Київ – Перший заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко пропонує створити Громадську раду при ЦВК. Вона, зокрема, вирішувала б спірні питання, які виникають у ЗМІ під час виборчої кампанії. А нинішнє законодавство ставить їх багато, зазначають фахівці.
Низка статей Закону України «Про вибори народних депутатів» є неоднозначними, тлумачити їх можна по-різному, у зв’язку з цим для журналістів та ЗМІ виникають певні ризики. Про це заявляє член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрій Шевченко.
Зокрема стаття 74, частина 11дозволяє Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняти мовлення телерадіоорганізації.
«Ми завжди наполягали на тому, що такі радикальні рішення можуть ухвалюватися лише судом. Очевидно, що це досить ризикована позиція, коли ми сімом чиновникам довіряємо ухвалювати рішення на власний розсуд про призупинення роботи телерадіоорганізації», – зазначає Андрій Шевченко.
Крім того, проблему вже в практичній площині може викликати стаття Закону про те, що символіка та логотип партії вважається політичною рекламою, говорить Шевченко. А політична реклама може розміщуватися в медіа лише за гроші.
«Креативний чиновник або суддя може, за бажання, трактувати партійний логотип у випуску телевізійних новин як передвиборну агітацію, яка мала б бути оплачена. А якщо ні, то це означає, що можуть бути певні санкції», – каже депутат.
Обмеження статті 72 пункт 9, в якій ідеться про те, що «впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми партії забороняється на тому ж каналі мовлення в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, дії партії, кандидатів у депутати», теж викликають занепокоєння, зауважує Шевченко.
«Завжди ЗМІ мають з цим великі проблеми. Як висвітлювати нараду голови обласної адміністрації чи, скажімо, міністра, які поки не вирішили, чи йти у відпустку, чи не йти у відпустку?» – зауважує Томенко.
Для вирішення цих та інших спірних питань і двозначностей законодавства при ЦВК має запрацювати Громадська рада, вважає віце-спікер. За його словами, вона зможе убезпечити ЗМІ від вибіркового застосування законодавства.
«Щойно, наприклад, якийсь канал відмовиться брати політичну рекламу – або у зв’язку з порушеннями у сфері контенту, або у сфері антиреклами (наприклад, є антиреклама пряма і замовником буде Іваненко Іван Іванович, умовно кажучи, з офшорної території, тобто з села такого-то під Києвом) – тоді громадська рада при ЦВК має якось оперативно реагувати на це, розбиратися», – зазначає Микола Томенко.
Захисти себе сам!
У ЦВК обмаль важелів впливу і це стосується не лише захисту медіа, стверджує член ЦВК Ігор Жиденко. За його словами, навіть щоб просто провести вибори, Центрвиборчкому доведеться перевищити свої законодавчі повноваження.
«Єдине, що може зробити ЦВК, це надіслати інформацію до правоохоронних органів, тому не слід переоцінювати можливості ЦВК. Так чи інакше журналісти повинні самі боротися за свої права. І не сподіватися, що вам допоможе ЦВК чи хтось інший», – вважає Жиденко.
Голова парламентського комітету свободи слова та інформації Юрій Стець теж упевнений, що журналісти мають захищати себе самі. Головне, за його словами, у будь-яких випадках порушення прав журналістів повідомляти про це професійні об’єднання, обов’язково фіксувати цю інформацію на відео та якнайшвидше її поширювати, зокрема через соціальні мережі.
Зі свого боку, профільний комітет Верховної Ради обіцяє створити мобільні групи захисту регіональних журналістів. Там працюватимуть депутати, журналісти і представники громадських організацій.
Низка статей Закону України «Про вибори народних депутатів» є неоднозначними, тлумачити їх можна по-різному, у зв’язку з цим для журналістів та ЗМІ виникають певні ризики. Про це заявляє член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрій Шевченко.
Зокрема стаття 74, частина 11дозволяє Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняти мовлення телерадіоорганізації.
| Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняє трансляцію на території України, в тому числі операторами телекомунікацій, іноземних телеканалів, у діяльності яких порушується норма щодо заборони громадянам іноземних держав, особам без громадянства ведення передвиборної агітації через журналістську діяльність або в діяльності яких містяться заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. |
«Ми завжди наполягали на тому, що такі радикальні рішення можуть ухвалюватися лише судом. Очевидно, що це досить ризикована позиція, коли ми сімом чиновникам довіряємо ухвалювати рішення на власний розсуд про призупинення роботи телерадіоорганізації», – зазначає Андрій Шевченко.
Крім того, проблему вже в практичній площині може викликати стаття Закону про те, що символіка та логотип партії вважається політичною рекламою, говорить Шевченко. А політична реклама може розміщуватися в медіа лише за гроші.
«Креативний чиновник або суддя може, за бажання, трактувати партійний логотип у випуску телевізійних новин як передвиборну агітацію, яка мала б бути оплачена. А якщо ні, то це означає, що можуть бути певні санкції», – каже депутат.
Обмеження статті 72 пункт 9, в якій ідеться про те, що «впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми партії забороняється на тому ж каналі мовлення в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, дії партії, кандидатів у депутати», теж викликають занепокоєння, зауважує Шевченко.
«Завжди ЗМІ мають з цим великі проблеми. Як висвітлювати нараду голови обласної адміністрації чи, скажімо, міністра, які поки не вирішили, чи йти у відпустку, чи не йти у відпустку?» – зауважує Томенко.
Для вирішення цих та інших спірних питань і двозначностей законодавства при ЦВК має запрацювати Громадська рада, вважає віце-спікер. За його словами, вона зможе убезпечити ЗМІ від вибіркового застосування законодавства.
«Щойно, наприклад, якийсь канал відмовиться брати політичну рекламу – або у зв’язку з порушеннями у сфері контенту, або у сфері антиреклами (наприклад, є антиреклама пряма і замовником буде Іваненко Іван Іванович, умовно кажучи, з офшорної території, тобто з села такого-то під Києвом) – тоді громадська рада при ЦВК має якось оперативно реагувати на це, розбиратися», – зазначає Микола Томенко.
| Замовниками політичної реклами під час виборчого процесу для показу телерадіоорганізаціями можуть бути тільки партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, та кандидати у депутати в одномандатних округах. Протягом демонстрації політичної реклами обов’язково демонструється повна назва (або прізвище, ім’я та по батькові) її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше п’ятнадцяти відсотків площі екрана і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача. |
Захисти себе сам!
У ЦВК обмаль важелів впливу і це стосується не лише захисту медіа, стверджує член ЦВК Ігор Жиденко. За його словами, навіть щоб просто провести вибори, Центрвиборчкому доведеться перевищити свої законодавчі повноваження.
«Єдине, що може зробити ЦВК, це надіслати інформацію до правоохоронних органів, тому не слід переоцінювати можливості ЦВК. Так чи інакше журналісти повинні самі боротися за свої права. І не сподіватися, що вам допоможе ЦВК чи хтось інший», – вважає Жиденко.
Голова парламентського комітету свободи слова та інформації Юрій Стець теж упевнений, що журналісти мають захищати себе самі. Головне, за його словами, у будь-яких випадках порушення прав журналістів повідомляти про це професійні об’єднання, обов’язково фіксувати цю інформацію на відео та якнайшвидше її поширювати, зокрема через соціальні мережі.
Зі свого боку, профільний комітет Верховної Ради обіцяє створити мобільні групи захисту регіональних журналістів. Там працюватимуть депутати, журналісти і представники громадських організацій.
