Спорт дає можливість відпочити від політики, принаймні, так думають більшість прихильників різного роду спортивних змагань. Але минулорічні події – від Олімпіади в Сочі до перегонів «Формули-1» вийшли за рамки спортивних поєдинків, викривши гірший бік світової політики.
Для любителів Олімпіади було дивно бачити, що серед шістьох спортсменів, які несли олімпійський смолоскип на зимовій Олімпіаді в Сочі у лютому цього року, лише двоє представляли зимові види спорту. Інші відзначилися в іншій дисципліні – політичних змаганнях на звання більшого прихильника президента Володимира Путіна. Вони були депутатами Державної Думи Росії з президентської партії «Єдина Росія». П’ятий почесний спортсмен відзначився тим, що слідом з президентом Путіним ганьбив представників сексуальних меншин.
Провести змагання – купити престиж
Олімпіада у Сочі наочно продемонструвала, як серйозно пов’язані між собою демонстрація політичних вподобань у країнах з недемократичним режимом зі спортивними подіями, що відбуваються за великої бюджетної підтримки.
Іншими подібними спортивно-політичними подіями були гран-прі «Формули-1», що проходив також в Росії, чемпіонат світу з хокею в Білорусі, європейські змагання з художньої гімнастики в Азербайджані та Кубок світу з віндсерфінгу в Туркменістані, що було непросто організувати, адже 80% території цієї країни займають пустелі.
Зимова Олімпіада в субтропічному кліматі в Сочі також обійшлася Росії в копієчку. Вона стала найдорожчою Олімпіадою світу. Але за словами представника правозахисної організації Human Rights Watch Мінкі Вордена, викласти 51 мільярд доларів з російського бюджету для президента Путіна не складало проблеми, адже він купував щось дуже важливе для себе – світовий престиж та легітимність.
«Світові лідери, можливо, не завжди хочуть стояти поруч з диктатором на трибуні, але якщо це спортивна подія, їм доведеться це зробити. Це дозволяє диктаторам поліпшити свій імідж на світовій арені, тож фінансові інвестиції приймаючої країни дають вигідний для них прибуток», – говорить Ворден і додає, що в Міжнародному олімпійському комітеті (МОК) та інших спортивних органах давно назріли реформи.
Історики говорять, що навряд чи в ідеї використати спортивні змагання для пропаганди режиму є щось особливо нового. Ще Адольф Гітлер використав літню Олімпіаду в Берліні 1936 року для демонстрації міці нацистської Німеччини напередодні війни. Через два роки після заколоту в Аргентині військова хунта провела чемпіонат світу в країні, де тисячами пропадали опоненти режиму.
Але останніми роками ідея пропаганди режиму завдяки спорту набула особливої популярності, а деякі коментатори говорять, що олімпіади і чемпіонати перетворюються у змагання серед диктаторів, хто з них зможе виграти проведення найпрестижніших змагань у своїй країні.
Справу з диктаторами мати легше, але репутація страждає
Зокрема критики рішень FIFA (Міжнародної федерації футболу) дивуються, як можна було віддати право проведення мундіалю в 2018 та 2022 році Росії та Катару відповідно. Вони запитують, яку роль в цьому рішенні зіграли гроші, які ці країни могли покласти в кишені посадовців. Зокрема, великим скандалом обернулося повідомлення про те, що Росія подарувала президенту FIFA Мішелю Платіні картину Пабло Пікассо.
Деякі члени організації були змушені піти у зв’язку зі скандалом, але внутрішнє розслідування в FIFA не довело жодних корупційних дій. Проте і самі члени керівництва FIFA часом піддають хмизу до вогню своїми зауваженнями. Після чемпіонату світу в Бразилії, один з них заявив, що з автократами простіше мати справу, і що «менше демократії є краще для організації чемпіонату світу».
«Звичайно, від такого коментаря всі завмерли. Але, з іншого боку, зрозуміло, що він хотів сказати, з організаційної точки зору. На місці FIFA легше брати участь з кимось одним на чолі автократичної піраміди. Тоді будуються стадіони і реалізуються всі плани», – говорить Оуен Ґібсон, спортивний кореспондент газети The Guardian.
Але зворотною стороною медалі є те, що FIFA пов’язує себе з великою корупцією, чи порушенням прав людини. Обидві проблеми помітні в Азербайджані, який у червні 2015 року організовує Європейські ігри, міні-олімпіаду для понад 6 тисяч спортсменів у 20 видах спорту. Ігри не заважають, а, на думку багатьох, навіть сприяють тому, що режим закручує гайки, саджає за ґрати активістів та журналістів, що займаються розслідуванням корупції.
Змінюються керівники, змінюються підходи
Проте, хоча і повільно, зміни все ж назрівають. Під керівництвом Томаса Баха, колишнього німецького фехтувальника, Міжнародний олімпійський комітет ухвалив широкий спектр реформ, що включає розгляд питання дотримання прав людини у місті і країні, що приймає Олімпіаду, а також внесення захисту прав сексуальних меншин до Олімпійської хартії.
Очікується, що коли з посади голови FIFA піде беззмінний протягом 20 років керівник організації 78-літній Зепп Блаттер, зміни чекають і цю організацію.
Питання висоти морального авторитету дається взнаки і на фінансуванні FIFA – після скандалу з Росією і Катаром, від спонсорства футбольної асоціації відмовилася компанія Sony Corporation, яка вирішила вкласти своїх майже 300 мільйонів доларів у менш суперечливу справу.
Поки не очиститься і олімпійська справа, й ці змагання можуть потрапити в скруту. Як говорить історик олімпійського руху Давід Валлечінскі, після того, як Олімпіада в Сочі обійшлася в 50 мільярдів доларів і була вп'ятеро дорожчою за Олімпіаду у Ванкувері, інші міста «можуть подивитися і сказати: а ми дійсно хочемо витратити 50 мільярдів на Олімпіаду»?
Над матеріалом працювали Марія Щур та Daisy Sindelar.
