Війна прийшла в життя звичайної донецької пенсіонерки Людмили ще 28 травня минулого року – її чоловік був убитий за нез’ясованих обставин під час перших перестрілок за Донецький аеропорт. А в лютому 2015 року в її квартиру в Путилівському районі влетіло два запалювальних набої. Згоріло все майно, навіть документи сина, який незадовго до цього поїхав на заробітки в Росію.
«У мене залишився тільки зимовий одяг, в якому я була в той момент у бомбосховищі», – розповідає вона.
Допомогла донеччанці колишня сусідка – взяла пожити до себе в кімнату в гуртожиток. Пенсію жінка не отримувала з вересня, тільки в грудні їй видали тисячу гривень від угруповання «ДНР».
«Я не їздила, ще не оформляла українську пенсію, адже у мене собака – ну як я її кину? – каже Людмила. – У гуртожитку залишити ні з ким, а з таксою в автобус не пустять».
Виживає жінка завдяки безкоштовним обідам, які організували для таких бездомних, як вона.
Однак, дієта, пропонована в безкоштовних їдальнях, не зовсім підходить для хворої на цукровий діабет. Тому Людмила змушена часто пропускати вживання їжі. Практично всі заощаджені кошти йдуть на необхідні ліки, які в окупованому місті дуже складно роздобути.
Людмила все ще сподівається отримати хоч якусь допомогу від так званої місцевої «влади». Але лідери бойовиків відмовляються приймати постраждалих в результаті боїв.
«До Захарченка не підступитися і не записатися, – скаржиться пенсіонерка. – Люди скільки не ходять – «нема його».
І все ж Людмила не втрачає надії і вірить, що коли-небудь їй і її сину виділять гроші на відновлення житла.
«Нехай хоч тимчасове житло дадуть, адже в Донецьку зараз багато порожніх квартир», – каже вона.
Розраховує пенсіонерка і на допомогу волонтерів – чула про те, що небайдужі десь дістають для жертв війни будматеріали і навіть беруть участь у ремонтах.
«Я готова ходити голодною, аби мені хату зробили, – зауважує вона. – Буду спати на підлозі, тільки б померти у своєму будинку».
