Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 09:36
Лесь Танюк

У списку розстріляних у Сандармосі З листопада 1937 року – «в ознаменование 20-летия Великого Октября – під номером 177 був Микола Куліш, а під номером 178 – Лесь Курбас. Два геніальні побратими з українського «Розстріляного Відродження», яких не роз’єднала ця остання куля – одна на двох…

Рокованих на смерть везли на лютому морозі на вантажівках – роздягнених і зв’язаних спинами по двоє – капітан Матвєєв ставив їх біля рову й стріляв одному з них в обличчя, вбиваючи однією кулею – для економії – відразу обох.

Якщо розстріляний подавав ознаки життя, Матвєєв для певності трощив йому череп залізним ломом, що потім з чекістською пунктуальністю занотовував у своїх «сводках»…

Куліш український Гете

Микола Куліш — найвидатніший драматург України, його п’єси йшли в Парижі й Нью-Йорку, у Москві й Варшаві, в Ленінграді й Харкові. Один з його шедеврів – «Патетичну сонату» – тріумфально поставив славетний Олександр Таїров з легендарною Алісою Коонен у головній ролі, де вона блискуче грала українську героїню Марину (1931, Москва, Камерний театр).

Драматург Фрідріх Вольф, який видав п’єсу німецькою, писав, що форму цієї перлини світової драми можна порівняти лише з «Пер Гюнтом» Ібсена і «Фаустом» Гете…

Звичайно ж, Курбасові на Україні її поставити не дозволили – після погромної статті в Москві з символічним підписом «Украинец» (є підстави вважати, що за цим псевдонімом заховався Л.Каганович).

Рицарі «малахіянського образу»

Наймогутнішою виставою Курбаса й Куліша став «Народний Малахій» з Мар’яном Крушельницьким та Йосипом Гірняком у головних ролях – проба фантастичного реалізму – радянське життя крізь призму сприйняття божевільного поштарика філософа й пророка Малахія Стаканчика. Погромлених авторів вистави преса довго потім величало «рицарями малахіянського образу», «Дон Кіхотами з вулиці Міщанської».

Услід за своїм героєм, засадженим до божевільні, загримів на Соловки й Микола Куліш. У моїх «Щоденниках без купюр» (щойно вийшов 23-й том) є його розлогий передсмертний лист до Єжова, де Куліш моторошно допитується своєї вини – і складається враження, що він стерявся розумом.

На щастя, зберігся такий же розлогий донос на нього підсадженого йому в камеру «троцькіста» Штернберга, з якого очевидно, що Куліш радянської влади так і не визнав і на «націоналістичних позиціях» залишився. Отже, лист до Єжова – ще одна його «драматургічна містифікація» – і загинув Микола Куліш як український патріот.

«Славного драматурга Миколу Куліша, – згадував в’язень Соловків Семен Підгайний, – зацькованого ще на волі і згодом засланого й посадженого до другого соловецького ізолятора у Кремлі, ніхто не бачив. Він був хворий на туберкульоз і, по суті, не жив, а поволі вмирав у казематі».

У «Щоденниках» я надрукував його соловецькі листи до дружини – останній датовано 15 червня 1937 року...

Загинув він 3 листопада 1937 року.

В останню мить доля знову з’єднала його з Лесем Курбасом. Тепер уже навіки.

Лесь Танюк, режисер театру й кіно, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого

Читайте більше тут:

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG