Чому сучасній архітектурі Донецька бракує смаку?

Донецьк – Після багатолітньої стагнації Донецьк швидко розвивається й модернізується. Частиною цього розвитку є поява нових будівель та реконструкція старих. Колись майже виключно промисловий центр сходу України нині шукає нове обличчя. Проте його мешканці нарікають, що воно стає ще менш привабливим, ніж те, що було створене старою радянською забудовою. Бо новим будинкам бракує індивідуальності, їхнім замовникам смаку, а місту – цілісного підходу до пошуку нового, модерного образу.

Упродовж останніх років Донецьк активно розбудовується. Те, що місто є батьківщиною багатьох українських мільйонерів при владі, можна помітити неозброєним оком. У центрі радянського за архітектурою міста постав сучасний п’ятизірковий готель «Донбас палас», до проведення європейського чемпіонату з футболу були зведені нові об’єкти інфраструктури: стадіон «Донбас Арена», залізничний вокзал, новий термінал аеропорту.

Проте менш відомими, але не менш помітними стають різноманітні торговельні майданчики, які заполонили центр міста. Торговельні центри та офісні будівлі, які нагадують коробки зі скла й бетону, що з’явилися у центрі міста, будуються не лише без публічного обговорення, але навіть без естетичного узгодження з архітектурними органами. Головний архітектор області Володимир Кузьменко пояснив Радіо Свобода, що влада особливо не може вплинути на проекти будівель.

«Ми більше займаємося планувальною документацією містобудівною. Генеральні плани, плани зонування. Якщо раніше наші міста будувалися по генплану, який розробляв і затверджував Кабмін, а фінансування було на його реалізацію, то тепер зовсім інший напрямок розробляється: окрім генплану зонінг за прикладом американців та європейців. А зонінг – це план зонування території, де вказані всі допустимі види обмежень та містобудівних умов. Немає такого чіткого розміщення будівель, як раніше, береться територія, і для неї, як для функціональної зони, визначаються умови, дається загальний напрямок».

Замовник править бал

Донецьк не має славетних архітектурних традицій, тому архітектори, які працюють тут, повинні постійно виїжджати до інших країн не лише, щоб побачити шедеври старих часів, але й щоб зрозуміти, як і з чим працюють колеги зараз, вважає донецький архітектор Геннадій Алтунін. Але від них цього і не вимагається, бо головна мотивація забудовників – швидкі гроші. Часто в самих архітекторів ніхто не питає, як має виглядати та або інша будівля.

«У нас людині потрібні квадратні метри, які вона потім продасть. Мінімум витрат. Архітектор не може виступати окремо від замовлення. Це ще й наш український менталітет. Ця українська жаба, жадібність. У нас, особливо в Донецькому регіоні, є певне розуміння замовника, як людини, яка швидко отримала гроші, збагатилася, вона ще небагато книжок у житті встигла прочитати… Вона може керувати заводом чи шахтою, заробляти гроші, але це не значить, що вона стала спеціалістом в архітектурі та будівництві», – зауважує Геннадій Алтунін.

Коли замовники упевнені, що мають безпомилковий архітектурний смак, часто результат виходить естетично не виважений, незграбний, чи просто потворний, говорить архітектор.

Будинок з граніту та величезний купол на вулиці Артема, який звела компанія сина президента Олександра Януковича «МАКО» поруч із кафедральним собором, відновленим уже після здобуття незалежності, візуально знищив копію старого храму, перетворившись на архітектурну домінанту площі.

А навпроти собору звели житловий будинок, назвавши його «Гауді». Деякі донеччани порівнюють кольорову гаму цього 11-поверхового донецького «хмарочоса» з громадською вбиральнею, комусь подобається, а хтось жартує, що великий каталонець перевертається в труні через те, що його іменем назвали такий несмак.

«Архітектор завжди у всі часи процентів на 80 залежав від замовника. Була держава СРСР, вона замовляла хрущовки. Ми нічого не могли зробити. Буває так, але дуже рідко, коли кажуть, роби що хочеш, а я за все заплачу. Коли замовник у вашому форватері, він розуміє вашу творчість і вірить вам. Але замовники, здебільшого, – це в певній мірі недоосвічені люди в архітектурному плані. Я плачу гроші – ти робиш те, що я хочу. Це його розуміння замовлення», – говорить архітектор Геннадій Алтунін.

Не маючи уяви ані про нові технології, які існують у Європі, ані кваліфікованої робочої сили, батьки міста навіть не замислюються над тим, що практичні рішення не завжди мають потворно виглядати. Тому, наприклад, будівлю поштамту утеплили, але закрили її металопластиком. Тепер старий фасад уже неможливо розгледіти.

Решта ж будинків старої радянської архітектури, яка також має своїх шанувальників, руйнуються, і влада з цим нічого не збирається робити. Адже вони недостатньо старі, щоб бути пам’ятками. Пам’ять про стару Юзівку, з якої починалася історія промислового Донецька, також мало кого цікавить. Колись відомий на все місто будинок купця знесли, побудувавши черговий типовий торговельний центр.

Ані традицій, ані освіти

Проте сучасні архітектори, дизайнери говорять, що Донецьк міг би стати ідеальним місцем для створення міста із супермодерним обличчям, яке було б привабливим не лише для його мешканців, але і для багатьох туристів, які зараз просто не знають, заради чого їхати в Донецьк. Вони зауважують, що Донецьк – це не Париж, де не можна змінювати історичний центр, а тут можна проводити найсміливіші експерименти, які б перетворили колишню промислову метрополію в сучасний культурний центр.

Перші ластівки цього підходу вже можна помітити у місті. Культурний фонд «Ізоляція» працює на залишках заводу ізоляційних матеріалів прямо біля терикону. Це приклад сучасної європейської тенденції – архітектурної конверсії, коли колишній промисловий майданчик переобладнують на жилі будинки, чи в цьому випадку на центр сучасного мистецтва. За три роки існування майданчику, тут відбулися міжнародні художні проекти, завдяки яким Донецьк починає змінювати свій імідж серед інтелектуалів. А творці центру переконані, що з відвідин міста багато туристів відвозять найбільші враження саме з «Ізоляції».

Переобладнання цехів та заводських приміщень у галереї, лабораторії та кабінети, влаштування на території своєрідного екологічно чистого майданчика потребували зусиль сучасного спеціаліста. Для цього фонд покликав іноземця. Британець Крістс Ернстсонс говорить, що в міста може бути надзвичайно цікаве майбутнє, треба тільки відкрити творчу енергію його людей і замислитися над стратегією, над тим, яким місто хоче бачити своє майбутнє.

«У Донецьку багато людей, які достатньо багаті, щоб платити за нормальні будівельні матеріали, але, скоріше, річ в освіті та досвіді. У це потрібно інвестувати гроші, потрібно відкрити кордони і покликати нових вчителів. Потрібно дозволити людям подорожувати, щоб бачити різні речі. Бо архітектура серйозно змінюється у наші дні. Архітектура – саме це поняття вже змінилося. Це не просто будівлі, це, скоріше, простір», – зазначає Крістс Ернстсонс.

Зараз найбільш обговорюваним будівельним об’єктом є приватна школа, яку будує структура Ріната Ахметова.