Працюючі мами від Азербайджану до Чехії мають подвійне навантаження

Як живеться матерям у різних частинах світу? Чого більше – спільного чи відмінного у їхніх долях? Кореспонденти Радіо Свобода в Азербайджані, Пакистані, Україні та Чехії розпитали про це різних працюючих мам і підготували таку розповідь.

Азербайджан: «Більше складнощів, ніж радощів»

Роя Рафієва згадує, що її мама цілими днями працювала над бухгалтерськими звітами. «Інколи вона брала мене з собою на роботу і я там робила своє домашнє завдання», – каже 31-літня журналістка з Баку. Вона суміщає роботу в газеті Yeni Müsavat із піклуванням про двох синів, 8-літнього Шакіра і 3-річного Аміна.

Робочий день працюючої мами починається о шостій ранку з приготування сніданку і прибирання квартири. Потім вона відправляє старшого сина до школи і відводить молодшого до садочка. На роботі вона має бути не пізніше від восьмої години. Молодшого сина із садочка забирає няня, яку оплачує родина. Старший син повертається зі школи сам у порожню квартиру, дивиться телевізор і скаржиться, що батьки не можуть провести з ним свій час.
Чоловік Рої працює менеджером у кафе і повертається додому не раніше від 2-ї ранку. «Востаннє, коли ми мали вечерю всі разом, було на Новий рік, – пригадує Роя. – І навіть тоді це було лише протягом години, бо чоловік мав повертатися на роботу».

Багато азербайджанських родин покладаються у вихованні дітей на допомогу своїх батьків і навіть дідусів та бабусь. Але для родини Рафієвих це не вихід, бо родичі живуть далеко від Баку.

«Інколи я повертаюся додому настільки втомлена, що не маю навіть сил приготувати вечерю», – говорить Роя. Але для дітей вона завжди намагається знайти час: зробити домашнє завдання разом зі старшим, погратися з молодшим. «Я бачу дітей лише 3–4 години на день, але добре те, що я можу покрити фінансові потреби родини. Та все одно труднощів більше, ніж радощів», – зазначає Роя Рафієва.

Пакистан: «Мене багато ображали»

У пакистанській провінції Хайбер-Пахтунхва не прийнято, щоб жінки ходили на роботу. Але Шазмі Галім не залишалося нічого іншого, бо родина її батьків була бідною, а вона була старшою з семи дочок. «Мене ображали за це і родичі, і сусіди. Тоді це суперечило традиції. Але якось мені вдалося їх переконати. Нині вони мене поважають за це», – говорить мати двох синів із 30 роками успішної кар’єри на телебаченні.
​Попри те, що Галім має мало вільного часу, вона каже, що задоволена і своєю кар’єрою, і родиною. Разом з чоловіком вони допомагають дітям із домашнім завданням. На її думку, освіта – це головне. Завдяки своїй роботі вона змогла оплатити освіту для всіх шістьох своїх сестер. «Для мене найважливіше – допомогти дітям отримати освіту. Найбільша радість для мене – їхні добрі оцінки», – говорить популярна актриса і додає, що їй пощастило з чоловіком, який допомагає їй у родинних справах. «Якби не він, я б досі сиділа в домі моїх батьків, чекаючи на свою долю», – говорить вона.

Україна: «Не працювати – це гріх»

Восьме березня в родині Наталі Бойко – звичайний день. 28-річна дружина православного священика і мати дворічного сина каже, що їй більше до вподоби день жінок-мироносиць, які перші почули звістку про Христове воскресіння. Родина священика живе в Києві, просто на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, де отець Петро викладає у Православній академії.

«Ми вже навчили маленького Вову хреститися, розповідаємо йому про пости і свята», – каже молода мама. Вона говорить, що, як і кожна мама, має багато безсонних ночей і багато покладається на допомогу чоловіка. З ним, каже Наталя, малий і спокійніший, і слухається більше.
​Наталя працює вихователькою і медсестрою в садочку, куди почав ходити її маленький синок. Інколи, коли родина потребує допомоги, вони мають до кого звернутися – батьки, хрещені батьки, навіть прадідусь не відмовляється посидіти з правнуком. Інколи, каже Наталя, вона почувається винною, що мусить просити рідних про допомогу, але не працювати для неї – гріх: «Якщо людина не працює, то вона лише сидить, їсть, п’є, спить… а тоді на неї находять різні хвороби. То голова заболить, то ще щось, і її здолають лінощі. Коли людина працює, то й здорова, і всі труднощі долає легше».

Киянка Майя Нагорняк – доцент Інституту журналістики Київського національного університету і мати двох дітей – 7-річної Лізи і 4-річного Гліба. Її день починається о 6:00 ранку з молитви. Майя говорить, що якщо вона не помолиться, то день проходить не так, як треба. Після цього вона готує сніданок, збирає дітей, а потім з чоловіком відводять їх до садочка і школи. «Іноді ми міняємося дітьми, щоб не відчувати рутину», – жартує Майя. Після цього для Майї настає «золотий час» (із 9-ї до 13-ї), який вона найчастіше проводить за написанням наукових статей та підручника журналістики. «У цей час я відчуваю, як я рухаюся вперед і зростаю», – говорить вона. Хоч у цьому семестрі Майя і працює лише двічі на тиждень, все одно доводиться звертатися за допомогою до сестри, яка живе в іншому кінці міста.

«Дефіциту спілкування з дітьми я не відчуваю у зв’язку з таким графіком, але двоє маленьких дітей вимагають стовідсоткової віддачі, терпіння і багатьох компромісів. Коли у вас діти, ви завжди як натягнута струна», – розповідає Майя. Саме за можливість поринути в інший світ жінка вдячна роботі. «Проводити 24 години в цій атмосфері – так і з глузду з’їхати можна. Я знаю таких непрацюючих мам і бачу їхній психічний стан. Вони пірнають в одне море та не мають можливості з нього випірнути», – говорить Майя Нагорняк. Тому вона ніколи не хотіла покинути роботу. А ось інших ідей у неї багато, але для їхнього втілення потрібно більше часу і щоб діти були самостійнішими.

Чехія: «Важко не зламатися під тиском працедавця»

Невролог Ева Віткова описує своє повсякденне життя як «карусель», що починається о 5:30 ранку і закінчується вночі, коли вона просто валиться з ніг. Робота, різні справи, піклування про 8-річну Вероніку і на рік молодшого Адама забирає у молодої мами всю енергію, адже, як каже вона, непросто відповідати стереотипові працюючої мами.

Робота завжди була важливою частиною життя Еви: її власна мати, теж лікар, повернулася на роботу, коли Еві було всього три місяці, часто залишаючи її на піклування бабусі і дідуся. Сьогодні мережа друзів і родини залишається важливою, як і раніше: Ева часто звертається до інших матерів та батьків малих дітей по допомогу.
Коли Вероніка й Адам були малі, більша частина доходів родини йшла на оплату приватних дитячих садочків та няні, але ситуація покращилася тепер, коли вони старші. Ева також каже, що чоловік допомагає каруселі крутитися. «Ми повністю взаємозамінні, як батьки, – говорить вона. – В іншому випадку ми б не вижили».

Що найкраще в житті працюючої матері? «Ваші життєві пріоритети визначені, – говорить вона. – Це дає вам перспективу і здатність працювати ефективно». Але втримати баланс є непростим завданням. «Важко не зламатися під тиском з боку вашого роботодавця, під тиском з боку колег, які не мають власних дітей, які не були в декретній відпустці і не відстали професійно», – говорить Ева.

Над матеріалом працювали: Марія Щур, Рена Аллавердиєва, Ісрар Атал, Катерина Недеснова і Луціє Штейнзова