Найважливішим новорічним персонажем для українців Словаччини упродовж століть був не Санта-Клаус, не Дід Мороз, а полазник. А про те, хто це такий і які традиції святкування Нового року існують у сусідній Словаччині серед словаків та місцевих українців-русинів, Радіо Свобода розпитувало в етнографа зі Словацького національного музею української культури у місті Свиднику Надії Вархол.
– Пані Вархол, як нині святкують прихід Нового року у Словаччині: чи в родинному колі, чи з петардами на вулиці – і чи мають словаки свій новорічний персонаж?
– Таких казкових постатей, пов’язаних із Новим роком, у Словаччині немає. Звичайно, в телебаченні вже стало такою традицією, що передають російський фільм-казку «Морозко».
– А яка була стара традиція святкування Нового року у Словаччині?
– Була така традиція у словаків, що на Новий рік заборонялося споживати птицю: печену курку, варену курку, качку, гуску, тому що вірилось, що з хати вилетить всяке щастя, добробут, що курка може розгребти майно. Їли переважно або яловичину, або свинину. Деякі люди дотримуються цього звичаю і зараз.
Але Новий рік, звичайно, святкують весело. У містах є феєрверки, п’ється вино, шампанське, люди співають, веселяться, щоб щасливими вступити в Новий рік.
– А як відрізнялася традиція місцевих українців-русинів від їхніх словацьких сусідів? Чи були відмінності? Можна почати з того, що святкували Новий рік у різний час, тому що за юліанським календарем Новий рік припадає на 14 січня?
– Різниця якраз була в часі святкування – за юліанським календарем у минулому. Як православні, так і греко-католики, святкували всі календарні свята за юліанським календарем.
Відносно святкування Нового року, в наших предків був один цікавий архаїчний звичай. Перший відвідувач, який приходив на Новий рік, називався полазник. Залежно від того, хто першим заходив уранці в хату: чоловік, дитина чи жінка – визначали, яким буде майбутній рік, щасливий або нещасливий.
На щастя вважався чоловік або хлопець, який приходив з долин, щоб і господарство йшло в гору. Такому полазникові дуже раділи, давали йому горіхи, яблука, бо вірили, що в майбутньому Новому році буде великий добробут.
Полазники, увійшовши в хату, розсипали по долівці зерно, щоб добре родило, і колядували.
Нещасливим полазником вважалася жінка. Коли жінка першою увійшла у хату, то вже мали приготовлені на такий випадок спеціальний хліб. Він називався боцманка, і коли така жінка увійшла вранці першою в хату, була першим відвідувачем, поганим полазником, віщувала погану прикмету, то оцей обрядовий хліб, боцманку, розломлювали на її голові і казали: «Що має стати погане, зле на нашому ґаздівстві, стане на твоїй голові!» Тобто, щоб усе нещастя перейшло на дану жінку, на даного поганого полазника. Це давній звичай. Він побутував у русинсько-українських селах у Словаччині десь ще у 50-60 роки.
Таким архаїчним звичаєм можна вважати і обряд, коли функцію такого полазника виконувала домашня худоба, яку вранці на Різдво чи на Новий рік вводили в хату, поїли, годували святовечірніми стравами, особливо обрядовим хлібом. А худобу, від якої залежав добробут сім’ї, селяни дуже шанували.
– І яка тварина вважалася особливо щасливою?
– Корова, телятко, ягнятко, вівці і тому подібне. Це дуже старовинний звичай – коріння його вбачаємо ще як пережиток культу тварин, який бере свій початок ще в дохристиянських віруваннях землеробських народів.
– Які нині звичаї збереглися в русинів у Словаччині?
– Таких звичаїв уже немає. Збереглися тільки колядування. Але я б хотіла ще додати до цих старовинних звичаїв таке цікаве явище, яке відбувалося після різдвяних свят. Під час Святої вечері і під час Різдва по домівці була застелена солома – було заборонено вимітати солому аж до третього дня Різдва, коли Різдвяні свята закінчувалися.
Цю солому виносили, спалювали в садку, щоб дерева плодоносили. Вимітання хати символізувало вступ до Нового року без старих гріхів, без усякої нечисті, і цей звичай так само дуже старовинного походження, має початок у дохристиянському періоді.
Я б хотіла заколядувати, можна?
– Так. Звичайно.
Така колядка, з якою приходили діти:
Віншую вам, віншую на під Новий рік.
Же би се вам зродив горох і біб
Ягнички і телички
же би ви ся ходили поміж них
як по межі звіздочків.
Слава Ісусу Христу!
І після колядування діти, коли їх обдаровували яблуками, горіхами, відходили з хати й кричали: «Жеби се вам дівки віддавали, а когути співали!»
– Пані Вархол, як нині святкують прихід Нового року у Словаччині: чи в родинному колі, чи з петардами на вулиці – і чи мають словаки свій новорічний персонаж?
– Таких казкових постатей, пов’язаних із Новим роком, у Словаччині немає. Звичайно, в телебаченні вже стало такою традицією, що передають російський фільм-казку «Морозко».
– А яка була стара традиція святкування Нового року у Словаччині?
– Була така традиція у словаків, що на Новий рік заборонялося споживати птицю: печену курку, варену курку, качку, гуску, тому що вірилось, що з хати вилетить всяке щастя, добробут, що курка може розгребти майно. Їли переважно або яловичину, або свинину. Деякі люди дотримуються цього звичаю і зараз.
Але Новий рік, звичайно, святкують весело. У містах є феєрверки, п’ється вино, шампанське, люди співають, веселяться, щоб щасливими вступити в Новий рік.
– А як відрізнялася традиція місцевих українців-русинів від їхніх словацьких сусідів? Чи були відмінності? Можна почати з того, що святкували Новий рік у різний час, тому що за юліанським календарем Новий рік припадає на 14 січня?
– Різниця якраз була в часі святкування – за юліанським календарем у минулому. Як православні, так і греко-католики, святкували всі календарні свята за юліанським календарем.
Відносно святкування Нового року, в наших предків був один цікавий архаїчний звичай. Перший відвідувач, який приходив на Новий рік, називався полазник. Залежно від того, хто першим заходив уранці в хату: чоловік, дитина чи жінка – визначали, яким буде майбутній рік, щасливий або нещасливий.
На щастя вважався чоловік або хлопець, який приходив з долин, щоб і господарство йшло в гору. Такому полазникові дуже раділи, давали йому горіхи, яблука, бо вірили, що в майбутньому Новому році буде великий добробут.
Полазники, увійшовши в хату, розсипали по долівці зерно, щоб добре родило, і колядували.
Нещасливим полазником вважалася жінка. Коли жінка першою увійшла у хату, то вже мали приготовлені на такий випадок спеціальний хліб. Він називався боцманка, і коли така жінка увійшла вранці першою в хату, була першим відвідувачем, поганим полазником, віщувала погану прикмету, то оцей обрядовий хліб, боцманку, розломлювали на її голові і казали: «Що має стати погане, зле на нашому ґаздівстві, стане на твоїй голові!» Тобто, щоб усе нещастя перейшло на дану жінку, на даного поганого полазника. Це давній звичай. Він побутував у русинсько-українських селах у Словаччині десь ще у 50-60 роки.
Таким архаїчним звичаєм можна вважати і обряд, коли функцію такого полазника виконувала домашня худоба, яку вранці на Різдво чи на Новий рік вводили в хату, поїли, годували святовечірніми стравами, особливо обрядовим хлібом. А худобу, від якої залежав добробут сім’ї, селяни дуже шанували.
– І яка тварина вважалася особливо щасливою?
– Корова, телятко, ягнятко, вівці і тому подібне. Це дуже старовинний звичай – коріння його вбачаємо ще як пережиток культу тварин, який бере свій початок ще в дохристиянських віруваннях землеробських народів.
– Які нині звичаї збереглися в русинів у Словаччині?
– Таких звичаїв уже немає. Збереглися тільки колядування. Але я б хотіла ще додати до цих старовинних звичаїв таке цікаве явище, яке відбувалося після різдвяних свят. Під час Святої вечері і під час Різдва по домівці була застелена солома – було заборонено вимітати солому аж до третього дня Різдва, коли Різдвяні свята закінчувалися.
Цю солому виносили, спалювали в садку, щоб дерева плодоносили. Вимітання хати символізувало вступ до Нового року без старих гріхів, без усякої нечисті, і цей звичай так само дуже старовинного походження, має початок у дохристиянському періоді.
Я б хотіла заколядувати, можна?
– Так. Звичайно.
Така колядка, з якою приходили діти:
Віншую вам, віншую на під Новий рік.
Же би се вам зродив горох і біб
Ягнички і телички
же би ви ся ходили поміж них
як по межі звіздочків.
Слава Ісусу Христу!
І після колядування діти, коли їх обдаровували яблуками, горіхами, відходили з хати й кричали: «Жеби се вам дівки віддавали, а когути співали!»
