До своєї поеми «Курбас», написаної за ґратами, Іван Світличний узяв за мотто рядок з Ліни Костенко «Курбас ліг у ту промерзлу землю». Шістдесятники знали ціну Курбасові й «Розстріляному Відродженню» – «генералам червоної Воркути, Соловків і Магадану»… Іван Світличний присвоїв Лесеві Курбасові титул «гетьмана української Мельпомени»…
На Соловках Маестро був тим же, ким був на волі – першим з перших, спраглим істини й національної держави. Микола Бажан, не лише видатний європейський поет, а й енциклопедист, вважав, що всі 20-і роки минули на мистецькій Україні «під знаком Леся Курбаса», – з його гніздов’я вилетіли не лише кращі майстри сцени, а й Хвильовий, Тичина, Блакитний, Куліш, Семенко, Плужник, Петрицький, Глієр, Козицький, Меллер… Його вистави ставали подіями не лише мистецтва, а й суспільного життя – через те майже кожну його постановку переглядало ЦК і ЧК, а «Народного Малахія» та «Мину Мазайла» оточували кінною міліцією…
Курбасові 1925 року, першим після Заньковецької та Мейєрхольда, було надано найвище на той час звання Народного артиста республіки. І Мейєрхольд, ревнивий до конкурентів, підняв у Москві на своєму «Ревізорі» публіку, урочисто оголосивши: «На спектакле присутствует лучший режисер Советского Союза Лесь Курбас!»
Ціна життя – перегляд «ідеологію»
Усвідомлюючи Курбасів авторитет, восени 1933 року його викликав до себе український диктатор Постишев.
– Ми справді могли б визнати вас найкращим режисером СРСР, але за однієї умови…
Умовою було зректися Хвильового й Скрипника, які кілька місяців тому наклали на себе руки, й переглянути «ідеологію».
– Я старий солдат сцени, мені пізно міняти погляди, – сказав Курбас.
– Мені вас шкода! – промовив Постишев.
– Мені вас теж, – відповів Курбас.
Постишева розстріляли роком пізніше за Курбаса.
Справа Олеся Курбаса з архівів КДБ
…у вічність останній крок
Курбас створив на Соловках театр-легенду – його вистави були акціями нескореного духу й спротиву. Через те й був замкнутий в ізолятор, а потім рокований на страхітну смерть.
Нагадаю чотири останні рядки поеми Світличного:
Не захотів паяцом при королеві голому?
Дуло чорніє в душу, клацнув, мов крук, курок…
Ось вона – роль коронна. Вище, Маестро, голову!
…Курбас ступає твердо у вічність останній крок.
Зберігся спогад його співкамерника, який запам’ятав шмат Курбасової розмови з «українським Бухаріним» Рак-Михайловським. Той сказав:
– Якби Сталін пішов шляхом Леніна, доля країни була б іншою.
Курбас притулив співрозмовника до себе й сказав:
– Комунізм несумісний з природою людини, як вогонь з водою.
Сьогодні ми це, здається, розуміємо…
Не всі… Бо дехто й досі виходить 7 листопада на вулиці й площі під червоними знаменами з портретами Сталіна та Берії на грудях. А той сандармохський етап – 1111 найкращих – саме й було розстріляно «в ознаменование 20-летия Великого Октября»…
Через те нові Матвєєви й нові Сандармохи – можливі. Вважаймо на це, Українці!
Р.S. Стосовно 7 листопада. Запопадливим шанувальникам цього «свята» варто б знати, що спочатку було вирішено відзначати його 25 жовтня. Але червоногвардійці наполягли на перенесенні урочистостей на «День рождения нашого вождя и создателя армии».
Не слід дивуватись: 7 листопада – день народження Льва Троцького.
Символіка не просто архіабсурдна. Українській реальності не до сміху.
Мертвий хапає живого.
З справи Олеся Курбаса
Лесь Танюк – режисер театру й кіно, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого
