Посади міністрів в українському уряді посіли троє колишніх іноземців. Народжена у США в українській родині Наталя Яресько стала міністром фінансів, міністром охорони здоров’я – грузин Александр Квіташвілі, міністром економічного розвитку і торгівлі став литовець за походженням, Айварас Абромавічус. Також на посаду бізнес-омбудсмена України призначено колишнього єврокомісара і міністра фінансів Литви Альґірдаса Шемету. А на посаду заступника міністра внутрішніх справ призначили колишнього міністра внутрішніх справ Грузії Еку Зґуладзе. Чи спрацює їхній досвід в Україні? Що з цього приводу, спираючись на досвід Литви, звідки походять двоє з нових посадовців, може сказати місцевий аналітик і публіцист Віктор Чернишук?
– В Естонії, Латвії та Литві, в усіх трьох цих державах президентами на різних етапах обирали саме іноземців чи людей, які приїхали з поза країни, людей, які не мали радянського досвіду. Я думаю, це була їхня найголовніша перевага. І вони ставали певною мірою символом країни. Тому що президент у парламентській республіці не має аж так багато повноважень. І тут є відмінність від того, що відбувається в Україні, бо на міністрів накладають великі повноваження, і вони несуть велику політичну відповідальність. Чи зможуть вони щось змінити, не маючи своєї команди в цьому уряді?
– Повністю згоден з Вами, оскільки вони мають привести свою команду. Які це будуть фахівці, чи це будуть консультанти, можливо з української діаспори, бо це величезний потенціал, який Україна не використовує і на 0,5 відсотків. Якщо вони, за умови створення своєї команди, запрошені, якщо у них вільні руки, то звичайно, що у них буде успіх у цій справі. Я тільки радію цьому.
Є дві проблеми, які стоять перед урядом, взагалі перед українським суспільством. Це корупція і саботаж. Якщо боротися саме з цим рішуче, тоді немає значення, чи це буде політична фігура з Литви, Америки, чи це буде місцева людина
Інша справа, що є дві проблеми, які стоять перед урядом, взагалі перед українським суспільством. Це корупція і саботаж. Якщо боротися саме з цим рішуче, тоді немає значення, чи це буде політична фігура з Литви, чи з Америки, чи це буде місцева українська людина.
– Вони будуть в якийсь момент критикувати те, що відбувається в Україні, бо це їхня місія, з якою вони прийшли до уряду. З іншого боку, до них буде ставлення з дистанцією як до іноземців. З цієї проблемою, думаю, в Литві стикнувся і президент Адамкус та інші президенти в інших балтійських країнах. Як суспільство реагувало на їхні слова?
– Дуже велика різниця – Адамкус і всі інші президенти в інших країнах, які приїхали з Америки або Канади, обрані самим суспільством, виборцями. Тут люди не обрані. Їх запросили і призначили як посадовців, як чиновників. Різний статус тих людей абсолютно.
– І все ж таки. Вони прийшли з іншим досвідом. Вони не були в Радянському Союзі, не мали досвіду життя в напівправді чи брехні. Як до цього ставилося суспільство? Як до людей, які з ними не прожили всього цього, але з іншого боку це була їхня перевага, що вони цього не зажили?
– Безумовно це і є перевагою тих людей, які прийшли зараз. В цьому Ви праві. Це моральна сторона, скоріш за все, навіть не політична. І я лише можу вітати Україну з тим, що вони запросили, наважилися навіть запросити, бо це є своєрідний конфлікт з суспільством.
Я спостерігав реакцію і багато хто казав із наших з Вами колег, що невже нема в Україні таких фахівців? Я можу відповісти: нема. Нема саме тому, що за кожною людиною є якийсь шлейф. Так вже вийшло. Бо люди жили у тій системі. І в кожного з тих людей, які зараз є в Україні, звичайно є якийсь скелет свій у шафі.
В Україні є величезний спротив на усіх рівнях реформам. І мені здається, що це великий плюс, що саме іноземці будуть займатися цими реформами
Мабуть ідея президента, який запропонував саме іноземців на ці посади, все це дуже важливо, якщо і пані Ека Зґуладзе з Грузії займеться правовими реформами, це теж буде величезний плюс Україні, допомога. І, звичайно, що вони вимушені будуть критикувати цю систему, як люди, які прийшли, які не бачили всього того, які її на собі не відчули як посадовці. Бо люди живуть в Україні по 10-20 років і вони розуміють, що відбувається в Україні.
Може цей їхній багаж допоможе їм долати цей спротив. Бо в Україні, я ще раз наполягаю на цьому, є величезний спротив на усіх рівнях саме реформам, усьому новому. І мені здається, що це великий плюс, що саме іноземці будуть займатися цими реформами. У них немає іншого завдання.
