Науковці говорять про те, що в Україні велика інституційна криза науки. Суспільство не вимагає від уряду фінансувати науку, бо не бачить віддачі від неї. Недофінансована наука не може дати цієї віддачі, бо гроші, вкладені в дослідження, сьогодні окупаються тільки через десятиліття і більше. А за цей час справжні вчені вже роз’їдуться, а погані, як вогню боятимуться реформи, яка виведе на чисту воду академіків, які мають нульовий індекс цитування, та кандидатів наук, чиїх праць неможливо знайти в наукових бібліотеках. Як вийти з цього кола? Чи допоможе наближення до Європейського союзу з його стандартами якості? Про це розмова з ученим-геодезистом зі Львова, який нині працює у Празі, Олександром Дрбалом.
– У Чехії є культ знання, і вчений є на дуже високій соціальній позиції і щодо поваги в суспільстві. Чи Ви відчули за останні роки, що українська наука перестала бути чимось привабливим для молодих людей, чимось, що відкриває їм нові можливості самореалізації?
– Я цього не відчув. Судячи по Львівській політехніці, навпаки, я повинен сказати, що там багато молоді – докторантів, студентів, які добре вчаться. У тій галузі, де я працюю, Інститут геодезії Львівської політехніки, має близько 20 професорів, докторів наук, коли за Радянського Союзу був тільки один. І дуже високий рівень досліджень. Вони пишуть свої монографії англійською мовою, про щось це говорить! І мають високий авторитет серед західних учених. Але щодо фінансування, то можливо. Тут держава недопрацювала, недопрацювала якусь організацію науки.
– Як у Чехії вибирають, що фінансувати і як фінансувати?
– Фактично від 2007 року йде перебудова наукової діяльності, наукових організацій, як вузів, так і науково-дослідних інститутів і Академії наук, по європейському стандарту. Від цього також змінюється фінансування.
Раніше ми були організацією, яка одержувала фінансування від держави, тепер держава нам дає тільки певну частину грошей, а решту треба заробити. Через, скажімо, проекти ЄС, Світовий банк або через державну агенцію, яка фінансує науково-дослідні роботи.
Для цього треба написати проект, представити його. Треба вміти скласти цей проект, якщо це йде в ЄС чи Світовому банку, то треба якісно знати англійську мову, ну і крім того, законодавство, скажімо, Європейського союзу.
– Зараз Україна стоїть на порозі підписання угоди про асоціацію з ЄС. Згідно з цією угодою відбудуться зміни в українському законодавстві, які наблизять Україну до ЄС. Наскільки Вам здається, ці зміни, які відбулися в Чехії, послужили на користь чеській науці?
– Зараз ще важко сказати. Але є вже деякі свідоцтва того, що ми наближаємося до європейського рівня організації науки і фінансування. Основні недоліки у нас – це те, що ми ще не вміємо складати і подавати ці проекти. Але, в принципі, ті, хто ці шляхи пройшли, знайшли себе у цій системі економічній ЄС і інших міждержавних організацій, то вони вже процвітають.
– Високий соціальний статус вченого у чеському суспільстві частково пояснюється тим, що вчені беруть активну участь у політичному, громадському житті держави. В Україні вчених чути рідше. Вони рідше виступають, рідше говорять і про проблеми науки як такої, про проблеми суспільства. Чи Вам не здається, що це є проблемою самих учених, що вони недостатньо спілкуються із суспільством?
– Думаю, що дійсно, що це якраз велика проблема. Українські вчені мало говорять про свої проблеми. Наша Академія якось живе окремо, вища школа – окремо. Взагалі про це потрібно говорити.
І друге, треба брати участь у конференціях на Заході. Це обов’язково, потрібно брати участь у солідних конференціях, друкуватися там, щоб було відомо, яка наука. Може, тоді українська влада побачить, що треба підтримувати.
І, звичайно, потрібно організовувати конференції у себе. Вони повинні бути зареєстровані в міжнародних реєстрах. І тоді ці європейські науковці, які хочуть брати участь у конференціях в Україні, із задоволенням тоді поїдуть, тому що в Європі участь у конференції і видання збірника зараховується в науковій організації лише в тому випадку, якщо ця конференція зареєстрована в якомусь європейському реєстрі.
Скажімо, ми їздимо в Україну на солідні конференції, а вони не зареєстровані, видається збірник. Він має міжнародний стандартний номер книги ISBN, і в той же час він нам не зараховується. Тому що від отаких акцій, які зареєстровані, ми одержуємо бали. А від того, скільки балів наберемо за рік, залежить бюджет інституту. Треба їх реєструвати, тоді Європа буде зацікавлена брати участь у таких конференціях.
– У Чехії є культ знання, і вчений є на дуже високій соціальній позиції і щодо поваги в суспільстві. Чи Ви відчули за останні роки, що українська наука перестала бути чимось привабливим для молодих людей, чимось, що відкриває їм нові можливості самореалізації?
– Я цього не відчув. Судячи по Львівській політехніці, навпаки, я повинен сказати, що там багато молоді – докторантів, студентів, які добре вчаться. У тій галузі, де я працюю, Інститут геодезії Львівської політехніки, має близько 20 професорів, докторів наук, коли за Радянського Союзу був тільки один. І дуже високий рівень досліджень. Вони пишуть свої монографії англійською мовою, про щось це говорить! І мають високий авторитет серед західних учених. Але щодо фінансування, то можливо. Тут держава недопрацювала, недопрацювала якусь організацію науки.
– Як у Чехії вибирають, що фінансувати і як фінансувати?
– Фактично від 2007 року йде перебудова наукової діяльності, наукових організацій, як вузів, так і науково-дослідних інститутів і Академії наук, по європейському стандарту. Від цього також змінюється фінансування.
Раніше ми були організацією, яка одержувала фінансування від держави, тепер держава нам дає тільки певну частину грошей, а решту треба заробити. Через, скажімо, проекти ЄС, Світовий банк або через державну агенцію, яка фінансує науково-дослідні роботи.
Для цього треба написати проект, представити його. Треба вміти скласти цей проект, якщо це йде в ЄС чи Світовому банку, то треба якісно знати англійську мову, ну і крім того, законодавство, скажімо, Європейського союзу.
– Зараз Україна стоїть на порозі підписання угоди про асоціацію з ЄС. Згідно з цією угодою відбудуться зміни в українському законодавстві, які наблизять Україну до ЄС. Наскільки Вам здається, ці зміни, які відбулися в Чехії, послужили на користь чеській науці?
– Зараз ще важко сказати. Але є вже деякі свідоцтва того, що ми наближаємося до європейського рівня організації науки і фінансування. Основні недоліки у нас – це те, що ми ще не вміємо складати і подавати ці проекти. Але, в принципі, ті, хто ці шляхи пройшли, знайшли себе у цій системі економічній ЄС і інших міждержавних організацій, то вони вже процвітають.
– Високий соціальний статус вченого у чеському суспільстві частково пояснюється тим, що вчені беруть активну участь у політичному, громадському житті держави. В Україні вчених чути рідше. Вони рідше виступають, рідше говорять і про проблеми науки як такої, про проблеми суспільства. Чи Вам не здається, що це є проблемою самих учених, що вони недостатньо спілкуються із суспільством?
– Думаю, що дійсно, що це якраз велика проблема. Українські вчені мало говорять про свої проблеми. Наша Академія якось живе окремо, вища школа – окремо. Взагалі про це потрібно говорити.
І друге, треба брати участь у конференціях на Заході. Це обов’язково, потрібно брати участь у солідних конференціях, друкуватися там, щоб було відомо, яка наука. Може, тоді українська влада побачить, що треба підтримувати.
І, звичайно, потрібно організовувати конференції у себе. Вони повинні бути зареєстровані в міжнародних реєстрах. І тоді ці європейські науковці, які хочуть брати участь у конференціях в Україні, із задоволенням тоді поїдуть, тому що в Європі участь у конференції і видання збірника зараховується в науковій організації лише в тому випадку, якщо ця конференція зареєстрована в якомусь європейському реєстрі.
Скажімо, ми їздимо в Україну на солідні конференції, а вони не зареєстровані, видається збірник. Він має міжнародний стандартний номер книги ISBN, і в той же час він нам не зараховується. Тому що від отаких акцій, які зареєстровані, ми одержуємо бали. А від того, скільки балів наберемо за рік, залежить бюджет інституту. Треба їх реєструвати, тоді Європа буде зацікавлена брати участь у таких конференціях.
