Валерій Іващенко
(Рубрика «Точка зору»)
Вже дуже довго стримую себе від бажання висловити все, що наболіло про українську армію, про збройні сили України. Більше не стану (не хочу і не можу).
Ще зовсім донедавна «чіпляло», коли іноді у ЗМІ не дуже кваліфіковано «армійськими», «військовими» називали так званих «ВВ-шників» (останнім часом усе частіше). Спочатку це і дратувало, і лякало одночасно: невже таки й військовослужбовці стали проти власного народу? Та швидко з’ясовувалося: журналісти за незнанням плутають внутрішні війська, міліційних спецпризначинців, їх об’єкти – з військовими, із військовослужбовцями.
Хотілося з обуренням вигукувати: «Не плутайте! То не військові! Не називайте ВІЙСЬКОВИМИ «ВВ-шників» чи «СБУ-шників»! Не плямуйте Армію некоректними обмовками!»
Чомусь цього не зробив, хоча й намагався зрозуміти, якось підтримати, захистити армійських військовослужбовців від підозр, сумнівів, натяків… Бо вірив (і досі ще продовжую), що вони не піднімуть не те що зброю – руку на власний народ.
Та сьогодні багато що змінилося – ні, перевернулося, зламалося!
Відбулося те, після чого нема вороття назад (навіть і після 22 січня, після крові, після перших загублених життів ще були надії і сподівання, що можна знайти дорогу із «глухого кута») – сьогодні це вже неможливо!
Кати, карателі зі зброєю в руках (і навіть у бойових машинах) фізично знищують громадян України, захищати, боронити яких присягалися люди, що гордо називаються військовослужбовцями Збройних сил України.
Але коли все в країні, в житті зламалося, знищилося – як зрозуміти, що армія не змінилася, не реагує?!
Просто тільки не підіймати зброю проти народу – це вже сьогодні не чеснота і тим більш не подвиг!
Не допомагати бандитам – проте сидіти «в кукурудзі» і мовчки спостерігати за злочинами (при цьому маючи і можливість, і обов’язок запобігти цьому) – таке «невтручання» саме вже як злочин!
Я вже нагадував, як повели себе Збройні сили України у 2004 році. Завдяки саме ним тоді не відбулося кровопролиття (хто б не приписував собі у цьому заслуги і не отримував за це нагороди аж до героїв України!)
І ще нагадаю: Збройні сили при цьому нікого не вбили (навіть і не стріляли), нічого й нікого не блокували, не знищували.
Але тоді були:
– Збройні cили України,
– справжні офіцери й генерали (був врешті-решт генерал Микола Петрук, на той час головнокомандувач Сухопутних військ, який мав честь і мужність примусити «ВВ-шних» полководців повернути внутрішні війська до казарм! Звісно, дещо спрощена історія, і, звісно, не лише один Микола Петрук)
– були розуміння і вірність військовослужбовців Військовій присязі Українському народові.
Отже, то що сьогодні є Збройними cилами України?
Є (чи вже нема?) українських військових, «зажди вірних і відданих Українському народові»?
Гірко, та мабуть я не помилився, не написавши на початку, як це прийнято, великими літерами: «українська армія», «збройні сили»…
Нема…
І вже неважливо, чому і що є тому причиною, бо то вже пошук виправдання, спроба самовиправдовування: «..то не ми самі, то нас принизили, зруйнували, знищили…». Ну, якщо дозволили це зробити з собою, із своєю честю і гідністю…
Чи злорадію, зловтішаюсь я з цього (як дехто може припустити)?
Ні! Мені – не кривитиму душею – гостро боляче, бо більша частина мого життя пройшла у військовій службі, серед моїх братів-побратимів, армійських військових (і значний період з цього – в Армії незалежної України).
Зараз ніби не до жартів, та як не згадати, що промовила свого часу видатна актриса радянських часів Фаїна Раневська: «Я уже очень старая: я еще застала порядочных людей!».
Я не намагаюся порівнювати себе з великими, та хоч я ще і не поважного віку, але пам’ятаю, знаю, знайомий, дружний з багатьма офіцерами, генералами, адміралами, для кого слова «Маю Честь» – не красномовне гасло, а життєвий принцип.
От тільки жаль, що їх уже майже не залишилося в Українській Армії, вже – в українській армії…
І все ж – ще маю надію!
І тому кличу:
«Військові!
Військовослужбовці Збройних сил України!
Виконайте свою Військову присягу: захистіть Український народ від його ворогів, від ворожих загарбників, що його принижують, гноблять і знищують! Ви маєте, ви повинні! Бо ви і ваші сім’ї, ваші рідні, близькі – частина цього народу, то ж захистіть самих себе!
Вас цьому вчили, навчали – ви це можете, вмієте…».
ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ
«Я, …, вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю.
Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.
Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!»
В УКРАЇНІ – ВІЙНА!
Якщо ви не бачите чи не розумієте цього, вам не можна довіряти захист України, зброю для її захисту; помилкою є те, що на ваших плечах – погони.
В УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН – ЧОЛОВІКІВ, ЖІНОК, ДІТЕЙ – СТРІЛЯЮТЬ ІЗ ТАБЕЛЬНОЇ ЗБРОЇ!
ВБИВАЮТЬ!
Війна між українським народом та злочинними зграями бандитів, що захопили владу і нею себе назвали, та зграєю покидьків, яких ця «влада» озброїла й одягла в уніформу карателів.
В УКРАЇНІ НЕМА ЗБРОЙНИХ СИЛ, доки їх військовослужбовці ховають свої паралізовані страхом тіла і душі у військових гарнізонах, на базах та арсеналах.
Така армія не потрібна народу, який її утримує, годує (на жаль, як може), НІ СЬОГОДНІ, ні, тим більше, ЗАВТРА.
Якщо ви «прокинетеся» завтра, після перемоги Повсталого Українського Народу, кому ви будете потрібні?
Потрібні рішучі дії.
Тому я звернувся до своїх колег піти на такі кроки:
– блокування, затримання, інтернування сил карателів, їхніх об’єктів, їхніх керівників зі складу МВС, СБУ;
– взяття під контроль небо України, у тому числі – над Межигір’ям, Борисполем (та, в першу чергу – своїми власними військовими аеродромами).
У цьому ряду перший крок – ізолювання «уповноважених представників» СБУ і прокуратури в Збройних силах. (І це, в тому числі, для власної ж безпеки!)
Пам’ятайте, ЗАВТРА Українському народу не буде потрібна «армія» безвільних боягузів, народ обійдеться без вас.
Він не буде карати вас за бездіяльність, він просто забуде про вас, сплячих, не бажаючих прокинутися від набату.
Він створить нову армію – без вас, без тих, хто буде ВЖЕ БЕЗ РОБОТИ, та, що страшніше, – БЕЗ ЧЕСТІ.
ВИ ЩЕ МОЖЕТЕ ВСТИГНУТИ ВИКОНАТИ СВОЮ ПРИСЯГУ, ДАНУ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ.
Валерій Іващенко – колишній в.о міністра оборони України, нині перебуває в Данії, де отримав політичний притулок
(ВІДЕОФАКТ: силовики стріляють із автоматів Калашникова та іншої вогнепальної зброї у мітингувальників)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
