АЯ
Переселенка з України Ніна Юзепчук, мати двох неповнолітніх синів, яка живе в селі Нова Дуброва Жовтневого району (Гомельська область, Білорусь), каже, другий рік не може влаштуватися на роботу.
Запропонували в зоопарк йти за 80 рублів на місяць, але я відмовилася. Це ж знущання, а не заробіток
«Раніше я трохи працювала телятницею на місцевій фермі, але там було падіння поголів'я, і я опинилася на вулиці, – розповідає українка. – Стояла на обліку в управлінні праці, зайнятості та соціального захисту, але в цьому році звідти мене виштовхнули. На тій підставі, що мені два рази пропонували роботу, а я нібито не захотіла. А як було погодитися? Направляли на ферму в село Шкава – це за п'ятнадцять кілометрів від Нової Дуброви. Уміла б літати, полетіла б! А другий раз запропонували в зоопарк йти за 80 рублів на місяць, але я відмовилася. Це ж знущання, а не заробіток».
До Білорусі Ніна Юзепчук приїхала з Хмельницької області України майже два десятиліття тому. Вирушила на заробітки, та так і залишилася. Жила в Калинковичах, там зустріла українця Анатолія, який прижився на Гомельщині: батьки його давно перебралися до Білорусі. Почали жити з Анатолієм, народили двох синів.
Років сім тому переїхали в Жовтневий район в Нову Дуброву – сподівалися, що в селі виживати легше. Вирощували свиней (по п'ятнадцять голів за рік), влітку збирали ягоди, гриби. Особливо не горювали.
Труднощі з’явилися у Ніни три роки тому, коли Анатолій залишив сім'ю, перебрався до іншої жінки в Глуський район Могильовської області.
Мені хоч тваринником, хоча прибиральницею, хоч санітаркою, аби не за п'ятнадцять кілометрів і не за 80 рублів
«Одна я вже не могла тримати таку силу-силенну кількість свиней, – каже жінка. – Підробляла у приватника. Влітку знову з лісу не вилазила – носила все заготівельникам гриби та ягоди, щоб мати якусь копійку. А коли зима приходить, хоч плач: роботи немає, а мені ж дітей годувати треба! Всілякі комісії приїжджають, перевіряють, в яких умовах мої сини-школярі живуть. І хоч би хто заїкнувся, що з працею допоможе. Я ж не претендую на посаду, яку потрібно узгоджувати з президентом чи радою міністрів – у мене і освіти відповідної немає. Мені хоч тваринником, хоча прибиральницею, хоч санітаркою, аби не за п'ятнадцять кілометрів і не за 80 рублів».
Ніна вимагала від Анатолія аліменти на дітей. Суд став, звичайно, на її бік, але виконання судової постанови впирається у відсутність зарплатні у батька.
За шість місяців на двох синів батько надіслав лише двадцять рублів. А мені ж треба хлопців годувати щодня, та ще одягати і взувати. Без роботи я не знаю, як перезимувати
«За шість місяців на двох синів батько надіслав лише двадцять рублів, – підраховує Ніна Юзепчук. – Уже заборгував 15 мільйонів, або 1500 рублів на нові гроші. А мені ж треба хлопців годувати щодня, та ще одягати і взувати. Без роботи я не знаю, як перезимувати».
Ніна Юзепчук має постійний дозвіл на проживання в Білорусі, але не уявляє, як жити далі без роботи.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
