Київ – В Україні близько мільйона людей перебуває в неволі. Із них лише 15 відсотків – у тюрмах. Решта в інтернатах, психіатричних лікарнях, військових частинах та інших закритих установах. Такими є результати дослідження Харківського інституту соціальних досліджень. Дослідники наголошують, що за відсутності в Україні громадського контролю в закритих установах, ризик жорстокого поводження із «підневільними» зростає. А представники влади зазначають, що для такого громадського контролю бракує законів.
В Україні є близько 5 з половиною тисяч закладів для утримання людей у неволі. Серед них не лише тюрми чи слідчі ізолятори, а й психоневрологічні інтернати, психіатричні лікарні, будинки дитини, школи-інтернати, пункти утримання мігрантів і навіть військові частини. Про це заявив експерт Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов.
«Місце несвободи – це те місце, куди поміщають людину, чи вона може прийти і не завжди звідти піти самостійно, і вона потрапляє 24 години на добу сім днів на тиждень під юрисдикцією держави. Ризик жорстокого поводження із такими людьми зростає, коли вони перебувають у цих закритих інституціях», – зазначив Андрій Черноусов.
Без системного громадського контролю
Перший заступник голови парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, депутат від Партії регіонів Володимир Олійник погоджується, що проблема із дотриманням прав людини в закритих установах існує. Але нагадує, що торік при Президентові України створили Комісію з питань попередження катувань, яка і має збирати подібну інформацію, аналізувати її та пропонувати главі уряду системний підхід щодо врегулювання цих проблем, і в першу чергу законодавчих, впевнений Володимир Олійник.
«І тут повинно бути декілька напрямків, один із них – це безперечно громадський контроль на підставі нормальної юридичної бази. Бо він не може, наприклад, бути достатньо глибоким, наприклад, в армії, бо я не думаю, що можна вільно мати доступ не тільки до інформації, але й перебування людей у війську. Але він повинен бути максимально глибоким на отримання інформації, на отримання перевірки», – наголошує Володимир Олійник.
Правозахисники кажуть, що в Україні досі не має системного громадського контролю за закритими установами. Туди мають можливість потрапити лише поодинокі люди, які не діляться досвідом і не систематизують зібрану інформацію. Саме тому вони сподіваються, що оприлюднений список місць несвободи допоможе прискорити розробку й впровадження оптимальної моделі громадського контролю за місцями неволі в Україні.
Органів громадського контролю в Україні може бути 18, як у Великобританії або один загальний – як у Вірменії, говорять правозахисники. В обох цих країнах система громадського контролю визнана ефективною, переконують правозахисники.
В Україні є близько 5 з половиною тисяч закладів для утримання людей у неволі. Серед них не лише тюрми чи слідчі ізолятори, а й психоневрологічні інтернати, психіатричні лікарні, будинки дитини, школи-інтернати, пункти утримання мігрантів і навіть військові частини. Про це заявив експерт Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов.
«Місце несвободи – це те місце, куди поміщають людину, чи вона може прийти і не завжди звідти піти самостійно, і вона потрапляє 24 години на добу сім днів на тиждень під юрисдикцією держави. Ризик жорстокого поводження із такими людьми зростає, коли вони перебувають у цих закритих інституціях», – зазначив Андрій Черноусов.
Без системного громадського контролю
Перший заступник голови парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, депутат від Партії регіонів Володимир Олійник погоджується, що проблема із дотриманням прав людини в закритих установах існує. Але нагадує, що торік при Президентові України створили Комісію з питань попередження катувань, яка і має збирати подібну інформацію, аналізувати її та пропонувати главі уряду системний підхід щодо врегулювання цих проблем, і в першу чергу законодавчих, впевнений Володимир Олійник.
«І тут повинно бути декілька напрямків, один із них – це безперечно громадський контроль на підставі нормальної юридичної бази. Бо він не може, наприклад, бути достатньо глибоким, наприклад, в армії, бо я не думаю, що можна вільно мати доступ не тільки до інформації, але й перебування людей у війську. Але він повинен бути максимально глибоким на отримання інформації, на отримання перевірки», – наголошує Володимир Олійник.
Правозахисники кажуть, що в Україні досі не має системного громадського контролю за закритими установами. Туди мають можливість потрапити лише поодинокі люди, які не діляться досвідом і не систематизують зібрану інформацію. Саме тому вони сподіваються, що оприлюднений список місць несвободи допоможе прискорити розробку й впровадження оптимальної моделі громадського контролю за місцями неволі в Україні.
Органів громадського контролю в Україні може бути 18, як у Великобританії або один загальний – як у Вірменії, говорять правозахисники. В обох цих країнах система громадського контролю визнана ефективною, переконують правозахисники.
