Рабство належить до тем, які хвилюють і лякають людей на Донбасі, констатує «Український тиждень». Одна з головних тез російської пропаганди – мовляв, Україна й Америка тільки для того й воюють на Сході, щоб перетворити його жителів на рабів і жити за рахунок їхньої безправної праці. І ця теорія працює. Чому таку, здавалося б, нісенітницю на Донеччині сприймають абсолютно некритично? Відповідь проста, зазначає автор статті. Рабська безправна праця ще задовго до війни стала реальністю цього краю, і його жителі легко можуть уявити собі втілення фантазій російських пропагандистів. А як інакше, коли не рабством, назвати гарування в нелегальних шахтах, де власник вільний чинити зі своїми трудівниками все, що завгодно? Де будь-якого дня можуть «кинути», не заплатити, звільнити, замінити іншим таким самим безправним вуглекопом. Як інакше, коли не рабами, назвати тих, чиє життя нічого не коштує, тих, кого використовують як матеріал? Фобія рабства на Донбасі має цілком відчутну побутову основу. Довгі роки фактично узаконене рабство сприймалося на Донбасі абсолютно нормально. Нелегальні шахтарі не піднімали повстання, не боролися за свої права, не вимагали узаконити свою працю. Безправ’я сприймалось як даність, наголошує автор в статті «Рабство Донбасу».
Нерішучим сподіванням на перехід вирішення воєнного конфлікту на Донбасі з площини бойових дій в стадію переговорів так і не судилося втілитися. Як переконує тижневик «Кореспондент», реально протистояти цьому поки нікому. Численна донецька діаспора так і не оформилася в єдину групу, здатну виразити свою консолідовану думку про те, у який спосіб необхідно вирішити конфлікт на Донбасі. А тим часом, як наголошує видання, багато кого влаштовує ситуація, коли замість політиків говорять гармати. Судячи з того, як розвиваються події, войовнича риторика зараз затребувана більше, ніж слова олігархів, чиї активи щодня потерпають від артобстрілів. Заголовок статті – «Воєнне дитинство».
В цьому ж числі «Кореспондент» пише, що майже 100 тисяч осіб на сході України ризикують не пережити зиму. Платити зарплати і пенсії не збираються ні сепаратисти, ані українська влада. Докладніше про це йдеться в статті «Вільна» каса».
Майдан перевернув класичну піраміду влади. Тепер гарантувати зміни в країні зможуть самі українці, а не політики, переконує тижневик «Новое время». Адже нині, на думку видання, в менталітеті українських чиновників закладені лише дві функції: отримувати невраховані гроші і догоджати керівництву. Виключно українські особливості влади, бізнесу і суспільства змушують шукати гарантів реалізації реформ не серед влади, а серед громадян. Йдеться про те, що необхідні зміни диктує суспільство, яке знає – де, що і як необхідно змінити, оскільки щоденно зустрічається з різноманітними суспільними та юридичними перепонами. Відтак, реформи повинні робитися не згори, а знизу. Рушійною силою змін повинні стати люди, а не політики, роль яких – не заважати, а охороняти реформаторів.
