Україна застрягла на першій стадії – підготовці законопроектів для спрощення візового режиму з ЄС, вважають експерти з громадського сектору.
Починали за подібних умов та з однаковою кінцевою метою – максимально спростити візовий режим з країнами ЄС для своїх громадян. А в результаті, Молдова переходить до імплементації необхідних законів, а Україна збавила темпи та застрягла на першому етапі – розробці необхідних законопроектів.
«У нас є перспективи встигнути підготувати необхідні законопроекти до саміту у листопаді, але це дуже оптимістичний сценарій. Зараз, ми хочемо принаймні задати тон владі та показати, що не можна розслаблятися», – сказала «Голосу Америки» голова громадської ініціативи «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко. «На сьогодні не бачу консолідації зусиль. Зараз ніхто навіть не очолює Координаційний центр з виконання дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Це все викликає стурбованість».
Для того, щоб українці вільніше могли їздити в країни Шенгенської зони, українська влада повинна пройти два етапи. Перший – розробити та прийняти необхідні закони, і другий – неухильно їх виконувати. Україна вже два з половиною роки розбирається з першим етапом, у той час, як сусідня Молдова вже більше півроку працює над етапом впровадження законів.
Заяви української влади про те, що необхідні законопроекти готові, ще не означає, що біля них можна ставити галочку «виконано». Директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко говорить, що законопроекти повинні узгоджуватися з експертами, потім повинно пройти кілька місяців, щоб документ переклали і вже європейські експерти дали свою оцінку. Так, восени минулого року планувалося, що Єврокомісія буде робити свої звіти щодо українських законів, але Київ був неготовий.
«Оскільки немає з української сторони остаточного звіту, то і Єврокомісія не дає третього звіту, він повинен бути кінцевим і містити в собі рекомендацію про перехід до фази імплементації», – сказав Сушко.
Очевидна характеристика української роботи у цьому напрямку така, що закони розробляються та приймаються нашвидкуруч, без погодження ні з національними, ні з європейськими експертами. Як результат – вони мають багато прогалин, і навіть для «галочки» перед європейцями не тягнуть, вважає Сушко.
Ще одна особливість української законотворчості, яка повинна наближати країну до спрощення візового режиму з ЄС – багато з того, що пропонується, має лобістський характер. Сушко наводить приклад Закону про біометричні паспорти. Їх запровадження є однією з вимог ЄС. Але різні лобістські групи у Верховній раді та уряді намагалися просунути свій варіант законопроекту, за яким би саме їх людина займалася новими паспортами. Хоча умова запровадження біометричних паспортів була рівно поставлена і перед Молдовою, Грузією, Туреччиною – тільки українські законодавці вирішили «за одне» запровадити паспорти і створити єдиний державний реєстр особистих даних громадян.
«Хорошу ідею запровадження нових ідентифікаційних документів влада використала як привід і заклала свій інтерес – створення єдиної державної системи. Багато положень цього закону не відповідають ні Конституції, ні Конвенції про захист персональних даних, ні іншим міжнародним стандартам», – сказала Сушко.
Ще один приклад – антидискримінаційне законодавство, яке є умовою ЄС. Хоча закон швидко написали та прийняли, але навіть галочки за нього від єврокомісарів не отримали – надто багато неузгоджень. Першим з них є відсутність роз’яснення поняття дискримінації, можливого покарання за нього та відшкодування моральних збитків.
«Закони розробляє Мінюст, затверджує Кабмін і швидко передає до Верховної ради – все швидко і без жодних консультацій. Це страусна політика – не включатися у реальний діалог з громадськістю, оскільки враховуючи досвід Молдови, релігійні організації можуть виступити проти», – сказала експерт Інституту демографії ім. Пилипа Орлика Наталя Беліцер.
Експерти також звертають увагу українських законотворців та переговірників на те, що піклуючись про виконання вимог ЄС, потрібно піднімати питання про дискримінацію українців у консульствах країн Шенгенської зони при отриманні віз. Наприклад, найскладніше доводиться неодруженим жінкам до тридцяти років, за свідченнями експертів, саме до документів цієї групи шукачів віз часто висуваються додаткові вимоги.
(Передрук з «Голосу Америки»)
Починали за подібних умов та з однаковою кінцевою метою – максимально спростити візовий режим з країнами ЄС для своїх громадян. А в результаті, Молдова переходить до імплементації необхідних законів, а Україна збавила темпи та застрягла на першому етапі – розробці необхідних законопроектів.
«У нас є перспективи встигнути підготувати необхідні законопроекти до саміту у листопаді, але це дуже оптимістичний сценарій. Зараз, ми хочемо принаймні задати тон владі та показати, що не можна розслаблятися», – сказала «Голосу Америки» голова громадської ініціативи «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко. «На сьогодні не бачу консолідації зусиль. Зараз ніхто навіть не очолює Координаційний центр з виконання дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Це все викликає стурбованість».
Для того, щоб українці вільніше могли їздити в країни Шенгенської зони, українська влада повинна пройти два етапи. Перший – розробити та прийняти необхідні закони, і другий – неухильно їх виконувати. Україна вже два з половиною роки розбирається з першим етапом, у той час, як сусідня Молдова вже більше півроку працює над етапом впровадження законів.
Заяви української влади про те, що необхідні законопроекти готові, ще не означає, що біля них можна ставити галочку «виконано». Директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко говорить, що законопроекти повинні узгоджуватися з експертами, потім повинно пройти кілька місяців, щоб документ переклали і вже європейські експерти дали свою оцінку. Так, восени минулого року планувалося, що Єврокомісія буде робити свої звіти щодо українських законів, але Київ був неготовий.
«Оскільки немає з української сторони остаточного звіту, то і Єврокомісія не дає третього звіту, він повинен бути кінцевим і містити в собі рекомендацію про перехід до фази імплементації», – сказав Сушко.
Очевидна характеристика української роботи у цьому напрямку така, що закони розробляються та приймаються нашвидкуруч, без погодження ні з національними, ні з європейськими експертами. Як результат – вони мають багато прогалин, і навіть для «галочки» перед європейцями не тягнуть, вважає Сушко.
Ще одна особливість української законотворчості, яка повинна наближати країну до спрощення візового режиму з ЄС – багато з того, що пропонується, має лобістський характер. Сушко наводить приклад Закону про біометричні паспорти. Їх запровадження є однією з вимог ЄС. Але різні лобістські групи у Верховній раді та уряді намагалися просунути свій варіант законопроекту, за яким би саме їх людина займалася новими паспортами. Хоча умова запровадження біометричних паспортів була рівно поставлена і перед Молдовою, Грузією, Туреччиною – тільки українські законодавці вирішили «за одне» запровадити паспорти і створити єдиний державний реєстр особистих даних громадян.
«Хорошу ідею запровадження нових ідентифікаційних документів влада використала як привід і заклала свій інтерес – створення єдиної державної системи. Багато положень цього закону не відповідають ні Конституції, ні Конвенції про захист персональних даних, ні іншим міжнародним стандартам», – сказала Сушко.
Ще один приклад – антидискримінаційне законодавство, яке є умовою ЄС. Хоча закон швидко написали та прийняли, але навіть галочки за нього від єврокомісарів не отримали – надто багато неузгоджень. Першим з них є відсутність роз’яснення поняття дискримінації, можливого покарання за нього та відшкодування моральних збитків.
«Закони розробляє Мінюст, затверджує Кабмін і швидко передає до Верховної ради – все швидко і без жодних консультацій. Це страусна політика – не включатися у реальний діалог з громадськістю, оскільки враховуючи досвід Молдови, релігійні організації можуть виступити проти», – сказала експерт Інституту демографії ім. Пилипа Орлика Наталя Беліцер.
Експерти також звертають увагу українських законотворців та переговірників на те, що піклуючись про виконання вимог ЄС, потрібно піднімати питання про дискримінацію українців у консульствах країн Шенгенської зони при отриманні віз. Наприклад, найскладніше доводиться неодруженим жінкам до тридцяти років, за свідченнями експертів, саме до документів цієї групи шукачів віз часто висуваються додаткові вимоги.
(Передрук з «Голосу Америки»)
