У даний час за межами України проживає приблизно 10 мільйонів українців. Зв’язок зі своєю історичною батьківщиною українське зарубіжжя підтримує, в основному, через численні громадські та культурні організації.
Але в останні кілька місяців вельми активізувалися новостворювані організації етнічних українців у різних країнах світу, які координують свої зусилля через соціальні мережі. Своїм головним завданням вони ставлять участь у пошуках мирного вирішення конфлікту в самій Україні, збір і відправку гуманітарної допомоги в регіони з особливо важкою економічною ситуацією і поширення правдивої інформації про події на їх історичній батьківщині.
Саме цим займаються представниці української діаспори в Бельгії, з якими кореспондент Російської служби «Голосу Америки» зустрілася в українській школі імені Ярослава Мудрого в Брюсселі.
У консульському відділі посольства України в Королівстві Бельгія та Великому Герцогстві Люксембург повідомляють, що офіційно в трьох регіонах Бельгії – Валлонії, Фландрії та Брюсселі – зареєстровано декілька тисяч громадян українського походження. Здебільшого, це – жителі України, які приїхали до Бельгії на постійне місце проживання в останні два десятиліття. Але є також нащадки представників другої та третьої хвиль еміграції.
До них, зокрема, належить Оксана Сенейчак, батьки якої під час Другої світової війни потрапили спочатку до Німеччини, а після закінчення бойових дій перебралися до Бельгії, де в шахтах трудилося багато українців. За спогадами Оксани, у неї вдома завжди підтримувалися українські культурні традиції, батьки розмовляли між собою українською мовою. І після падіння «залізної завіси», коли з’явилася можливість вільно приїжджати в Україну і повертатися назад, Оксана Сенейчак стала щорічно бувати на своїй історичній батьківщині.
Події останніх місяців вона сприймає як особисту драму: «З кінця листопада, коли почалися перші демонстрації в Києві, я дуже переживала, хоча тоді у людей був, в основному, позитивний настрій. І зараз я також постійно хвилююся через те що відбувається в Україні, хоча ніяких родичів, чи навіть просто знайомих у східних регіонах у мене немає».
На основі особистих спостережень і аналізу повідомлень преси Оксана вважає, що в Росії інформація про українські події подається викривлено. «Я вважаю, що ми повинні постійно стежити (за ходом інформаційної війни проти України – О.П.) і постійно реагувати. І говорити те, що, на наш погляд, є правдою», – додає Оксана Сенейчак.
Для того, щоб викласти свою точку зору з приводу подій на своїй історичній батьківщині, представники української діаспори Бельгії використовують різні інформаційні приводи. Наприклад, фотовиставку «Майдан в об’єктиві» польського журналіста Якуба Шимчука, яка пройшла навесні в будівлі Європейського парламенту.
Такі заходи дозволяють українцям, що живуть у Бельгії, познайомитися, обмінятися контактами з друзями і знайомими, які проживають на історичній батьківщині, домовитися про спільні акції надалі.
Анна Яворська приїхала до Брюсселя чотири роки тому з Луцька. Анна розповідає, що, починаючи з листопада минулого року, вона була змушена звести до мінімуму своє спілкування зі знайомими з числа корінного населення, оскільки весь її час займають спільні акції з представниками української громади. «Ще півроку тому ми не знали один одного, а зараз ми просто як одна сім’я. Ми розуміємо, що повинні об’єднатися, щоб допомогти нашій країні», – говорить вона.
Сім’я Анни живе в Західній Україні, але у неї є друзі в багатьох регіонах, включаючи Маріуполь, Одесу і Крим. «Ми часто спілкуємося по Скайпу, і обмінюємося думками про те, що Україна – єдина, і що ми повинні самі, без усілякого зовнішнього впливу, вирішити свої проблеми», – розповідає співрозмовниця Російської служби «Голосу Америки»
Яворська зізнається, що її дуже зачіпають твердження російської преси про те, що ніби в західних областях України панують націоналістичні настрої і, зокрема – негативне ставлення до росіян: «Ніколи в житті у нас не було конфліктів на міжетнічному ґрунті, або через того, хто якою мовою говорить». Під час Великодніх свят вона була у Львові і чула дуже багато російської мови на вулицях міста. Анна також нагадала про написаного на початку березня листа львівської інтелігенції на захист російської мови.
Мовну тему підхопила Наталія Осташ. Вона приїхала до Бельгії з Львівської області в 1992 році. «Коли почалися події в Криму, Західна Україна прийняла всіх, хто побажав туди переїхати. Моя мама живе в дуже маленькому містечку в Карпатах, і вона мені написала, що у них зараз там живе дуже багато кримських татар», – розповідає вона.
У Наталі дуже багато знайомих у східних областях України. В останні місяці вона особливо активно спілкується з жителями Луганської та Донецької областей: «Я пишу їм: як у вас справи? І мені відповідають, в тому числі, етнічні росіяни: ми ні в якому разі не просимо відокремитися, ми хочемо залишатися в Україні».
І продовжує: «Ще я спілкуюся з людиною з Луганська. Він – науковий співробітник, зараз виїхав до Львова, оскільки його переслідували, як прихильника Євромайдану, і я від нього отримую дуже багато інформації. Він пише, що зараз на південному сході небезпечно навіть слово сказати українською мовою, не кажучи про те, щоб надягти стрічку кольору національного прапора».
Катерина Згадзань переїхала до Брюсселя з Києва вісім років тому. Вона розповідає, що в зимові місяці багато її знайомих були на Майдані. «Мені було дуже важко в той час, тому що моя мама працює буквально в ста метрах від Майдану, а кожен день вона була там, – розповідає Катерина, – Я їй дзвонила, розпитувала про Майдан, вона говорила, що там багато різного народу – і студенти, і багато пенсіонерів, і підприємці, які кидали всі свої справи і йшли на Майдан. Тобто, публіка була абсолютно різною».
За свідченням Катерини Згаздань, дуже сильне враження на багатьох киян справив розгін мирної студентської демонстрації протесту 30 листопада. «Людей шокувало, що там були дуже молоді люди, і їх так жорстоко побили», – зазначає Катерина. У той же час, вони вважають, що зараз у збереженні табору на Майдані немає ніякої необхідності:
Під час цієї бесіди в українській школі імені Ярослава Мудрого був присутній і священик Греко-католицької церкви, ієромонах Олег Зимак. Він служить в Брюсселі протягом десяти років, і за його словами, число його прихожан істотно збільшилося за останні три з половиною роки. Як і кількість дітей, що навчаються в школи імені Ярослава Мудрого.
«Коли ми починали, у нашій школі було семеро дітей, зараз їх тридцять п’ять», – каже отець Олег. До речі, відповідно до угоди з Міністерством освіти України, наприкінці кожного року учням видають сертифіковані табелі.
У продовження розмови про мовну ситуацію в Україні, отець Олег помітив, що за його даними, тільки в західноукраїнських областях функціонує більше російських шкіл, ніж українських шкіл на території всієї Росії. «Тому, якщо по Російській Федерації циркулює інформація про гоніння на російську мову в Україні, це – сумно. Але ми живемо в 21 столітті, і я впевнений, що мислячі люди вміють читати «між рядків», навіть якщо немає жодного рядка правди в цих повідомленнях», – упевнений священик.
Отець Олег також особливо відзначив, що не хоче коментувати полеміку, що розгорнулася останнім часом між ієрархами різних конфесій, додавши, що не потрібно привносити політику у взаємини Бога і людей.
Представниці української діаспори Бельгії торкнулися і теми анексії Криму. Анна Яворська вважає, що в даний час повернути півострів під суверенітет Києва не представляється можливим.
«Але, я думаю, що коли Україна стабілізується, і підпише Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, у нас буде безвізовий режим, у нас з’являться нові можливості, люди будуть подорожувати, вчитися в Європі. І тоді люди, які голосували за приєднання Криму до Росії, переконаються, що Європа – це зовсім не те, чим їх лякали. І тоді у нас з’явиться можливість повернути Крим», – переконана Анна Яворська.
Катерина Згаздань додає, що зараз проблема Криму дещо витіснена ситуацією на південному сході України. Крім того, стан справ погіршується важким станом української економіки. «Але мені здається, що, якщо в Україні все буде нормально, якщо економіка буде розвиватися за європейськими мірками і якщо буде повага до прав людини, жителі Криму побачать, як добре живеться в Україні. І якщо більшість кримчан заявлять, що вони хочуть повернутися до складу України, я думаю, що така можливість з’явиться», – вважає Катерина Згаздань.
Анна Яворська звернула увагу на те, що українці нерідко узагальнюють в понятті «росіяни» і населення Росії, і владу цієї країни: «Але ми чудово розуміємо, що є народ, а є – держава. Тим людям в Росії, які переживають за Україну і борються за свої права, ми хочемо передати великий привіт і побажати, щоб вони кріпилися, що вони – дійсно наші брати і сестри.
Тим, хто вірить в пропаганду і захищає Путіна і путінців, я хочу запропонувати, щоб вони частіше ставили запитання і перевіряли отримувану інформацію. Може бути, їм самим варто приїхати і своїми очима подивитися, що таке Україна, і що там відбувається. І ще я хочу сказати, що справедливість восторжествує, і що зло буде покаране».
Але в останні кілька місяців вельми активізувалися новостворювані організації етнічних українців у різних країнах світу, які координують свої зусилля через соціальні мережі. Своїм головним завданням вони ставлять участь у пошуках мирного вирішення конфлікту в самій Україні, збір і відправку гуманітарної допомоги в регіони з особливо важкою економічною ситуацією і поширення правдивої інформації про події на їх історичній батьківщині.
Саме цим займаються представниці української діаспори в Бельгії, з якими кореспондент Російської служби «Голосу Америки» зустрілася в українській школі імені Ярослава Мудрого в Брюсселі.
У консульському відділі посольства України в Королівстві Бельгія та Великому Герцогстві Люксембург повідомляють, що офіційно в трьох регіонах Бельгії – Валлонії, Фландрії та Брюсселі – зареєстровано декілька тисяч громадян українського походження. Здебільшого, це – жителі України, які приїхали до Бельгії на постійне місце проживання в останні два десятиліття. Але є також нащадки представників другої та третьої хвиль еміграції.
До них, зокрема, належить Оксана Сенейчак, батьки якої під час Другої світової війни потрапили спочатку до Німеччини, а після закінчення бойових дій перебралися до Бельгії, де в шахтах трудилося багато українців. За спогадами Оксани, у неї вдома завжди підтримувалися українські культурні традиції, батьки розмовляли між собою українською мовою. І після падіння «залізної завіси», коли з’явилася можливість вільно приїжджати в Україну і повертатися назад, Оксана Сенейчак стала щорічно бувати на своїй історичній батьківщині.
Події останніх місяців вона сприймає як особисту драму: «З кінця листопада, коли почалися перші демонстрації в Києві, я дуже переживала, хоча тоді у людей був, в основному, позитивний настрій. І зараз я також постійно хвилююся через те що відбувається в Україні, хоча ніяких родичів, чи навіть просто знайомих у східних регіонах у мене немає».
На основі особистих спостережень і аналізу повідомлень преси Оксана вважає, що в Росії інформація про українські події подається викривлено. «Я вважаю, що ми повинні постійно стежити (за ходом інформаційної війни проти України – О.П.) і постійно реагувати. І говорити те, що, на наш погляд, є правдою», – додає Оксана Сенейчак.
Для того, щоб викласти свою точку зору з приводу подій на своїй історичній батьківщині, представники української діаспори Бельгії використовують різні інформаційні приводи. Наприклад, фотовиставку «Майдан в об’єктиві» польського журналіста Якуба Шимчука, яка пройшла навесні в будівлі Європейського парламенту.
Такі заходи дозволяють українцям, що живуть у Бельгії, познайомитися, обмінятися контактами з друзями і знайомими, які проживають на історичній батьківщині, домовитися про спільні акції надалі.
Анна Яворська приїхала до Брюсселя чотири роки тому з Луцька. Анна розповідає, що, починаючи з листопада минулого року, вона була змушена звести до мінімуму своє спілкування зі знайомими з числа корінного населення, оскільки весь її час займають спільні акції з представниками української громади. «Ще півроку тому ми не знали один одного, а зараз ми просто як одна сім’я. Ми розуміємо, що повинні об’єднатися, щоб допомогти нашій країні», – говорить вона.
Сім’я Анни живе в Західній Україні, але у неї є друзі в багатьох регіонах, включаючи Маріуполь, Одесу і Крим. «Ми часто спілкуємося по Скайпу, і обмінюємося думками про те, що Україна – єдина, і що ми повинні самі, без усілякого зовнішнього впливу, вирішити свої проблеми», – розповідає співрозмовниця Російської служби «Голосу Америки»
Яворська зізнається, що її дуже зачіпають твердження російської преси про те, що ніби в західних областях України панують націоналістичні настрої і, зокрема – негативне ставлення до росіян: «Ніколи в житті у нас не було конфліктів на міжетнічному ґрунті, або через того, хто якою мовою говорить». Під час Великодніх свят вона була у Львові і чула дуже багато російської мови на вулицях міста. Анна також нагадала про написаного на початку березня листа львівської інтелігенції на захист російської мови.
Мовну тему підхопила Наталія Осташ. Вона приїхала до Бельгії з Львівської області в 1992 році. «Коли почалися події в Криму, Західна Україна прийняла всіх, хто побажав туди переїхати. Моя мама живе в дуже маленькому містечку в Карпатах, і вона мені написала, що у них зараз там живе дуже багато кримських татар», – розповідає вона.
У Наталі дуже багато знайомих у східних областях України. В останні місяці вона особливо активно спілкується з жителями Луганської та Донецької областей: «Я пишу їм: як у вас справи? І мені відповідають, в тому числі, етнічні росіяни: ми ні в якому разі не просимо відокремитися, ми хочемо залишатися в Україні».
І продовжує: «Ще я спілкуюся з людиною з Луганська. Він – науковий співробітник, зараз виїхав до Львова, оскільки його переслідували, як прихильника Євромайдану, і я від нього отримую дуже багато інформації. Він пише, що зараз на південному сході небезпечно навіть слово сказати українською мовою, не кажучи про те, щоб надягти стрічку кольору національного прапора».
Катерина Згадзань переїхала до Брюсселя з Києва вісім років тому. Вона розповідає, що в зимові місяці багато її знайомих були на Майдані. «Мені було дуже важко в той час, тому що моя мама працює буквально в ста метрах від Майдану, а кожен день вона була там, – розповідає Катерина, – Я їй дзвонила, розпитувала про Майдан, вона говорила, що там багато різного народу – і студенти, і багато пенсіонерів, і підприємці, які кидали всі свої справи і йшли на Майдан. Тобто, публіка була абсолютно різною».
За свідченням Катерини Згаздань, дуже сильне враження на багатьох киян справив розгін мирної студентської демонстрації протесту 30 листопада. «Людей шокувало, що там були дуже молоді люди, і їх так жорстоко побили», – зазначає Катерина. У той же час, вони вважають, що зараз у збереженні табору на Майдані немає ніякої необхідності:
Під час цієї бесіди в українській школі імені Ярослава Мудрого був присутній і священик Греко-католицької церкви, ієромонах Олег Зимак. Він служить в Брюсселі протягом десяти років, і за його словами, число його прихожан істотно збільшилося за останні три з половиною роки. Як і кількість дітей, що навчаються в школи імені Ярослава Мудрого.
«Коли ми починали, у нашій школі було семеро дітей, зараз їх тридцять п’ять», – каже отець Олег. До речі, відповідно до угоди з Міністерством освіти України, наприкінці кожного року учням видають сертифіковані табелі.
У продовження розмови про мовну ситуацію в Україні, отець Олег помітив, що за його даними, тільки в західноукраїнських областях функціонує більше російських шкіл, ніж українських шкіл на території всієї Росії. «Тому, якщо по Російській Федерації циркулює інформація про гоніння на російську мову в Україні, це – сумно. Але ми живемо в 21 столітті, і я впевнений, що мислячі люди вміють читати «між рядків», навіть якщо немає жодного рядка правди в цих повідомленнях», – упевнений священик.
Отець Олег також особливо відзначив, що не хоче коментувати полеміку, що розгорнулася останнім часом між ієрархами різних конфесій, додавши, що не потрібно привносити політику у взаємини Бога і людей.
Представниці української діаспори Бельгії торкнулися і теми анексії Криму. Анна Яворська вважає, що в даний час повернути півострів під суверенітет Києва не представляється можливим.
«Але, я думаю, що коли Україна стабілізується, і підпише Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, у нас буде безвізовий режим, у нас з’являться нові можливості, люди будуть подорожувати, вчитися в Європі. І тоді люди, які голосували за приєднання Криму до Росії, переконаються, що Європа – це зовсім не те, чим їх лякали. І тоді у нас з’явиться можливість повернути Крим», – переконана Анна Яворська.
Катерина Згаздань додає, що зараз проблема Криму дещо витіснена ситуацією на південному сході України. Крім того, стан справ погіршується важким станом української економіки. «Але мені здається, що, якщо в Україні все буде нормально, якщо економіка буде розвиватися за європейськими мірками і якщо буде повага до прав людини, жителі Криму побачать, як добре живеться в Україні. І якщо більшість кримчан заявлять, що вони хочуть повернутися до складу України, я думаю, що така можливість з’явиться», – вважає Катерина Згаздань.
Анна Яворська звернула увагу на те, що українці нерідко узагальнюють в понятті «росіяни» і населення Росії, і владу цієї країни: «Але ми чудово розуміємо, що є народ, а є – держава. Тим людям в Росії, які переживають за Україну і борються за свої права, ми хочемо передати великий привіт і побажати, щоб вони кріпилися, що вони – дійсно наші брати і сестри.
Тим, хто вірить в пропаганду і захищає Путіна і путінців, я хочу запропонувати, щоб вони частіше ставили запитання і перевіряли отримувану інформацію. Може бути, їм самим варто приїхати і своїми очима подивитися, що таке Україна, і що там відбувається. І ще я хочу сказати, що справедливість восторжествує, і що зло буде покаране».
