Олександр Саган
Лист Міністерства культури до УКГЦ (№ 1/3/13-14 від 03.01.2014 р.) ганьбить державу Україна, але не несе загрози для УГКЦ, оскільки не витримує критики з юридичної й професійної точки зору.Із юридичної точки зору лист не витримує критики і є непрофесійним
У вступній частині листа немає викладу суті порушень, не говорячи вже про спосіб їх фіксації, посилання на складені акти, прізвища конкретних осіб-порушників тощо. Посилання на не названі ЗМІ, в яких нібито «поширюються повідомлення та сюжети про релігійну діяльність, що суперечить законодавству» (які ЗМІ, що саме суперечить?), а також посил до діяльності «окремих ієреїв», які ігнорують чинне законодавство (хто, коли, яким чином?) і що це «нібито» підтримується священноначалієм УГКЦ (на основі чого зроблений висновок?) дуже нагадують слова із пісні радянських міліціонерів «єслі кто-то коє-гдє у нас порой»…
Четвертий абзац листа свідчить про намагання чиновників із Мінкультури присвоїти собі не характерні для цього спеціально уповноваженого центрального органу функції: «державного контролю за додержанням законодавства». Оскільки ст.29 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає, що такий контроль здійснюють «центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії», у межах їх компетенції.
Стаття 30 не надає Мінкультури, як нинішньому «державному органу України у справах релігій», повноважень державного контролю за додержанням законодавства.
Хибним є й базовий посил чиновників із Мінкульту щодо посилання на статтю 21 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» із тим, що Церква повинна була отримати дозвіл на проведення богослужінь чи встановлення намету. З цього приводу детальне роз’яснення (Юридична консультація) Інституту релігійної свободи, зроблене ще у 2009 році, де чітко вказано, що ст. 21 згаданого закону суперечить ст. 39 Конституції України, а відтак, згідно ст.8 Конституції, виконуватися повинна норма Конституції, оскільки остання є нормою прямої дії. Відтак ніякого дозволу на виконання обрядів віруючі не повинні були отримувати. Конституція визначає лише повідомлення про проведення заходу. Чи було таке повідомлення, в якій формі воно повинно було відбутися?
У даному випадку є детальне роз’яснення Конституційного Суду (рішення № 4-рп/2001 від 19.04.2001). Якщо врахувати, що релігійні обряди на майдані Незалежності у Києві у грудні 2013-го – січні 2014 років відбуваються в межах іншого мирного заходу, про який органам місцевого самоврядування та КМДА є добре відомо з першого дня проведення акцій, то, згідно згаданого роз’яснення Конституційного суду, у місцевих органів влади було достатньо часу для «здійснення підготовчих заходів для забезпечення реалізації права релігійних організацій на проведення публічних релігійних обрядів і богослужінь».
Як висновок – юристи Мінкульту не лише перевищують повноваження «державного органу України у справах релігій», але й намагаються поставити норми закону вище норм Конституції України, що є грубим порушенням чинного законодавства.
Юридичну неграмотність Мінкультури висвітлює і передостанній абзац, згідно якого згадані і, як нами показано, цілком надумані порушення «можуть слугувати підставою для… припинення діяльності відповідних релігійних організацій». Важко зрозуміти логіку цього посилу. Адже, по-перше, на Майдані у згаданому наметі не діє якась конкретна зареєстрована/не зареєстрована релігійна організація (парафія, єпархія тощо) із якимось конкретним ієреєм чи архієреєм на чолі. Так званий «молитовний намет» є міжконфесійним і дивним є те, що лист отримав лише предстоятель УГКЦ. По-друге, не зрозуміло, предстоятеля УГКЦ повідомляють про можливість «припинення діяльності» якихось парафій/організацій (яких, ким і де зареєстрованих чи діючих без реєстрації, хто є кліриками цих організацій тощо?), чи Церкви в цілому? Адже якщо порушення вчинив конкретний священик/архієрей, то звернення повинне адресуватися йому, а не предстоятелю Церкви. Одним словом – «як собі хочете, так і розумійте, а ми Вас попередили». От тільки з чим?
Державницький аспект
У третьому абзаці листа наводиться догадка («вочевидь»), що авторитет предстоятеля та УГКЦ, і встановлені з «ігноруванням законодавства» так звані «молитовні намети» «можуть негативно позначитися на стані довіри між державою та Церквою… утвердженні миру та злагоди у суспільстві та релігійному середовищі». Ці слова свідчать про цілковиту відірваність чиновників Мінкульту від реалій, які існують на Майдані. У найкритичніші моменти суспільного напруження, пов’язані зі спробами розігнати учасників мирних протестів силами спецпризначенців міліції, саме клірики Церков, і, до речі, не лише УГКЦ, ставали поміж обома сторонами протистояння, стримуючи силові дії та кровопролиття.
Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) ще 10 грудня 2013 року ухвалила «Звернення керівників Церков і релігійних організацій до своїх вірних та всіх людей доброї волі у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в Україні», в якому закликала «підсилити молитви за мир і спокій, за припинення розбрату та ворожнечі, за порозуміння та розв’язання конфлікту», засудила «акти насильства і жорстокості, вчинені як проти мирних учасників громадських акцій та журналістів, так і проти правоохоронців, які виконували обов’язок відповідно до присяги». ВРЦіРО виявила також готовність «сприяти налагодженню діалогу й зробити все необхідне для примирення й відновлення стабільності у нашій Державі».
Ці та інші миротворчі дії, безсумнівно, є в інтересах суспільства, сприяють «утвердженню миру та злагоди у суспільстві та релігійному середовищі». Саме такі заклики можна було почути від кліриків. Відтак богослужіння на Майдані кардинально і позитивно вплинули на мирний характер протестів. І цей факт мав би, навпаки, отримати підтримку та заохочення у представників влади, а не спонукати до віднайдення віртуальних порушень.
Моральний аспект
Лист дуже яскраво підсвітив політику подвійних стандартів, яку нині чинна влада намагається проводити стосовно Церков та релігійних організацій. Я навіть не буду зупинятися на кількох спробах «зняття із реєстрації УПЦ КП» чи впертого не реагування державних органів на ті кричущі порушення, які нині продукують окремі архієреї та ієреї УПЦ (МП), коли деякі митрополити навіть не визнають сам факт існування держави Україна, називаючи її у свої єпархіальних виданнях «Малоросією» тощо. Йдеться про інше – у своїй аргументації причин появи такого листа до предстоятеля УГКЦ чиновники із Мінкульту апелюють до листів так званої «Української правовірної греко-католицької церкви», відомої своїми відверто антиукраїнськими, ксенофобськими, просякнутими нетерпимістю заявами. Фактично йде натяк предстоятелю УГКЦ на можливість, за певних умов, реєстрації цього угрупування, яке своїм першочерговим завданням бачить саме боротьбу із нинішнім проводом УГКЦ. Таким чином, усвідомлено чи не усвідомлено, влада намагається розіграти так звану «релігійну карту» у своєму протистоянні із опозицією та Майданом. Це дуже небезпечна і аморальна гра, наслідки якої передбачити неможливо.
Лист Мінкульту має зовсім іншу функцію, ніж задекларована
В Україні давно вже склалася практика усунення пересічних і не принципових порушень (як то богослужіння і намет на Майдані) шляхом роботи спільних робочих груп чи не офіційних/офіційних нарад представників влади та Церков. Таким чином вдавалося віднайти порозуміння в куди більш принципових питаннях, аніж, навіть якщо пристати на логіку Мінкульту, «отримання дозволу на богослужіння» чи на встановлення «молитовного намету».
Відтак можна стверджувати, що лист Мінкульту має зовсім іншу функцію, аніж та, яка задекларована у листі. А саме – «гра м’язами». Характерно, що навіть президент України та його радниця, нині депутат Партії регіонів Ганна Герман оцінили лист Мінкульту як непрофесійний та такий, що спричиняє тиск на Церкву.
Висновки:
Лист є неоковирною спробою влади встановити контроль над так званим «релігійним фактором». Адже в умовах, коли Церкві довіряють понад 64% жителів країни (станом на кінець 2013 року), а владним структурам (парламенту, суддям та міліції) не довіряють понад 80% населення, слово/дія кліриків стають важливим виховним та спонукальним фактором для всіх учасників політичних чи громадських процесів в Україні.
Лист вже став підставою/обґрунтуванням для спроб провладних депутатів та відповідних владних структур змінити чинне законодавство у сфері свободи совісті. «Необхідне вдосконалення законодавства у релігійній сфері» у виконанні нинішньої влади з великою долею ймовірності може призвести до суттєвого обмеження можливостей Церков впливати на ситуацію в країні, брати участь у громадському житті.
Проте, тиск на УГКЦ призведе/призводить до більш активної мобілізації віруючих усіх Церков у відстоюванні своїх конституційних прав, посилить позиції Майдану. Понад це, авторитет УГКЦ в Україні та світі виросте, а перед лицем зовнішньої загрози у Церкві мінімізуються внутрішньоцерковні суперечності.
Олександр Саган – професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАНУ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
