Село Демня – «музей» кам’яних скульптур

Львів – Село Демня, що на Львівщині, нагадує «музей» кам’яних скульптур під відкритим небом. Кам’яна різьба демнянських майстрів відома давно не лише у Галичині. Втім досі у селі немає музею, не вдалося створити його і в покинутому костелі. Ремесло різьби по каменю вражає красою і дає можливість заробітку.

Їдучи міжнародною трасою Київ-Чоп, годі здогадатись, що лише два-три кілометри убік, після містечка Миколаїв, село кам’яних скульптур – Демня. Заправка на повороті до села є, а ось бодай якоїсь інформаційної таблиці, яка б привернула увагу – немає.

А тому більшість і не здогадується навіть про існування села, що розкинулось серед мальовничих пагорбів і через яке звивається річка Зубра. Села, відомого ще з XV століття, яке назву – Димівка дістало від виплавки залізної руди, яка тут залягала і від того, що диміли димарі, але потім вже стало – Демня. У радянський час, з 1950 до 1990 років, це була Димівка, але люди повернули собі Демню.

Традиція збереглась

Село віддавна славиться майстрами по каменю. Тут залягають поклади вапняку, який добре піддається обробці. Вироби з місцевого каменю можна побачити по всій Галичині,зокрема і на Личаківському цвинтаріові, а також камінь возили у Краків. За Австро-Угорщини (1772–1918рр.), половина мешканців села видобувала на своїх городах камінь і мала з цього добрий заробіток.

Місцеві каменотеси відомі, звідси родом три брати Дзиндри, чиї скульптури відомі не лише в Україні, але й світі традиційний промисел села. Ця традиція переросла не лише в ремесло, це спосіб заробітку, існування багатьох людей. У нас багато зараз майстрів, це передається з покоління в покоління,що люди займаються каменеобробкою. Місцеві каменотеси відомі, звідси родом три брати Дзиндри, чиї скульптури відомі не лише в Україні, але й світі», – розповіла сільська вчителька Ірина Гладка.

Кам’яні фігури, здебільшого святих, у селі можна побачити біля хат, а біля старої церкви Святого Миколая збережено унікальну композицію (датовану 1925р), фрагмент Хресної дороги – «Упадок Ісуса» , яку замалювали у білий колір, мабуть, для «краси». Є численні скульптури сучасних майстрів, які зберегли давню школу різьби і з якою можна ознайомитись на старому цвинтарі, де є фігури, датовані ще 1838 роком. Здалеку складається враження, що різьблений хрест не з каменю, а дерева. Такий кам’яний витвір народжується завдяки вправним рукам майстра і кільком простеньким інструментам.

У Демні є занедбаний старий костел, де вже десятиліттями обіцяють створити музей скульптури, адже справді тутешні майстри творили і творять кам’яні шедеври, варті уваги у виставкових залах. Втім далі розмов на різних рівнях справа не зрушилась. Селяни розповіли, що на Великдень, впав хрест з даху костелу, немов нагадування, припускають люди, що час звернути увагу на сакральну пам’ятку.

Пияцтво – біда поколінь

Сто років тому у селі мешкало майже дві тисяч осіб і кожен двадцятий був різьбярем по каменю. Нині у Демні проживає 1600 селян і вісім родин займаються ремеслом фахово, але тих, хто вміє різьбити по каменю, значно більше.

Демня, попри те, що має кар’єр вапняку, не було і не є заможним селом. Люди зароблені гроші залишали у корчмі, де пиячили і бились, занедбуючи господарку, хати аж вростали у землю. Аби зарадити пияцтву у 1892 році, упродовж трьох днів у Демні проходила духовна місія за участі ста священиків і тоді багато селян відмовились від чарки. Однак сьогодні у селі – це знову велика проблема, розповів молодий мешканець, соціальний працівник Богдан Уський.

«455 молодих людей тут проживає. Молодь тримається села, їздить у Львів на роботу, у Миколаїв, на заробітки, працює переважно неофіційно. Зараз найбільша проблема, як і скрізь, це алкоголізм, якщо мама чи тато п’ють – від того негаразди у сім’ї, а це і брак грошей. Ми допомагаємо, шукаємо можливості, щоб одяг і продукти надати бідним. Причиною пияцтва є те, що молодь незайнята і тому так. А де беруть гроші? Десь пішов на халтуру, допоміг сусідові, там 50 грам і там, і так починається. У багатьох хатах п’ють», – каже мешканець.

Молодь мріє про спортивний зал, де могла б пограти у баскетбол, волейбол, теніс, тоді б, мабуть, не думали про шкідливі розваги. Але у сільській раді пояснюють, що немає коштів. Хоча у селі приватні підприємці орендують кар’єр вапняку, запаси якого, до слова, закінчуються, але в інших місцях він є. Втім який зиск з цього має село? Цікавлюсь у людей.

«Нічого з цього кар’єру село не має. Ось дороги гідної нема», – почула у відповідь.

Люди розповіли, що їм у сільській раді пояснюють, що завдяки кар’єру утримують дві футбольні команди, про це теж сказали і Радіо Свобода. Скаржились селяни, що у селі немає доброго господаря, який хотів би щось зробити для громади.

Занедбані вулиці, сміття, невпорядковані береги річки, лише в одному місці сім’я народного майстра облаштувала місце для купання дітей. Такий стан байдужості, споживацьке ставлення до дарунку природи вражає і дивує на тлі багатої історії мальовничої Демні, кам’яних фігур,тіні яких промовляють вічністю.