Портрет «потрібного депутата» від членів ініціативи «Перше грудня»

Київ – Який народний депутат потрібний Україні? Це запитання Радіо Свобода поставило за два тижні перед парламентськими виборами представникам ініціативи «Перше грудня»

Євген Сверстюк, доктор філософії, публіцист, колишній політв’язень:

«Депутат повинен іти в парламент для того, щоб служити – працювати в інтересах народу й України. Він повинен мати принципову позицію й не піддаватися на підкуп, протистояти корупції. Депутат представляє свій народ і в жодному разі не може йти всупереч інтересам свого народу, своєї країни, як це зараз роблять деякі за голосом іноземної агентури. Він має бути порядним українцем, як громадянин. Він не мусить бути етнічним українцем.

Депутат може схилятися до консервативного чи до ліберального, чи до християнського світогляду, але він має завжди знаходити спільну мову з іншими порядними народними депутатами різних поглядів».

Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України, колишній політв’язень:

«Народний депутат має відчувати потребу бути ефективним для країни більше, аніж для себе. Це людина, яка повинна розуміти, що за час перебування у Верховній Раді, вона має залишити по собі не тільки документи, а, найперше, дійсні зміни в житті людей і держави Україна. Зробити краще для країни і для людей, які тут живуть, – це і є найкраща світоглядна формула народного обранця. Я не думаю, що треба називати себе лібералом чи ще якимись іншими словами. Зараз немає ідеології. Найкраща ідеологія – зробити Україну комфортною для життя».

Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, колишній політв’язень:

«Народний депутат передовсім має виходити з національних інтересів України й служити народові України. Буття народним депутатом – це служіння, а не розкошування від благ, ним же собі призначених.

Друга передумова, яка випливає фактично з першої, – це те, що народний депутат має бути наділений елементарним набором ціннісних установок: не красти, не зловживати можливостями, не брехати і так далі. Він повинен брати приклад з тих людей, яким справді вдалося щось зробити для своїх народів. Я постійно виглядаю серед наших – політиків рівня Масарика, рівня Вацлава Гавела.

Отже, нам потрібні великі постаті, великі в своєму духові, у своїй жертовності, у вмінні служити своєму народові. І, звичайно ж, нам потрібні професійні люди. Йти непідготовленим, не маючи «зеленого поняття» про розвиток держави – це однаково, що йти співати в оперний театр, не маючи голосу. Це неприпустимо!

Народний депутат має знатися на певних напрямах державотворення, принаймні в якійсь ділянці, і тоді він справді зможе принести користь, зможе запропонувати щось потрібне й знайти добрі методи для реалізації. Поки що ми маємо ситуацію, коли єдиний талант, який потрібен більшості у нашому парламенті, – це уважно стежити й не пропустити помах руки пана Чечетова. Отримувати величезну зарплату за таку роботу – це є просто аморально».

Вадим Скуратівський, мистецтвознавець, історик, літературознавець:

«Народний депутат має бути, по-перше, просто розумною людиною. Він не повинен бути українофобом. Зрозуміло, що він має бути професіоналом. Йдеться про те, що це має бути людина при певній антропологічній нормі – і інтелектуальній, і спеціально-світоглядній, і психологічній».


Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України:

«Перше, чого бракує нашим народним депутатам, це юридичної грамотності саме у такому розрізі, який повинен мати член парламенту. А по-друге, він повинен мати з чим прийти, повернутися до своїх виборців після того, як вони його обрали. Ну, і нарешті нашим депутатам бракує стратегічного мислення. Вони дивляться тільки у перспективу найближчих п’яти років – до наступних виборів, але не мають бачення на 50 чи 100 років наступного розвитку країни. Я б хотів, щоб вони всі були трохи філософами, у тому розумінні, що думали й про те, що буде з народом і країною після них.

Депутатський корпус може бути різним, але він мусить мати політичний спектр від правого крила до лівого крила. Так робиться в усьому світі. Є ліві і є праві, але це не означає, що обов’язково треба мати ультраправих чи ультралівих комуністичного штибу. Йдеться про те, що весь спектр проблем суспільства повинен мати своїх презентантів у парламенті, як це склалося в Європі. Та й у США не люблять посилатися на якісь ідеологічні норми, але там за верству, як то кажуть, видно, хто демократ, а хто республіканець. Депутат має іти в парламент з баченням того, в якому ключі треба розв’язувати актуальні проблеми.