Львів – 27 березня – міжнародний День театру, а відтак ще одна нагода режисерам, акторам, драматургам привернути увагу до цього мистецтва. У Львові кажуть, що театрів забагато не буває. Важливо, щоб вони були різними. У місті є дев’ять театрів. Чого ж потребує сучасний театрал – модерного мистецтва чи етнографічного? Яких проблем зазнають львівські театри?
Львів’яни кажуть, що люблять свої театри і справді у них бувають. Вперше з театральним світом малеча знайомиться у ляльковому театрі, потім захоплює Перший театр для дітей і юнацтва, далі молодіжний театр Курбаса, який збирає інтелектуальну публіку, дивує вдалими експериментами театр-студія «І люди, і ляльки».Консервативні галичани не зраджують театрові Марії Заньковецької, значно менше спраглих до оперного мистецтва.
Найбільшою проблемою для муніципальних театрів є виплата зарплат працівникам. А для театрів Марії Заньковецької, «Воскресіння», дітей і юнацтва та імені Курбаса – аварійний стан театральних приміщень. «Пережили совєцьких, німецьких, переживемо і донецьких», – пожартував під час урочистостей з нагоди Дня театру режисер Федір Стригун.
«Театри – це школа мислення»
Начальник управління культури Львівської міськради Ірина Подоляк, яку часто можна зустріти у театрі, розповіла, що у бюджеті розвитку міста на цей рік передбачено 610 тисяч гривень на ремонтні та реставраційні роботи у Львівському духовному театрі «Воскресіння» і близько 800 тисяч для Театру юного глядача.
«Ми будемо робити все, щоб профінансувати театри. Театрів має бути багато, їх у Львові має бути 20–30–40 – професійних, аматорських, не має значення. Якщо у нас не буде театрів, то у нас будуть медвитверезники, диспансери для наркозалежних. Театри – це випрацювання душі, розуму, здатність переосмислення того, що бачиш і чуєш, це здатність розуміти, що таке інтерпретація, голос мистецтва, це школа мислення. Театри мають бути розмаїтими, не лише типовими класичними, з дотриманням класичної школи, вони мають бути експериментальними, авангардовими», – каже міський посадовець.
Театри мають задовольняти смаки будь-якого глядача. Дехто вимагає інтелектуальної вистави і знаходить її, а більшість таки хоче зі сцени побачити віддзеркалення сьогодення. І такі вистави, які розповідають про українські реалії, як не дивно, збирають повні зали.
Справжнє театральне мистецтво дарує свято
Поет Віктор Неборак написав вірші до сучасної постановки у театрі юного глядача «О восьмій вечора на Ковчезі». Він зауважує, що у театрах етнографічні речі вже відійшли, але, як і в українському суспільстві, немає яскраво виражених тенденцій у театральному мистецтві.
«Звичайно, хотілося б, щоб більше було написано п’єс учора, сьогодні, щоб були свіжі, відповідали соціальним запитам, і публіка на це реагує, щоб театри хотіли їх ставити, щоб Україна бачила себе у дзеркалі. А чи потрібно самій державі таке дзеркало?» – каже письменник.
Акторці Катерині Волівецькій цікаво працювати з модерновими режисерами, які експериментують на сцені, творять сучасне мистецтво. Адже і глядач постійно вимагає нових театральних вирішень.
«Має бути сучасне трактування, мусимо крокувати разом з часом, бо нецікаво залишатись позаду. Діти, звісно, мають знати класику. Звичайно, залежить від людини, наскільки вона готова сприймати нове, наскільки є відкритою», – говорить акторка.
Театр покликаний проникати до найглибших закутків душі глядача. А якщо є поєднання професійного актора і режисера, які працюють з якісним текстом, то це виливається у справжнє театральне мистецтво, і тоді це свято.
Львів’яни кажуть, що люблять свої театри і справді у них бувають. Вперше з театральним світом малеча знайомиться у ляльковому театрі, потім захоплює Перший театр для дітей і юнацтва, далі молодіжний театр Курбаса, який збирає інтелектуальну публіку, дивує вдалими експериментами театр-студія «І люди, і ляльки».Консервативні галичани не зраджують театрові Марії Заньковецької, значно менше спраглих до оперного мистецтва.
Пережили совєцьких, німецьких, переживемо і донецькихФедір Стригун
Найбільшою проблемою для муніципальних театрів є виплата зарплат працівникам. А для театрів Марії Заньковецької, «Воскресіння», дітей і юнацтва та імені Курбаса – аварійний стан театральних приміщень. «Пережили совєцьких, німецьких, переживемо і донецьких», – пожартував під час урочистостей з нагоди Дня театру режисер Федір Стригун.
«Театри – це школа мислення»
Начальник управління культури Львівської міськради Ірина Подоляк, яку часто можна зустріти у театрі, розповіла, що у бюджеті розвитку міста на цей рік передбачено 610 тисяч гривень на ремонтні та реставраційні роботи у Львівському духовному театрі «Воскресіння» і близько 800 тисяч для Театру юного глядача.
Театрів має бути багато, їх у Львові має бути 20–30–40 – професійних, аматорських, не має значенняІрина Подоляк
«Ми будемо робити все, щоб профінансувати театри. Театрів має бути багато, їх у Львові має бути 20–30–40 – професійних, аматорських, не має значення. Якщо у нас не буде театрів, то у нас будуть медвитверезники, диспансери для наркозалежних. Театри – це випрацювання душі, розуму, здатність переосмислення того, що бачиш і чуєш, це здатність розуміти, що таке інтерпретація, голос мистецтва, це школа мислення. Театри мають бути розмаїтими, не лише типовими класичними, з дотриманням класичної школи, вони мають бути експериментальними, авангардовими», – каже міський посадовець.
Театри мають задовольняти смаки будь-якого глядача. Дехто вимагає інтелектуальної вистави і знаходить її, а більшість таки хоче зі сцени побачити віддзеркалення сьогодення. І такі вистави, які розповідають про українські реалії, як не дивно, збирають повні зали.
Справжнє театральне мистецтво дарує свято
Поет Віктор Неборак написав вірші до сучасної постановки у театрі юного глядача «О восьмій вечора на Ковчезі». Він зауважує, що у театрах етнографічні речі вже відійшли, але, як і в українському суспільстві, немає яскраво виражених тенденцій у театральному мистецтві.
Хотілося б, щоб Україна бачила себе у дзеркаліВіктор Неборак
«Звичайно, хотілося б, щоб більше було написано п’єс учора, сьогодні, щоб були свіжі, відповідали соціальним запитам, і публіка на це реагує, щоб театри хотіли їх ставити, щоб Україна бачила себе у дзеркалі. А чи потрібно самій державі таке дзеркало?» – каже письменник.
Акторці Катерині Волівецькій цікаво працювати з модерновими режисерами, які експериментують на сцені, творять сучасне мистецтво. Адже і глядач постійно вимагає нових театральних вирішень.
Мусимо крокувати разом з часом, бо не цікаво залишатись позадуКатерина Волівецька
«Має бути сучасне трактування, мусимо крокувати разом з часом, бо нецікаво залишатись позаду. Діти, звісно, мають знати класику. Звичайно, залежить від людини, наскільки вона готова сприймати нове, наскільки є відкритою», – говорить акторка.
Театр покликаний проникати до найглибших закутків душі глядача. А якщо є поєднання професійного актора і режисера, які працюють з якісним текстом, то це виливається у справжнє театральне мистецтво, і тоді це свято.
