У час війни українські митці знову стають посланцями України у світі, в літературі, в кіно, в театрі, вони переосмислюють своє суспільство, його культуру і його місце у світі, а також формують сприйняття України за кордоном, говорить куратор Ірина Вікирчак, яка щойно повернулася з Амстердама, з літературного фестивалю Read my world, що був присвячений українським та польським письменникам. І нашу розмову ми розпочали з того, як війна на сході вплинула на те, як польські письменники переосмислюють Україну.
– Польські колеги – насправді наші друзі, це особливо помітно в спілкуванні польських письменників, українських письменників, і ми спільно обговорювали і польські проблеми, і українські, Але я чула також таке – версії від мого партнера по кураторству цього фестивалю в Амстердамі, що українському суспільству варто перестати боятися виходити напряму на діалог з агресором. І при цьому він апелював до ситуації, яка склалася між фестивалем Джозефа Конрада і українською делегацією на цей фестиваль, він має відбутися в Кракові в жовтні. На цей фестиваль, були запрошені, і українські автори, і російський письменник Захар Прилєпін, який...
– ... відомий тим, що він саме з ідеологічних причин підтримує війну Росії проти України.
Бракувало знань у польському суспільстві про те, що Прилєпін, вони вважають його добрим письменником, він читається, вони знають про його ідеологічні погляди, але, скажімо, вони зовсім не свідомі того, що його ці погляди підтверджені діями. Тобто він їздить на Донбас, він співпрацює з сепаратистами
– Я якраз курую цю українську подію в Кракові, і мені вдалося напряму спілкуватися з організаторами польського фестивалю. У нас була досить розгорнута дискусія і на ній бракувало знань у польському суспільстві про те, що Прилєпін, вони вважають його добрим письменником, він читається, вони знають про його ідеологічні погляди, але, скажімо, вони зовсім не свідомі того, що його ці погляди підтверджені діями. Тобто він їздить на Донбас, він співпрацює з сепаратистами. І мені здається, він займався тим «гуманітарним конвоєм» особисто. Мені вдалося пояснити, що, може, нам і варто з часом вийти на прямий діалог – тобто зустрітися з тим же Прилєпіним на нейтральній території десь на польській сцені, в безпеці, і говорити. Дивитися один одному в обличчя і говорити. Але зараз це неможливо зробити, тому що конфлікт триває, тому що це – відкрита рана, і організатори відкликали в результаті це запрошення. Більше того, він був запрошений на два фестивалі до Польщі і запрошення було відкликано і з Кракова, і з Познані.
– Цікава ситуація відбувається в різних країнах Європи, там, де європейці отримують інформацію переважно з новин. Для них Україна – це нова країна, вони дуже мало про неї знають і Ви про це говорили також. І ми зараз у Празі говорили з одним з режисерів «Театру переселенців» Георгом Жено, який говорив про те, що у Німеччині люди дивляться на ситуацію в Україні з позиції, що правда має бути десь посередині – між Україною і Росією. Його театр, очевидці тих подій, розповідають про те, як вони бачать цю ситуацію, і те, чого не може донести телевізор, цього не можуть донести газети. Наскільки українським мистецтвом можна змінити ставлення європейців до української війни, побачити її з позиції тих, хто від неї постраждав, і тоді питання про те, щоби: давайте спробуємо якийсь баланс між жертвою і агресором встановити, вже буде знято само собою?
Я не погоджуюся із тим, що ми маємо віктимізувати свою поведінку як країна і видавати себе за жертву, тому що це впливає також на мислення людей, котрі описують позицію жертви
– Я не погоджуюся із тим, що ми маємо віктимізувати свою поведінку як країна і видавати себе за жертву, тому що це впливає також на мислення людей, котрі описують позицію жертви. Звичайно, що донести якусь інформацію через газетні заголовки дуже складно. Газетні заголовки зазвичай поверхові і зазвичай негативні. Я це називаю: концепцією «bad news from Ukraine».
Зараз є тенденція того, що конфлікт в Україні зникає і зник зі шпальт газет і шпальт медіа, тому що ніби інтерес читацької публіки падає, тому що конфлікт триває вже досить довго. Але і тут ми розуміємо, для чого нам потрібна дипломатія, для чого нам потрібні митці, артисти, письменники, які будуть голосом України, які будуть показувати, що в нас є набагато більше, ніж те, що пишуть в газетних заголовках. Що у нас є величезна країна з великою територією, в нас є великий багаж – як історичний, так і культурно-історичний.
Оксана Забужко написала фразу, що хтось її запитав про те, чому ми говоримо про політику, це ж літературний фестиваль, вона відповіла, що мистецтво не може існувати автономно чи окремо, чи ізольовано від політики. Тоді воно просто стає розвагою
Оксана Забужко сьогодні написала у своєму блоці – вона підбивала деякі висновки із нашого голландського фестивалю і запитання, які там були у публіки, наприклад, нині дискусії – і вона написала фразу, що хтось її запитав про те, чому ми говоримо про політику, це ж літературний фестиваль, вона відповіла, що мистецтво не може існувати автономно чи окремо, чи ізольовано від політики. Тоді воно просто стає розвагою.
– Ви багато років спілкуєтеся з українськими письменниками, поетами. Як ця війна вплинула на їхнє усвідомлення себе і українців як народу?
Письменники стали голосом українським. Їх запрошують на фестивалі, особливо Сергія Жадана особливо Забужко
– Письменники завжди були, як казала Оксана Забужко, – вухо на тілі суспільства. Але зараз, від початку Майдану, письменники стали голосом українським. Їх запрошують на фестивалі, особливо Сергія Жадана особливо Забужко.
Ми теж вчора на літаку з Амстердама з нею говорили, що 2013-2014 роки були для неї найбільш завантажені поїздками. Тому вона перестала писати. Вона просто їздила, виступала, читала свої твори, дискутувала і була таким рупором тих подій, що відбувалися в Україні, рупором зсередини.
«Read My World is open! Ось це відео вчора демонстрували на відкритті Амстердамського фестивалю Read My World (мені лишилось тільки зачитати англійський переклад вірша – і більш нічого не треба пояснювати про «роль письменника в час війни»).
Дякую В.Пузіку за відео».
Тому що ці письменники – ті хто, наприклад, були в Амстердамі – Андрій Курков, Оксана Забужко, Андрій Любка, Вікторія Амеліна – вони всі англомовні, тобто вони вільно спілкуються lingua franca, і це їх зближує з західною аудиторією.
Для українців письменники стали в скрутні часи авторитетами
Для українців письменники стали в скрутні часи авторитетами. Бо, скажімо, коли стався Майдан, то теж не було зрозуміло, кого слухати. У нас не було популярних політичних аналітиків. Політикам не довіряли. Не було зрозуміло, що відбувається. А ось письменники могли сформулювати ті феномени, ті явища, які відбуваються, поставити їх, сформувати слова, якими їх назвати, і я пам’ятаю, коли блоги письменників повиходили на перші сходинки по прочитуваності в ті часи. І вони надалі це роблять – працюють і з українською аудиторією внутрішньо і зі світовою європейською громадськістю назовні.
