Доступність посилання

ТОП новини
19 листопада 2019, Київ 07:52

Всі слова рівні в правах – Ірина Славінська


Ірина Славінська про нецензурну лексику в книгах
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:09:28 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Київ – У літературі є місце будь-якій лексиці, і всі слова мають рівні права, пояснює літературний критик і журналіст Ірина Славінська у програмі «Молодь плюс». Також вона порадила, кого ж з українських авторів, у творах яких трапляється обсценна лексика, варто читати.

– Як ви ставитесь до нецензурної лексики в книгах?

– Так само, як до будь-якої іншої лексики в книгах. У мене диплом філолога і, як філолог, за 5 років в університеті я затямила, що всі слова рівні в правах. У літературі, принаймні. Зараз не йдеться про якийсь публічний контекст, коли треба фільтрувати, хто що говорить. У підручниках, очевидно, краще не матюкатися. Але, якщо йдеться про літературний текст, який призначений для читачів, то чому б і ні.

– А держава не має права чистити книги від матів?
Якщо, наприклад, батьки купують своїй дитині книжки, і не готові усвідомити, що їхня дитина в школі всі ці слова вже давно вивчила, і хочуть зробити вигляд, що в книжках їх їй ніколи не трапиться, то вперед – хай не купують

– Ні. Держава не має права втручатися в мистецьке життя. Мені здається, що єдине, що можна було б дозволити (і то я не впевнена, що насправді можна) це маркувати, як зараз роблять деякі видавці. Скажімо, велика жовта блямба, на якій написано: «Увага! Нецензурна лексика» і великими цифрами «18». Це прекрасний варіант. Якщо, наприклад, батьки купують своїй дитині книжки, і не готові усвідомити, що їхня дитина в школі всі ці слова вже давно вивчила, і хочуть зробити вигляд, що в книжках їх їй ніколи не трапиться, то вперед – хай не купують.

Хоча насправді, якщо почитати класику, то обсценна лексика трапляється в багатьох класичних текстах. Просто вона могла звучати як шок у той час, коли писалася, а зараз ці слова вже дуже й дуже звичні.

– Слова звичні, але Сергій Жадан, Любко Дереш чи Ірена Карпа наразі не мають шансів коли-небудь потрапити до шкільної програми. Чи правильно це?
Діти, які чудесно дають собі раду з цим агресивним світом, опиняються в ситуації, коли різні дорослі, причому, як правило погано освічені дорослі, намагаються вирішувати, що насправді їм краще знати й робити

– Я насправді дуже негативно ставлюся до спроби захистити молодше покоління від нібито негативного впливу дійсності. Все це прояви якихось таких закорінених, дуже давніх особливостей патріархального суспільства, в якому ми продовжуємо жити. Коли є постать Дорослого з великої літери, який захищає всіх, хто слабший. Так само колись дуже давно жінок захищали від проявів шкідливого світу, не давали їм виходити на вулиці, працювати, мати банківські рахунки. Бо все це нібито псувало таку тендітну, невинну жіночу природу. Зараз, на щастя, це вже майже припинилося. Хоча кожного року 8 березня ми, на жаль, знову і знову згадуємо про «свято жіночої ніжності». І з дітьми ця історія повторюється. Діти, які чудесно дають собі раду з цим агресивним світом (вони мусять це зробити, якщо хочуть вирости й адаптуватися), опиняються в ситуації, коли різні дорослі, причому, як правило погано освічені дорослі, намагаються вирішувати, що насправді їм краще знати й робити.

– Але на вулицях дуже часто можна почути мат, і від дітей також. Дехто вважає, що суспільство деградує – і через безвідповідальність письменників теж. Погоджуєтеся?
Кожен текст знайде свого читача

– Жодним чином. Суспільство не деградує, письменники не безвідповідальні. Я думаю, що дуже хибно дивитися на суспільство як на певну субстанцію, яка може еволюціонувати або деградувати. Письменники повинні творити, займатися літературою, самореалізацією, створювати хороші тексти – тобто ті, які їм особисто пишуться. Кожен текст знайде свого читача.

Наскільки масовою є схильність українських письменників «писати матом»? І як часто це таки виправдано?

– Коли письменник тематично оперує категоріями низу (як письменники, які описують життя порноакторів, безхатьків чи наркоматського середовища), то в цій ситуації неможливо обійтися без обсценної лексики. Окрім неї буде використана ще й лексика, яка в українській літературі дуже мало розроблена, жаргонна лексика, сленг різних соціальних категорій.

Я не впевнена, що варто говорити про масовість. Наприклад, будь-який письменник, який працює з дуже нейтральною темою, де герої не використовують матюків, немає жодних гарантій, що в цьому романі не трапиться якась дуже емоційна сцена, коли персонажу за сюжетом впаде якась сокира на ногу. Я не думаю, що він скаже: «Ой! Отакої! Що зі мною трапилось!» Думаю він скаже щось на багато сильніше.

Як ви ставитесь до тези про те, що матюки в книгах (і дискусія навколо цього питання) – не загроза, а спосіб відволікти нас від проблем, які справді має значення?
Коли піднімають розмови про те, що «суспільство деградує через аморальність», то це прояв того, що треба від чогось відволікти

– Насправді, мені здається, кожного разу, коли піднімають у публічному просторі розмови про те, що «суспільство деградує через аморальність», – кожного разу знаходяться свої прояви аморальності: іноді це матюки, іноді еротичні сцени, досі не скасували законопроект про заборону так званої пропаганди так званого гомосексуалізму (ці люди навіть не здатні правильне політкоректне слово написати в законопроекті) – то це, очевидно, прояв того, що у суспільстві не все в порядку і треба від чогось відволікти.

Так само в газетах 90-х років під час різних кризових явищ було дуже багато новин про НЛО. Так само під час економічної кризи писали про чупакабру. Насправді таких відволікаючих маневрів можна нарити цілі сотні. Із матюками в літературі так само…

Мені здається, що зараз взагалі не суперактуально про це говорити. Найбільш гостра в сенсі дібраної лексики українська література лишилася на початку 2000-х, коли тоді ще юні письменники-дебютанти тільки починали писати, і (хтось через невпевненість, хтось через початок роботи над власною лексикою і стилем) дещо могли перегинати палицю. Але це питання смакове. Це не означає, що їхні книжки були погані.

За останній рік мені дуже мало траплялися тексти, де автори дуже багато чи дуже відчутно використовували обсценну лексику.

– А як же цей стереотипний статус письменника як творця еталонної літературної мови? З кого ж тоді брати приклад, якщо навіть літератори писатимуть матом?

– Такий образ лишився десь… Якби ми жили років на 100 раніше, то ми могли б про таке говорити. Можливо, не на радіо, можливо просто листувалися б на цю тему. Хоча насправді, я не впевнена, що юні поети-сюрреалісти 1913 року якось сильно думали про те, що не можна матюкатися в літературі. Вони вже могли це дуже успішно робити.

– Що з української варто почитати, незважаючи на наявність у цих текстах нецензурної лексики?
Якщо читач, який читає Подерев’янського вперше, має за плечима досвід читання Есхіла, то він вичитає у цих п’єсах
набагато більше, ніж може здатися

– Лесь Подерев’янський, всі його п’єси. Їх треба слухати. Їх варто читати, бо при читанні деякі шари алюзій розкриваються. Коли слухаєш вперше, це часто смішно, бо багато матюків і голос смішний. Але коли ти це читаєш, то раптом з’явлються дивовижні алюзії на античну трагедію. Якщо читач, який читає Подерев’янського вперше, має за плечима досвід читання Есхіла (а ще краще Есхіла, Софокла, Аристофана і всієї цієї компанії), то він вичитає у цих п’єсах на багато більше, ніж може здатися.

Так само варто читати Анатолія Дністрового. У нього фантастична трилогія про життя молоді спальних районів 90-их років. Пласт 90-их років дуже мало опрацьований у сучасній літературі, і Анатолій Дністровий – це один із дуже вдалих прикладів. Ірена Карпа – пізні її книжки зі спогадами про дитинство і підлітковий вік на західній Україні, це «Добло і зло» і «З роси, з води і з калабані». Там трапляється обсценна лексика, її небагато і вона абсолютно не шкодить. Це нормальний підлітковий сленг, яким насправді всі ми спілкувалися, коли нам було 13-14 років.


– А щодо молодих авторів?

– У текстах усіх юних поетів, які зараз працюють, зокрема, у верлібрах, так чи інакше трапляється трохи еротичної лексики, бо вони пишуть про любов. Їм по 25 років. Про що вони можуть ще писати?! Це не завжди матюки, іноді це просто грубуваті слова.

Дивитись коментарі (2)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG