Проблеми ромів – це проблеми всього суспільства і можливості розвитку у ньому знедоленої людини, вважає Олександр Мушинка – культурний антрополог зі Словаччини, який займається ромськими питаннями у Пряшівському університеті впродовж останніх 20 років. Син відомого україніста, Мушинка нагадує, що колись і українці потрапляли до такої ж скрути, коли переселялися до північної Америки на початку минулого століття. Але тамтешнє суспільство дало їм можливість для самореалізації.
– Коли люди описують ситуацію з ромами в Словаччині, в Чехії, в Україні, то найближче порівняння, яке вони знаходять, – це Африка у Центральній Європі. Люди живуть в умовах, коли в них немає не те що гарячої води, а взагалі водопроводу, немає доступу до електрики, немає можливості працювати, немає можливості отримувати освіту. Вони часто не знають навіть мови країни, в якій вони проживають, не мають паспортів – це практично якась іноземна громада на території цих країн. Як так сталося?
– Роми опинилися в Європі десь у 10–11-му столітті, і вони є інтегральною частиною європейського середовища. І правда, що їх описують дуже часто так, як Ви говорили. Але треба чесно сказати, що роми належать майже в цілій Європі до групи, яка є соціально найнижча, до «андеркласу». Це є традиційна історична позиція ромів у Європі. Це спричинене тим, що це громада, яка не мала за собою країни, яка б ними опікувалася.
– Найбільше ромів зараз є в балканських країнах, на території Чехії, Словаччини, частково на території українського Закарпаття. Чому саме в цих країнах вони розселилися найбільше?
– Точних історичних даних не маємо. Є деякі гіпотези. Треба сказати, що роми, на відміну від інших культур, не залишили письмових історичних матеріалів, маємо тільки незначні джерела від інших націй. Вони розповсюдилися якраз на Балканах, тому що вони якраз через Балкани переходили до Європи і приносили сюди певні знання і певну продукцію. Вони були дуже здібні до опрацювання металу і намагалися знайти те, що сьогодні б назвали ринком праці, там, де вони його знаходили, там вони й поселялися.
– Після розвалу радянської системи в Центрально-Східній Європі вони опинилися в ситуації, коли про них немає кому подбати. Як ці питання вирішуються тепер у Словаччині?
– У Словаччині, треба сказати, ситуація має свою специфіку. По-перше, роми у Словаччині творять доволі велику частину населення. За даними науковців, це аж 7–9% всього населення Словаччини. Переважна більшість ромів живе у Східній Словаччині в сільському середовищі – на відміну, наприклад, від Чехії. Переважна більшість ромів у Чехії живе в міському середовищі. Або подальша специфіка, наприклад, на відміну від балканських держав,у Словаччині існує доволі щедра (підкреслюю, доволі щедра) соціальна система, яка ще дозволяє людям на якомусь рівні прожити. У Словаччині з голоду ще ніхто не вмирає.
Правда, соціальна система у Словаччині не шикарна, але порівняно з іншими державами не найгірша. На Балканах роми знайшли собі доволі добре місце в суспільстві, можемо знайти дуже сильних бізнесменів, які займаються купівлею-продажем товарів. На Закарпатті, наприклад, можемо знайти ромів, які виробляють різні вироби, працюють на допоміжних роботах на різних будівельних закладах.
– Проблеми ромів у Словаччині, а тепер і в Україні, почали вирішуватися урядами цих країн – чи, принаймні, підступилися вони до того – після того, як Європейський союз вказав їм на існування цих проблем, коли Словаччина вступала до Європейського союзу, а Україна планувала підписати угоду про спрощення візового режиму з Європейським союзом. І найбільше турбує Європейський союз те, що українські роми можуть переїхати до країн Європейського союзу, якщо спростити візовий режим. За опитуваннями, до 70%, а інколи й більше, словаків, українців чи чехів не хочуть бачити коло себе ромів, не хочуть задумуватися над цими проблемами. То чи дійсно зусиль лише самого уряду, на який тисне Захід, достатньо для того, щоб вирішити ці проблеми, чи все ж таки потрібна участь ширшого кола населення?
– Словаччина так само пройшла тиском щодо ромського питання на початках вступу до Європейського союзу. Вирішення питання ромів – це не є тільки вирішення питання цієї національної меншості або цього етносу. Це є вирішення двох досить кардинальних питань, які є частиною європейського суспільства – це є питання «андеркласу», тобто найбідніших, і питання мультиетнічності, мультикультуралізму.
Роми є дуже гарним прикладом вирішення цих великих кардинальних питань. Вирішення ромського питання є лакмусовим папірцем, індикатором вирішення набагато більших проблем Європейського союзу, які наступають. Тут не йдеться про ромів як самих, а про ставлення держави до найбідніших, до «іншовиглядаючих» («visible minority»).
З іншого боку, треба чесно сказати, що Україна ще на початку цілого процесу, і коли вони будуть вирішувати ці процеси тепер, набагато менше проблем буде в майбутньому. Невирішення проблем з ромами завдає великих проблем у майбутньому. Те, що називається ромською проблемою, презентується як проблема певного етносу, певної нації, при тому тут не проблема певної нації, а проблема соціальних структур. З цього виходять великі помилки.
Коли говоримо про український досвід, то виникає паралель і з українцями в Північній Америці на початку минулого століття. Вони вважалися одними з найбідніших, з найбрудніших, найгірших іммігрантів, які приїжджали до Північної Америки. Але їх сприймали не як українців, а як соціальну групу.
Найбільша проблема є в тому, що тут знову робиться історично та сама помилка, тобто суспільство вважає, що так поводяться роми, при тому описують не поводження ромів, а поводження «андеркласу». Те, що вони є в «андеркласі», не тому, що вони є роми, а тому що якраз ромів більшість тисне до «андеркласу».
– Коли люди описують ситуацію з ромами в Словаччині, в Чехії, в Україні, то найближче порівняння, яке вони знаходять, – це Африка у Центральній Європі. Люди живуть в умовах, коли в них немає не те що гарячої води, а взагалі водопроводу, немає доступу до електрики, немає можливості працювати, немає можливості отримувати освіту. Вони часто не знають навіть мови країни, в якій вони проживають, не мають паспортів – це практично якась іноземна громада на території цих країн. Як так сталося?
– Роми опинилися в Європі десь у 10–11-му столітті, і вони є інтегральною частиною європейського середовища. І правда, що їх описують дуже часто так, як Ви говорили. Але треба чесно сказати, що роми належать майже в цілій Європі до групи, яка є соціально найнижча, до «андеркласу». Це є традиційна історична позиція ромів у Європі. Це спричинене тим, що це громада, яка не мала за собою країни, яка б ними опікувалася.
– Найбільше ромів зараз є в балканських країнах, на території Чехії, Словаччини, частково на території українського Закарпаття. Чому саме в цих країнах вони розселилися найбільше?
– Точних історичних даних не маємо. Є деякі гіпотези. Треба сказати, що роми, на відміну від інших культур, не залишили письмових історичних матеріалів, маємо тільки незначні джерела від інших націй. Вони розповсюдилися якраз на Балканах, тому що вони якраз через Балкани переходили до Європи і приносили сюди певні знання і певну продукцію. Вони були дуже здібні до опрацювання металу і намагалися знайти те, що сьогодні б назвали ринком праці, там, де вони його знаходили, там вони й поселялися.
– Після розвалу радянської системи в Центрально-Східній Європі вони опинилися в ситуації, коли про них немає кому подбати. Як ці питання вирішуються тепер у Словаччині?
Роми у Словаччині – це аж 7–9% всього населення
Правда, соціальна система у Словаччині не шикарна, але порівняно з іншими державами не найгірша. На Балканах роми знайшли собі доволі добре місце в суспільстві, можемо знайти дуже сильних бізнесменів, які займаються купівлею-продажем товарів. На Закарпатті, наприклад, можемо знайти ромів, які виробляють різні вироби, працюють на допоміжних роботах на різних будівельних закладах.
– Проблеми ромів у Словаччині, а тепер і в Україні, почали вирішуватися урядами цих країн – чи, принаймні, підступилися вони до того – після того, як Європейський союз вказав їм на існування цих проблем, коли Словаччина вступала до Європейського союзу, а Україна планувала підписати угоду про спрощення візового режиму з Європейським союзом. І найбільше турбує Європейський союз те, що українські роми можуть переїхати до країн Європейського союзу, якщо спростити візовий режим. За опитуваннями, до 70%, а інколи й більше, словаків, українців чи чехів не хочуть бачити коло себе ромів, не хочуть задумуватися над цими проблемами. То чи дійсно зусиль лише самого уряду, на який тисне Захід, достатньо для того, щоб вирішити ці проблеми, чи все ж таки потрібна участь ширшого кола населення?
Вирішення ромського питання є лакмусовим папірцем
Роми є дуже гарним прикладом вирішення цих великих кардинальних питань. Вирішення ромського питання є лакмусовим папірцем, індикатором вирішення набагато більших проблем Європейського союзу, які наступають. Тут не йдеться про ромів як самих, а про ставлення держави до найбідніших, до «іншовиглядаючих» («visible minority»).
З іншого боку, треба чесно сказати, що Україна ще на початку цілого процесу, і коли вони будуть вирішувати ці процеси тепер, набагато менше проблем буде в майбутньому. Невирішення проблем з ромами завдає великих проблем у майбутньому. Те, що називається ромською проблемою, презентується як проблема певного етносу, певної нації, при тому тут не проблема певної нації, а проблема соціальних структур. З цього виходять великі помилки.
Коли говоримо про український досвід, то виникає паралель і з українцями в Північній Америці на початку минулого століття. Вони вважалися одними з найбідніших, з найбрудніших, найгірших іммігрантів, які приїжджали до Північної Америки. Але їх сприймали не як українців, а як соціальну групу.
Найбільша проблема є в тому, що тут знову робиться історично та сама помилка, тобто суспільство вважає, що так поводяться роми, при тому описують не поводження ромів, а поводження «андеркласу». Те, що вони є в «андеркласі», не тому, що вони є роми, а тому що якраз ромів більшість тисне до «андеркласу».
