Актор і музикант Антін Мухарський розповів в ефірі програми «Молодь плюс», чому шансон і попса втрачають свою актуальність і за яким мистецтвом скучили українці. А також про те, чому на професора антропології Ореста Лютого (в образі якого Мухарський виступає в проекті «Лагідна українізація») є запит у суспільстві.
– Наскільки впливають музиканти на суспільну думку? І чи потрібно це взагалі зараз українцям?
– Я скажу, що люди вже зараз прислухаються досить серйозно, вже рівень суспільного резонансу щодо творів мистецтва, щодо того, що кажуть художники, літератори, музиканти зростає. Тобто я відчуваю, що люди скучили за таким мистецтвом. А попса, шансон, якісь абсолютно інфантильні, суто формальні речі «я тебе кохаю, ти мене теж» і так далі, вже втрачають свою актуальність серед людей які прагнуть якогось слова, творчості, яку художник, митець, музикант висловлює. Це своє ставлення до подій сьогодення, до того часу, в якому він живе, тих проблем, які хвилюють суспільство.
– А що хвилює зараз Вас, що ви хочете висловити в своїх піснях?
– Усе, що я хочу сказати – воно в піснях. Хочу сказати, що треба ставити край експансії російської музики, російській інформаційній псевдо-мистецькій навалі, яка транслюється телевізорами. Що треба якось обережніше, раціональніше, свідоміше ставитися до того, що ти споживаєш – не тільки у харчовому раціоні, але й в духовному, культурному раціоні. Треба обстоювати свою територію, маркувати її – що це українська територія і зайдам треба знати своє місце.
– Ви є дуже популярним в інтернеті, але як Вас сприймають люди, далекі від тематики вашої творчості, які чують Вас уперше?
– Я нещодавно був на концерті у Львові, і аудиторія, яка зібралася, була випадкова. Це був чистий корпоратив, а не цільова аудиторія, яка відвідує наші концерти, просто випадкові люди. І вони після концерту підходили до мене, і, цитуючи якісь твори нашого гурту, питали: а що я мав на увазі, а що я вкладав у той чи інший зміст, слова. На це є запит у суспільстві, 100 відсотків, я це відчуваю.
Хоча я прекрасно ставлюся до всіх музикантів. Кожен робить свою справу і виживає в цьому нелегкому, буремному світі, як може. Тому музиканти мають право на все, як і художники. Кожен обирає свій шлях.
– Наскільки впливають музиканти на суспільну думку? І чи потрібно це взагалі зараз українцям?
– Я скажу, що люди вже зараз прислухаються досить серйозно, вже рівень суспільного резонансу щодо творів мистецтва, щодо того, що кажуть художники, літератори, музиканти зростає. Тобто я відчуваю, що люди скучили за таким мистецтвом. А попса, шансон, якісь абсолютно інфантильні, суто формальні речі «я тебе кохаю, ти мене теж» і так далі, вже втрачають свою актуальність серед людей які прагнуть якогось слова, творчості, яку художник, митець, музикант висловлює. Це своє ставлення до подій сьогодення, до того часу, в якому він живе, тих проблем, які хвилюють суспільство.
– А що хвилює зараз Вас, що ви хочете висловити в своїх піснях?
Треба обстоювати свою територію, маркувати її – що це українська територія і зайдам треба знати своє місце
– Усе, що я хочу сказати – воно в піснях. Хочу сказати, що треба ставити край експансії російської музики, російській інформаційній псевдо-мистецькій навалі, яка транслюється телевізорами. Що треба якось обережніше, раціональніше, свідоміше ставитися до того, що ти споживаєш – не тільки у харчовому раціоні, але й в духовному, культурному раціоні. Треба обстоювати свою територію, маркувати її – що це українська територія і зайдам треба знати своє місце.
– Ви є дуже популярним в інтернеті, але як Вас сприймають люди, далекі від тематики вашої творчості, які чують Вас уперше?
– Я нещодавно був на концерті у Львові, і аудиторія, яка зібралася, була випадкова. Це був чистий корпоратив, а не цільова аудиторія, яка відвідує наші концерти, просто випадкові люди. І вони після концерту підходили до мене, і, цитуючи якісь твори нашого гурту, питали: а що я мав на увазі, а що я вкладав у той чи інший зміст, слова. На це є запит у суспільстві, 100 відсотків, я це відчуваю.
Хоча я прекрасно ставлюся до всіх музикантів. Кожен робить свою справу і виживає в цьому нелегкому, буремному світі, як може. Тому музиканти мають право на все, як і художники. Кожен обирає свій шлях.
