Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 12:08
Після розгляду касації на вирок учасницям панк-молебню у храмі Христа-Спасителя у столиці Росії – нагадаю, що результатом засідання Московського міського суду стало звільнення однієї з учасниць групи Pussy Riot Катерини Самуцевич і відправка в колонію двох інших учасниць, Надії Толоконникової і Катерини Альохіної, – громадська думка в Росії розділилася.

Одні кажуть, що Самуцевич фактично пішла на угоду з судом, коли прийняла рішення про заміну адвоката. Новий захисник запропонував їй змінити саму лінію захисту, вона погодилася – і отримала умовний термін. Інші закликають не звинувачувати Самуцевич, яка вийшла на свободу без покаяння і визнання провини, і вбачають у звільненні однієї з учасниць групи лише провокацію влади, покликану розділити фігуранток процесу і саме суспільство. Якщо це так, то варто визнати, що провокація вдалася.

У полеміці навколо результатів процесу зникає сама тема правосуддя. Чи існує воно взагалі в Росії? Якщо Самуцевич дали умовний термін тільки тому, що вона фактично не брала участь в акції, то чи можна вважати це зміною лише лінії захисту? Адже і попередній адвокат звільненої учасниці групи наполягала на цьому факті. Просто її чомусь не хотіли почути, а нового захисника почули? Тому, що хотіли довести неспроможність колишнього адвоката? Чи тому, що там, «нагорі», було ухвалене рішення влаштувати розкол серед дівчат?

Ще однією вкрай непрезентабельною подробицею цього процесу стало фактичне втручання у нього президента Росії Володимира Путіна. Напередодні засідання Путін у телевізійному інтерв’ю схвалив вирок учасницям Pussy Riot, та ще й у зовсім неприпустимих для політичного діяча виразах. Згадавши, ймовірно, свою попередню роботу в КДБ, Путін вжив вираз «вліпили двушечку». Після цих схвальних слів шансів на пом’якшення вироку у дівчат фактично не залишалося.

Що цікаво, під час самого судового засідання суддя постійно обривала представників захисту і самих підсудних, коли вони вказували на неприпустимість фактичного тиску на суд з боку глави держави. І зрозуміло чому – тому що жодного тиску немає. Як і немає у Росії ніякого суду. Є вирок, написаний клерком з адміністрації президента за погодженням із начальством і відправлений до суду. Суддя всього лише зачитує потрібний папір – на цьому його функції закінчуються. Під час останнього процесу над Михайлом Ходорковським і Платоном Лебедєвим секретар суду наочно продемонструвала весь цей ганебний механізм, який замінює суд. Чому в справі Pussy Riot має бути інакше?

На цей раз вирішено було написати вирок, що вносить сум’яття в лави опозиції – тим більше, що в цих лавах, як і взагалі в житті, людей нерозумних і заздрісних, готових у будь-який момент накинутися на того, хто повівся не так, як хотілося б, не став жертвою – теж немало. Вийшло все, як хотіла влада. От тільки до правосуддя це, знову-таки, ніякого стосунку не має.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG