Веб-жарти – це пошук спільної мови, це те, що потрібно українцям – Швець

Київ – Публіцист Леонід Швець поділився власним ставленням до інтернет-гумору та розповів про своє бачення того, як стьоб над «покращенням» та бабуся з котом впливають на політичне життя України. Політичний оглядач пояснює, в чому сутність інтернет-мема та як українці використовують гумор для визначення «своїх» та «чужих».

– Які цьогорічні події викликали найбільше жартів у мережі?

– Ви ж розумієте, кожен виступ нашого Президента є подією. Завжди серце обмирає в Адміністрації Президента, коли їх бос виступає. Тому що він завжди щось цікавеньке підкидає людям, які далі щось з цього роблять. Він наш основний «мемо-будівник». А йому і його команді дуже допомагає його прем’єр, від якого він не може відмовитися. Взагалі старий-новий, новий-старий Микола Янович – це інша людина, яка постачає жарти. Йому треба завдячувати такій «популярності» нашого уряду.

Звісно, є й інші. Наприклад, Королевська та її команда, яка мріяла, мріяла і пост міністра соціальної політики вимріяла. Вона була дуже популярна, і Андрюша Шевченко теж – давно про нього так не жартували. Згадати ще одного футболіста можна – Тьома Мілевський. Про нього було дуже багато таких неполітичних саме жанрів, і він давав для цього приводи. До речі, зовсім недавно відомий пранкер Vovan його теж розіграв, і Тьома дуже цікаві речі йому розповів по телефону, зокрема про Блохіна. Я думаю Блохін там дуже радий досі.

Хоча, звичайно, як і кожного року ,влада в нас є основною мішенню, на якій відточували свою жартівливість, влучність всі мешканці України, і не лише у Фейсбуці.

– Чому саме ця форма політичної дискусії в соцмережах набула такої популярності, можливо, тому що нема інших способів висловитися?

– Ні, інші способи є. Така увага в соцмережах до влади, і влади до соцмереж пов’язана з тим, що самі соціальні мережі досить нова річ. Якщо пригадати ті ж вибори-2004, Майдан і так далі, то не було Фейсбук, інших соцмереж …Якась доля дуже невисока була в LiveJournal, але це нічого не вирішувало. І людині, щоб її почули, треба було знайти журналіста «5 каналу». Тобто скористатися традиційними електронними ЗМІ. А зараз народ став ЗМІ. Є кілька визначень народу – народ як соціальне тіло, народ як електоральне тіло, я зараз «умнічаю», так? А зараз з’явився народ як медіа, він сам знаходить інформацію, сам її обробляє (згадаємо Photoshop, мем-генератори і т. д.), сам її вкидає. А далі збирає лайки. Це народ (в нашому випадку український) – саме як медіа.

Якщо повернутися до того питання, чому саме політики стали основною мішенню… В авторитарній державі, режимі – влада розмовляє як? Це монолог. З нами ніхто не розмовляє. Нам щось розповідають. Тому єдина можливість щось сказати влучно, швидко і отримати швидку реакцію, це саме соцмережі. І найбільш гострий інструмент – це мем, жарт. Але дуже цікава річ. Не можна створити мем штучно. Те, що намагається робити, наприклад, Ляшко. Він намагається запустити штучний мем. Не виходить! Лише щось таке природне, природно щось люди спіймали. І воно пішло. Звідки та бабуся з котом взялася? Ну ось просто так. Або, що, Королевська дуже хотіла стати об’єктом жартів?

Тут ще працювати і працювати соціальним психологам, фахівцям з медіа. На наступних виборах соцмережі взагалі будуть відігравати дуже велику роль. Я не погоджуюся з тими, хто каже, що соцмережі це засіб спуску пари. Це не так, це дуже серйозний засіб об’єднання громадян. І якщо треба буде, я вас запевняю, у Фейсбуці домовляться і вийдуть.

– Інтернетом ширяться відео, де відомих політиків тролять. Наприклад, це робив цього року Роман Вітонів – в образі Майкла Щура з УТ-Торонто. Це не занадто? Поважні все-таки люди…

– Мені не здається, що це занадто. Я розумію, чому це здається занадто тим, над ким так пожартували. В Умберто Еко є дуже цікавий вираз старо-італійською мовою. «Витягни корок із дупи». Тобто наші політики дуже надуті, нещирі. Для того, щоб людину привести до тями, повернути ногами на землю, треба – навіть такими методами – це робити. Те. що зробив Роман, це шикарно, це приклад для інших журналістів. Я поділюся і власним секретом. Інколи, коли мене ще чомусь запрошують до прямих ефірів на телебачення, я теж намагаюся політиків якимось чином вивести з цього стану ляльки, яка промовляє монолог, який їй написали кілька людей на зарплаті. Нащо він мені потрібен? Я хочу почути тебе!

– Чи впливають ці всі жарти, меми на суспільне життя вже сьогодні, чи може це просто розвага для веб-юзерів?

– Вони впливають лише тому, що є вплив на тих, над ким жартують. Повірте, цих людей це дуже дратує. Чечетов може казати що завгодно, але… Я знаю про це майже з перших вуст. Ми не дуже бачимо реакцію, але це є. Це їх дістає. Ціль вражена. Це нормально вже.

Мем – це спресоване гасло. Ми сказали слово «покращення» (ми лише повернули те, що сказали нам) – і всі «ржуть». І відразу зрозуміле наші ставлення до цього. Ми впізнали «своїх». Це дуже важливо! Вони – не наші, а ось ця людина – наша. Ми підморгнули один одному. Це ідентифікатор, як у літаках – «свій–чужий». Якщо «чужий», то треба бити.

– А може політикам вже зараз варто реагувати на веб-скандали? Діяти на випередження?

– У нас влада майже всюди. А от у соціальних мережах її взагалі немає. Це такий показник не модернізованості влади взагалі. Це люди старої формації. Хто вони такі для молодого покоління? Навіть якби Азаров говорив чистою українською мовою, це все одно щось таке, що «не йде». Це дискурс партійної номенклатури 70-80-х років. Це дуже несучасна еліта. Дивишся на цю владу і зітхаєш: «Коли ви вже підете?!».

У радянський час був жарт: «Тридцятий з’їзд ЦК КПРС. З доповіддю виступає Леонід Ілліч Брєжнєв». Коли ви вже підете?!

І коли ми бачимо зараз нові-старі обличчя. От Рибак – новий політик високого рівня. 66 років людині... І що? Він розмовляє шикарно, дуже досвідчений апаратчик. Але це дискурс того ще століття.

В них немає шансів взагалі тут. Ну не може людина в такому віці цьому навчитися. Давайте поставимо Азарова на скейт... Навчиться? Людина ноги поламає.

Це може буде лише може якесь наступне покоління політиків.

Серед опозиції не дуже висока активність в соціальних мережах. Іноді це навіть імітована присутність.

Мені дуже подобається, що соціальна мережа, при всій її, здавалося б, безмежній свободі, відсікає якісь речі, які старіють або на «суспільне відчуття». Я звернув увагу, що мем про «Президента ананаса» проіснував дуже недовго, лише кілька місяців, бо був якийсь елемент образи для Донбасу. Це трошечки несправедливо.

– Чи може ця агресія або ж сміх крізь сльози у форматі жартів у соціальних мережах вилитися у якісь конструктивні дії?

– Вже в самому запитанні є припущення, що це не конструктивно… Це дуже конструктивно! Повірте! Люди шукають спільну мову. Пошук спільної мови – це те, чого не вистачає українському суспільству. Цей спільний сміх об’єднує. Це вже конструктив.

Люди так ідентифікують своїх. Наступний крок – це вже спільна дія. Згадаймо лише виступи проти забудови Андріївсього узвозу. Хто людей вивів? – Facebook. Так само з протестами проти можливого закриття ТВі. Спочатку ідентифікували своїх, потім якісь організаційні пропозиції, і все – «понеслась».

Було б таке у 2004, то трошечки і масштаб, може, був би іншим. До речі, можна було б про щось домовитись з «синьо-білими» хлопцями, які не зовсім розуміли, що тут відбувається.

Мережа допомагає, може, трошечки посперечатись, може матюками один одного обкласти, але почути іншого. Нам треба почути іншого! Без цього біда буде… Україна приречена домовлятись. Той, хто домовиться, хто зможе об’єднати людей тут – йому треба пам’ятника поруч із Богданом Хмельницьким будувати…