єврозони стрімко зросли, а це призвело до «збою» у всій грошовій системі.
Потрібен повноцінний економічний уряд
Нині єврозона намагається створити не лише фінансову, а й бюджетно-економічну спільноту, яка могла б ухвалювати нагальні політичні рішення. Жан-Клод Юнкер, голова Єврогрупи, тобто клубу міністрів фінансів єврозони, з цього приводу каже: «Якщо ми бажаємо стати економічним урядом (об’єднаної) Європи, нам слід мати амбіції справжнього уряду».
«Я хочу, щоб у всіх наших вчинках методи роботи були більш політичними», – додав пан Юнкер, виступаючи у Європарламенті.
Але це завдання – створити економічний уряд Європи – надзвичайно складне. Адже державам в ім’я європейського проекту доведеться далі йти на чималі жертви.
Десять років тому країни, на кшталт Німеччини чи Франції відмовилися від частини своєї національної ідентичності, тобто національних грошей. Тепер, задля об’єднаної Європи їм доведеться відмовитися й від великої частки своєї економічної суверенності. З цим згодні далеко не всі, тому нестабільність і брак довіри залишаються й надалі головними ознаками єврозони.
