Ще два роки тому дослідники демократії на пострадянському просторі назвали в одній низці імена нинішнього прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана і тодішнього президента України Віктора Януковича як лідерів, яківикликають великі сумніви щодо розвитку демократії, прав людини та концентрації влади. Вони обидва придушували вільну пресу, відсували на узбіччя політичного процесу опозицію. І все це заради «ефективності» та «порядку». Про те, як орбанівська Угорщина опинилася поруч із Україною Януковича, і про те, чого вони зараз можуть повчитися одна в одної, ми говоримо з чеським публіцистом і колишнім дисидентом, оглядачем Російської служби Радіо Свобода Юхимом Фіштейном.
– Пане Фіштейн, коли я замислювала передачу про Угорщину, про неї говорили, що вона стрімко скочується до авторитаризму, повторює помилки українського керівництва, але при цьому більшість угорців виглядали цілком задоволеними. Принаймні, про це можна було судити з результатів голосування до парламенту, де партія нинішнього прем’єр-міністра знову здобула більшість голосів навесні цього року. І ось – угорців хотіли змусити платити три долари в місяць податку за інтернет, і, подібно до українців, країна піднімається на небачений протягом останніх десятиліть протест. Це, на відміну від України, не кардинальна зміна курсу країни, а лише незначний податок. Що сталося?
– У населення Угорщини та України цілком різна мотивація. Українці мають за спиною досвід напівавторитарного олігархічного режиму, і вони зараз хочуть чогось іншого. Вони, можливо, ще не мають уявлення про те, чим воно буде, але знають, чого вони не хочуть. В угорців – інша ситуація. Вони мають за плечами 25 років свободи, і виглядає дивно, що вони досі були готові миритися з тим напівавторитарним режимом, який зараз встановився в країні. Але в угорців є і інші мотиви підтримувати нинішній режим.
Угорці почуваються обділеними історією. На початку 20-го століття Угорщина була практично розчленована, згідно з Тріанонським договором, після того, як вона в складі Австро-Угорської імперії програла війну. Значна частина її території разом із населенням опинилася в інших країнах. Але це є нормальна ситуація в Європі, де кордони вважаються недоторканними. Але угорці почуваються особливо ображеними. Це можна порівняти з почуттями німців після Версальської угоди, коли вони прагнули реваншу. І про це на початку літа, коли Орбан оголошував свою програму, згідно з якою він збирається будувати неліберальну демократію, він заявив, що настають важкі часи, будуть міжнародні бурі, і Угорщина в них може лише виграти. Він мав на увазі «визволення», а насправді захоплення «історичних територій». Слово «історичний» треба розуміти відносно.
– Згадуючи про історичні паралелі, можна, мабуть, навести ще ближчий приклад Росії, яка заявляє претензії на території сусідніх країн також під приводом того, що її образили, коли розвалився Радянський Союз, і яка, до речі, також будує «суверенну демократію», і навіть зробила ще більші успіхи на цьому шляху?
Режим Орбана симпатизує путінському напрямкові російської політики
– Режим Віктора Орбана симпатизує путінському напрямкові російської політики. Він не намагається тримати відстань, як сусідні Чехія чи Словаччина, а, навпаки, допомагає Москві. В цьому є велика різниця між Угорщиною і Польщею, яка займає однозначно бік України. І поляків тут не можуть збити зі шляху навіть принаджування Путіна, який нагадує полякам, що Львів був польський, але поляки поки що на цю приманку не клюють.
– Угорщина, на відміну від України, є членом ЄС і НАТО. Для того, щоб отримати членство в цих клубах, країна мала показати себе розвинутою демократією. А інститути ЄС і НАТО мали б стати запобіжником того, що країна не скотиться до реваншизму та мілітаризму. Чому цього не сталося?
Не можна забувати, що поки Орбан не встановив остаточно авторитарний режим, в Угорщині існує інститут виборів. І влада Орбана може бути переобрана через три роки
– Я не цілком згодний з цим. В Угорщині є багатопартійна система, відбуваються вибори, у чомусь і ЄС її стримує. Ми не знаємо, що було б із зовнішньою політикою Угорщини, якби вона не була членом цих організацій. Можливо, вона б уже була так само мілітаризована, як Німеччина у 30-і роки. Поки Угорщина мусить себе стримувати і сподіватися на експансію Росії. Щодо ЄС і НАТО, то вони послідовно критикують Угорщину за це. Але не можна забувати, що поки Орбан не встановив остаточно авторитарний режим, в Угорщині існує інститут виборів. І влада Орбана може бути переобрана через три роки.
Також важливою деталлю є те, що Орбан отримав більшість за рахунок того, що він дав виборче право всім угорцям, які живуть за кордоном. Це дуже хитрий хід, який дав йому більшість. Угорці, які живуть в Румунії, в Словаччині, можливо, навіть в Закарпатській області, звичайно ж, голосують за націоналістів. А Орбан не приховує свого бажання та наміру знову захопити ці території.
В Україні відбувається цей процес перетворення етнічного націоналізму на свідомість політичної нації
Але Угорщина не дуже успішна країна в економіці, тому, можливо, йому і не вдасться виконати свої обіцянки щодо тих закордонних угорців із суто фінансових причин, і вони можуть розчаруватися в ньому.
Але націоналізм – це дуже сильна струна. І українці також мають це знати. Зараз в Україні відбувається цей процес перетворення етнічного націоналізму на свідомість політичної нації, що буде лояльна до конституції країни, а не до однієї етнічної групи. Для України це дуже важливо. На відміну від Угорщини, вона є багатоетнічною країною, і, можливо, це її і рятує від націоналізму.
В Угорщині, до речі, посилюються голоси, які хочуть виходу країни з ЄС, бо інститути Євросоюзу стримують оці негативні тенденції. Парламентарі в Європейському парламенті хочуть поставити перед країною умови: або вона змінюється, або повинна покинути Євросоюз.
Я сподіваюся, що цього не станеться, бо вся Європа є в штучних кордонах, і слава Богу, і тому ніхто не зацікавлений в тому, щоб почати їх переглядати, бо цей процес ніколи не завершиться. Саме ця домовленість не дає європейцям починати великі війни. Угорщина цього прагне, але вона надто мала, щоб диктувати свою волю.
– Чи можуть Угорщину виключити з ЄС?
– Поза сумнівом. І саме за цими ознаками. І для цього є спеціальні процедури. Не тому, що країна не виконує Маастрихтських угод за дефіцитом бюджету, а тому, що вона не виконує вимог щодо демократичності, свободи зібрань, преси, партій – це все наріжні камені. Це – головні умови. Їх можна порушувати якийсь час, але не можна цього робити нескінченно.
