Київ – Івану Драчу 17 жовтня виповнилося 80 років. Значення Драча-поета для збереження і ствердження української мови, як і всього покоління митців-шістдесятників – неоціненне. Драч – це Гоголь у поезії. Так кажуть поети
Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать.
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать.
Блакитний мороз стане сивим морозом.
Той білим серпом все на сніг пережне,
Та біла земля під зимовим наркозом
Женьшенем калини врятує мене…
Іван Малкович:
«Поезія Івана Драча у 60-і роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше –взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив. Іван Драч був поетичним лідером шістдесятників.
Із натхненням жонглера він закручував в одну поетичну орбіту, і золоту цибулину, і теорію відносності, і випрані штани, і комуністичну партію, і Леніна, і зворушливу бабусенцію, і «пропалакінограмоту», і Чорнобиль, і Рух, і дух. Тобто він був лідером, в якому все природно вживалося.
І сьогодні я хочу пам’ятати тільки його вірші, які тримали нас поетів, які ми любили і любимо до сьогодні. Бажаю Івану Драчу ще, ще, і ще поезій – свіжих як той вітер».
Костянтин Мордатенко:
«Драч – геніальний поет... Його вірші «Калина», «Замість анекдота», «Таємниця», «Балада про гени», «Троє яблук циганок», «Балада про вузлики» – це щось неймовірне. Коли читаєш його вірші – враження, що вихопив із жару печену картоплю і перекидаєш із долоні на долоню, ковтаючи слину. Ці вірші потужніші за будь-які зразки Нобелівських лавреатів, у них відчувається якесь дихання гоголівського Рудого Панька і щемка патріархальність. Драч – це Гоголь у поезії».
