Парламентарі працюють, а виборці цього не знають?

Дванадцять народних депутатів-мажоритарників від Львівщини засідають у парламенті. Усі відкрили свої громадські приймальні, посадили туди помічників і час від часу нагадують виборцям про себе. Заможні парламентарі фінансують проекти через власні фонди, менш грошовиті – можуть посприяти у лікуванні. За оцінками експертів, парламентарі від Львівщини працюють з виборцями з прицілом на наступні вибори.

Храмові свята, перший і останній дзвоник, день вчителя, медика та урочистості на інші державні і церковні свята – це ті заходи, які парламентарі-мажоритарники не пропускають. На них вони виступають, вітають, обіцяють та агітують. Сам на сам народні обранці переважно спілкуються з представниками влади сільськими головами й священиками.

Люди у селах найчастіше кажуть, що востаннє бачили своїх депутатів ще під час виборів, а хтось пригадав, що обранець був на храмовому святі. Хочуть же від депутатів люди одного – «покращення життя».

Виборці звертаються до своїх обранців передусім за матеріальною допомогою, а ще вимагають відремонтувати дороги, школу чи садочок, налагодити транспортне сполучення. Найпростіше виборцеві дати певну суму грошей, аніж вирішити складні проблеми міста чи села.

Депутати працюють із прицілом

Депутати розуміють, що покладатись на політичну партію справа не вельми надійна, а тому зусилля спрямовують на те, щоб залишатись відомими в окрузі, працюють на майбутні вибори, наголошує голова обласного осередку Комітет виборців України Оксана Дащаківська.

«Активною є Ліля Котеляк, яка веде прийоми, працюють її консультанти, з’являється на окрузі, хоча спрацьовують і бізнес-інтереси. Активно працює в окрузі Роман Ілик, зокрема у місті Дрогобич, менше по селах. Малоприсутня на окрузі Ірина Фаріон, вона політик загальнонаціональний. Тобто вони працюють з тими виборцями, які їм вигідні. Михальчишин робить ставку на Львів, а менше на Пустомитівський район. Курпіль з’являється в окрузі, але ініціатив мало. Хто має гроші з депутатів, той і вирішує питання», – каже експерт Оксана Дащаківська.

Найактивнішим депутататом-мажоритарником експерти називають голову парламентського комітету з питань екологічної безпеки, свободівку Ірину Сех. В її окрузі понад 400 населених пунктів з чотирьох районів області. У вихідні вдається побувати у чотирьох-п’ятьох містечках і селах, розповідає депутат й скаржиться, що немає фінансових можливостей вирішувати проблеми на окрузі.

«Я депутат-мажоритарник і голова комітету, тобто зобов’язана готувати законопроекти, але які б вони не були добрі, їх не підтримує більшість. Водночас я депутат-мажоритарник і зобов’язана допомагати виборцям. Я є депутат, який не сидить, ходжу кабінетами, пишу запити, ходжу в уряд, стукаю в усі двері. І на папері гроші, а фізично їх немає, то криза. Проблеми своїх виборців я знаю, де є проблема з дорогою, опаленням, школою, пологовим будинком, знаю господарку округу і на це реагую. Зустрічаюсь з сільськими, міськими головами, головами райадміністрацій, не звертаючи увагу на партійну належність. Люди потребують медичної допомоги, доводиться дзвонити, писати, домовлятись», – розповіла парламентар, яка організувала для своїх виборців клініку на колесах «Дар життя».

Сех наголошує, що законопроекти, які стосуються фінансової незалежності місцевих органів влади, блокуються більшістю у Верховній Раді.

Парламентарі не позбулись образу кандидата

Мажоритарна система виборів не стала для політиків елементом політичної і персональної відповідальності. Оскільки для депутатів це своєрідний трамплін потрапляння у парламент з наміром у подальшому влитись у колективний, безособовий і безіменний конгломерат борців за Україну, вважає політичний оглядач, журналіст Остап Дроздов. Він прогнозує, що виборці вже скептично ставитимуться до політиків у вишиванках і на джипі, які їм обіцяють блага. А нинішню діяльність народних депутатів від Львівщини називає радше ритуальною активністю.

«Це коли депутат з’являється на публічних запитах, виступає біля мікрофону начебто виражає чиюсь думку, але за цим немає нічого окрім бажання нагадувати про своє існування і буцімто дуже примітивно прив’язувати себе до регіону. Вважаю, ті депутати, які пройшли горнило виборів, досі поводять себе як кандидати. Вони вже є депутатами, а їхня поведінка на окрузі не відрізняється від тієї, коли вони ще балотуватись. Це люди вже зі статусом, пільгами, а далі з блокнотом у руках і записують проблеми людей. Ці депутати перебувають на інфантильному рівні кандидатства. А це такий плінтусний, зародковий рівень українського політика-мажоритарника», – каже оглядач.

Експерти зазначають, що депутати зобов’язані скласти паспорт проблем регіону і показати можливості їхнього вирішення. Не змінилась за час перебування у парламенті і риторика депутатів на кшталт злочинної влади і утисків опозиції. Свою бездіяльність досить часто політики пояснюють своєю опозиційністю, що вже стало їхнім алібі.

«Опозиційний мажоритарний кандидат – це найвигідніша і найкраща порода політика, який ні за що не відповідає, нікого не представляє, нічого не вирішує. Їм достатньо просто бути», – каже Остап Дроздов.

Однак така ситуація ще й через позицію самих виборців, громадянська активність і рівень громадянського суспільства яких обмежується днем голосування раз у п’ять років.