Тіні минулого неможливо розігнати, але вони не повинні загороджувати дорогу до майбутнього, говорить директор музею в Будапешті, що вивчає і показує тоталітарну історію цієї країни. Експозиція музею, який очолює історик Марія Шмідт, включає і сторінки української історії, які, на її думку, українцям було б цікаво дізнатися. Радіо Свобода взяло інтерв’ю у Марії Шмідт під час «Форуму 2000» у Празі, який був присвячений проблемам трансформації суспільства.
– Нам потрібно пройти лікування часом. Ми не можемо подолати тоталітарну спадщину, але можемо вивчити, переосмислити її. Гадаю, що це було великим досягненням Угорщини, що через 10 років після падіння комунізму країна спромоглася збудувати такий музей, реалізувати такий масштабний проект, який частково займається вивченням часів націонал-соціалістичної Партії схрещених стріл, але більшою мірою з періодом комуністичного терору.
Лише з відкриттям музею в 2002 році в Угорщині почали говорити про ці речі вільно і відкрито. Це був вирішальний момент. На церемонію відкриття прийшло понад 130 тисяч людей зі свічками в руках. Для них було важливо вшанувати пам’ять жертв комунізму навіть тим, що вони поставили свою свічку перед музеєм. Це було дуже зворушливо. Це поклало початок дискусії в Угорщині. Було дуже важливо, тому що вперше вони змогли про це поговорити, розповісти про власний біль, почути історії своїх співгромадян, про те, через що вони або їхні близькі пройшли під час комуністичного терору.
– Що це дало Угорщині?
– Я гадаю, що нам це дало багато. «Будинок терору» став центром досліджень минулого, того що з нами сталося, як і чому це сталося, хто був нашими справжніми героями, хто був злочинцем, а хто жертвою, і як ми далі маємо жити, після того, як ми це пережили.
Музей став каталізатором цього процесу. Саме відкриття музею викликало понад 2 тисячі публікацій упродовж кількох місяців. Люди стояли в черзі, щоб потрапити до музею. Досі музей наповнений відвідувачами щодня. Серед туристичних місць Будапешта це перший чи другий об’єкт зацікавлення. Ми маємо багато відвідувачів з-за кордону. Багато людей у нашому регіоні прожили подібні події і пережили подібний біль.
Минуле продовжує жити в нас, але ми також дивимося в майбутнє. Для цього потрібно збагнути минуле. Це непросто, але над цим потрібно працювати.
– Нам потрібно пройти лікування часом. Ми не можемо подолати тоталітарну спадщину, але можемо вивчити, переосмислити її. Гадаю, що це було великим досягненням Угорщини, що через 10 років після падіння комунізму країна спромоглася збудувати такий музей, реалізувати такий масштабний проект, який частково займається вивченням часів націонал-соціалістичної Партії схрещених стріл, але більшою мірою з періодом комуністичного терору.
Лише з відкриттям музею в 2002 році в Угорщині почали говорити про ці речі вільно і відкрито. Це був вирішальний момент. На церемонію відкриття прийшло понад 130 тисяч людей зі свічками в руках. Для них було важливо вшанувати пам’ять жертв комунізму навіть тим, що вони поставили свою свічку перед музеєм. Це було дуже зворушливо. Це поклало початок дискусії в Угорщині. Було дуже важливо, тому що вперше вони змогли про це поговорити, розповісти про власний біль, почути історії своїх співгромадян, про те, через що вони або їхні близькі пройшли під час комуністичного терору.
– Що це дало Угорщині?
Відкриття музею викликало понад 2 тисячі публікацій протягом кількох місяців. Люди стояли в черзі, щоб потрапити до музею
Музей став каталізатором цього процесу. Саме відкриття музею викликало понад 2 тисячі публікацій упродовж кількох місяців. Люди стояли в черзі, щоб потрапити до музею. Досі музей наповнений відвідувачами щодня. Серед туристичних місць Будапешта це перший чи другий об’єкт зацікавлення. Ми маємо багато відвідувачів з-за кордону. Багато людей у нашому регіоні прожили подібні події і пережили подібний біль.
Минуле продовжує жити в нас, але ми також дивимося в майбутнє. Для цього потрібно збагнути минуле. Це непросто, але над цим потрібно працювати.
