Доступність посилання

18 Жовтень 2017, Київ 07:22

(Рубрика «Точка зору»)

Слова Олексія Навального про готовність боротися за президентське крісло в Росії стали тестом на розсудливість. Немає ніякого сенсу обговорювати його програму, шанси або політичне майбутнє. Тому що на чолі російської системи може бути лише «володимир путін» ‒ як би його не називали.

І справа зовсім не в тому, готовий чи не готовий російський опозиціонер обнулити війну з Україною, повернути Крим і вивести війська з Донбасу. Російсько-український сегмент соцмереж може скільки завгодно витрачати кіловати і калорії в безглуздих суперечках щодо того, «бутерброд» чи «не бутерброд». Тому що не праві ті, хто каже, що майбутнє Навального залежить від готовності повернути Росію в кордони 2013 року. І точно так само не мають рації ті, хто вважає, що кандидат у президенти просто намагається не давати своїм опонентам шанс зняти його з виборів.

У реальності це все не має жодного значення.

Це мало б сенс лише в тому випадку, якщо б президентські вибори в Росії нагадували гладіаторські бої. Коли в одній частині арени ‒ героїчний генерал Максимус, а в іншій ‒ підступний узурпатор, і тільки чесна битва і персональна майстерність визначать переможця. Але простір голлівудських сценаріїв краще залишити кінематографу.

А реальність така, що російська архітектура влади ‒ це не персона, а система. І на будь-яких наступних виборах цю систему буде представляти колективний «володимир путін». Можна навіть пофантазувати, що ім'я цієї людини буде іншим, що вона буде молодшою або старшою, з ФСБ або з держкорпорацій ‒ але це лише косметика. Тому що на наступних виборах правляча система Росії буде вибирати для себе функцію. Людину, яка буде вирішувати певне коло завдань.

Саме так свого часу прийшов до влади сам Володимир Путін. Процес пошуку наступника Бориса Єльцина зводився до пошуку людини, яка, з одного боку, мала забезпечити майнові права чинної еліти і одночасно виконувати роль модератора між інтересами найбільших гравців. Вибір припав на Володимира Путіна. За наступні п'ятнадцять років він став набагато самостійнішим і набув суб'єктності, але сама система не розтанула, а лише зміцніла. Той, хто претендує на роль в системі, зобов'язаний бути частиною системи. Інакше буде відсіяний на етапі старту.

Ця система сьогодні має монополію на ресурсну базу. Саме вона визначає доступ до ЗМІ і адмінресурсу, судів і правоохоронної системи, бюджетних потоків і апарату насильства. В її владі ‒ вся архітектура суспільних відносин, вона вільна робити що завгодно, і ніщо не може змінити цей статус-кво, який склався. Так, різні частини цієї системи часом вступають в конфлікти одна з одною, але її зовнішній контур все одно досить монолітний, щоб вертикаль гуртувалася перед обличчям того, що вона вважає для себе загрозою.

Наївно думати про те, що ця система готова добровільно поступитися найважливішим постом в країні людині зі сторони. Вона може лише розширювати або звужувати кількість потенційних претендентів на президентське крісло. Але їх завдання ‒ не перемогти систему, а легітимізувати процедуру. Створювати ілюзію конкурентності та підвищувати інтерес до процесу. Ні на що більше кандидати на президентську посаду в Росії розраховувати не можуть за визначенням.

І я ще можу зрозуміти тих, хто вірив в політичне майбутнє Олексія Навального п'ять років тому ‒ до Криму, Донбасу і Сирії. До санкцій, ізоляції та атмосфери «оточеної фортеці». Можу зрозуміти тих, хто готовий був агітувати за нього на виборах мера Москви, в яких Навальний брав участь кілька років тому. Тому що тоді у багатьох в Росії ще не вивітрилися ілюзії щодо Болотної площі та її здатності розвертати хід історії.

​Але тепер, коли російська вертикаль довела свою готовність підвищувати ставки і закручувати гайки, коли армія і силова вертикаль приручені зарплатами і пропагандою, вірити в торжество одинака над системою може лише безнадійний романтик або закінчений дурень. Дракона здатний перемогти лише сам дракон ‒ якщо він вважатиме за потрібне оновити свій імідж. Але навіть в цьому випадку ніяких змін не відбудеться, бо на чолі системи знову опиниться не персона, а функція. Завдання якої ‒ підтримувати і обслуговувати вертикаль.

Навальний стане президентом Росії лише в тому випадку, якщо система призначить його новим «Путіним». Так що не витрачайте на нього час.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал ‒ на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG