Львів – У Львівській міськраді створили робочу групу, яка має вирішити долю пам’ятника українському письменникові і філософові Степану Тудору (1892-1941). 9 травня група праворадикалів намагалась знищити монумент. Тим часом у Львові є різні думки щодо доцільності його демонтажу. І багато львів’ян взагалі не знають, хто такий Тудор, не читали його літературних творів і філософських праць. Його ім’я асоціюється з радянським письменником, який нині викинутий зі шкільних і студентських підручників.
Протягом останніх років різні громадські середовища звертались до місцевої влади з проханням демонтувати пам’ятник Степанові Тудору у центрі Львова. Сквер, в якому розташований монумент, знаковий для багатьох львів’ян. Адже саме тут наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття українська інтелігенція збиралась на перші демократичні мітинги, на яких читали поезію, заборонену у радянський час, виступали дисиденти.
Пам’ятник Степанові Тудору не потрапив у перелік тих, які потрібно демонтувати згідно з законом про декомунізацію. Втім, 9 травня цього року представники праворадикальних організацій намагались знищити монумент і вимагають від міської ради його знести.
Це людина-пропагандист, яка насаджувала нам чужинську ідеологію, він складав розстрільні списки повстанцівБогдан Федун
«Це людина-пропагандист, яка насаджувала нам чужинську ідеологію, він складав розстрільні списки повстанців, коли їх ніс, то його вбили», – каже Радіо Свобода лідер обласного осередку ГО «Сокіл» Богдан Федун.
Степан Тудор не був ортодоксальним комуністом, не був ідеологом комунізму і немає на сьогодні доказів, що він складав списки митців, які мали б бути розстріляні НКВС, наголошує український літературознавець Микола Ільницький. Він вважає, що до питання слід підходити диференційовано.
«У нас є така думка, що спілка письменників готувала певні списки людей, яких мали розстріляти. Але я не бачив його і не можу судити. Такого списку ніхто не виявив і говорити як про доконаний факт не маємо підстав. 1939 рік – це велика політика, Степан Тудор не був на високих чинах. Коли у 1939 році було створено організаційний комітет спілки письменників, тут була своєрідна ситуація. Тому що сюди приїхали польські письменники, єврейські, які втекли від німецької окупації. Тут були групи польських, українських, єврейських письменників і між ними не було конфліктів», – зауважує Микола Ільницький.
Степан Тудор не доносив на письменників радянській владі, говорить його родич Назар Олексюк. Він обурений брехнею і міфами довкола особи філософа.
Радянська влада, коли прийшла, поцікавилась у нього, хто є хто, пропольським, чи опонентом, він зробив списки своїх опонентівНазар Олексюк
«Це не могла бути пряма здача людей, це не були доноси у нашому розумінні. Радянська влада, коли прийшла, поцікавилась у нього, хто є хто, пропольським, чи опонентом, він зробив списки своїх опонентів», – зауважив Назар Олексюк.
Філософський світогляд Тудора
Степан Тудор, а це було псевдописьменника, справжнє прізвище Олексюк, походив зі священичої родини, з Бродівщини, що на Львівщині. Здобув освіту філософа у Львівському університеті і належав до відомої у довоєнному Львові Львівсько-Варшавської філософської школи Казимира Твардовського. У своїх філософських працях, за оцінками дослідників, Тудор аж ніяк не був послідовником Карла Маркса, але радянська влада зробила з нього ленінського пропагандиста. Філософські погляди Тудора-Олексюка представлені у 1932 році у докторській дисертації.
«Тудор був ґрунтовно філософськи освіченою людино, був обізнаний з новітніми філософськими системами свого часу, перебрів їх у брід всі. Виробив свої орієнтири, які базувались на світогляді раціоналізму, а не інтуїтивізму, який знав», – наголошує Микола Ільницький.
Те, що Степан Тудор був прихильником комуністичної ідеології дослідники пояснюють життєвими обставинами, які випали на долю філософа у роки Першої світової війни і опісля неї. Адже він служив в австрійському війську, потрапив у російський полон, вчителював у радянській Україні, брав участь у революційних подіях. З Великої України в Галичину письменник повернувся у 1923 році, тут очолював журнал «Вікна», який вважався виданням радикально налаштованих львівських літераторів.
«Чи у ХХ столітті ми мали мало письменників і митців у світі, які поділяли ліві погляди, ідеологію марксизму. Пригадаймо, Андре Бретон, Луї Арагон, Альберт Камю, Пабло Пікассо, Сартр. Ми що їх виключаємо з історії культури, можливо, в Європі немає звички ставити пам’ятники. Тудор не є ця постать, яка зробила в українській літературі щось таке, що б викликало негатив», – каже Микола Ільницький.
Літературознавець називає Степана Тудора-Олексюка дуже цікавим письменником, для якого література була передусім мистецтвом. Письменник не підтримував ідеологію вульгарного соціалізму, яка культивувалась у Радянському Союзі.
Тудор цілком заслуговує бути на тому місці в українській літературі, на яке він заслужив. Ми не маємо його прибілювати чи переоцінювати, чи приписувати якісь ідеї, які не були йому притаманні, але ми маємо підстави і обов’язок говорити про нього такого, яким він бувМикола Ільницький
«Тут можемо сказати, що він не має якогось криміналу, щоб його засуджувати. Його прозу у Радянському Союзі критикували, як приклад, новела «Молочне божевілля». Роман «День отця Сойки» в українській літературі – це зразок роману внутрішнього монологу. Це та течія, рівень якої розвивався у той час у Франції, в пошуках втраченого часу. Власне, сьогоднішні літературознавці – це підкреслюють і піднімають Тудора як основоположника такої лінії в українській літературі. У нього немає ні однієї статті, надрукованої проти явищ новітньої літератури не комуністичного спрямування. Його прекрасна стаття про Богдана-Ігоря Антонича вийшла у час, коли ім’я поета було закрите в радянських видань. Таким чином Тудор цілком заслуговує бути на тому місці в українській літературі, на яке він заслужив. Ми не маємо його прибілювати чи переоцінювати, чи приписувати якісь ідеї, які не були йому притаманні, але ми маємо підстави і обов’язок говорити про нього такого, яким він був», – наголосив літературознавець.
Дискусії щодо пам’ятника
Залишати чи демонтувати пам’ятник Степанові Тудору? Львівська міськрада звернулась із проханням до різних інституцій, щоб фахівці висловили власну позицію через призму життя та діяльності філософа. Назар Олексюк каже, що пам’ятник можна перенести в інше місце, або ж «проблема вирішується просто – Степан Тудор знімаємо, а пишемо філософ Степан Олексюк. Найправильніше вислухати думку і цей пам’ятник перемістити в інше місце».
Водночас директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий переконаний, що монумент слід демонтувати.
«Це письменник, який настільки не приклався до встановлення радянської влади на території Львова та Львівщини, бо мешкав тут з 1939 до 1941років. Але це людина, яка критикувала греко-католицьку церкву, католицизм загалом, це людина, яка писала доноси на своїх колег-письменників тому, що вони не мали прокомуністичної позиції. Не думаю, що така людина має бути удостоєна в пам’яті», – наголосив Руслан Забілий.
Степан Тудор загинув з дружиною 22 червня 1941 року, коли на львівську головну пошту впала перша німецька бомба. Ким був більше Тудор-Олексюк – науковцем чи ідеологом? Чи радше поєднав ці два непоєднувані поняття? Дослідженням творчості та життя Степана Тудора-Олексюка сучасні літератори та історики не цікавляться. Тому дискусія довкола монумента письменнику радше стане політичною. У планах міської ради відновлення скверу, де стоїть пам’ятник Тудору.
