Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 04:52

Як побудувати діалог між людьми, які живуть по різні боки фронту?


Ілюстраційне фото. Блокпост «Майорське»

«Донецьких просимо не турбувати», «після приїзду переселенців зріс рівень злочинності», «людям із Донбасу роботу не даємо», «на окупованих територіях залишились самі сепаратисти»… З цими та іншими подібними фразами хоч раз стикалися переселенці або жителі східних регіонів. Таке ставлення відштовхує людей одне від одного, змушує жителів сходу замикатися в своєму колі спілкування, унеможливлює нормальну комунікацію, кажуть переселенці і фахівці, які розповіли, хто саме має будувати діалог між жителями вільних і окупованих територій та про що треба говорити.

Цивільне населення окупованих територій та прифронтових зон спілкується на рівні рідних та друзів. Найактивніше це відбувається на прикордонних територіях. Щодня через КПП проїжджають понад 20 тисяч людей в обидва боки. У людей із прикордонних міст на іншому боці лишилися сім’ї, друзі, місця роботи. На блокпостах можна зустріти машини з написом «робітники»: електрики, пожежники, столяри їдуть на роботу по той бік фронту. Інколи зустрічаються й матері, які везуть своїх дітей у школи на підконтрольні владі території. Дехто виїжджає з окупованих районів по харчі.

Волонтер ініціативної групи «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов упевнений, що такі зв’язки дуже цінні, і їх потрібно зберігати. Він також зауважує, що варто намагатися не руйнувати особистісні стосунки, незважаючи на розбіжності в поглядах.

Євген Шибалов
Євген Шибалов

«Я думаю, що хоча б для збереження єдиної країни та виживання поруч одне з одним нам треба навчитися приймати той факт, що близькі нам люди можуть бути в чомусь не згодні з нами. І не робити з цього трагедії. Просто прийняти думку, що якщо різні люди думають по-різному – це нормально. Погано, коли люди думають однаково», – говорить Євген Шибалов.

Активіст також упевнений, що люди не зможуть переконати опонента в своїй правоті відносно багатьох засадничих питань. «Ми завжди будемо сперечатись. Тому є простий вихід – давайте змінимо правила життя в країні так, щоб потім це не стало початком нової війни. Давайте перенесемо наші суперечки в форми, де не використовується зброя та насилля», – зауважує активіст. На його думку, таких форм є дві – вибори та референдуми. Саме це, за його словами, дієвий спосіб уникнення внутрішніх конфліктів.

Про побут говорити легше

Спілкування жителів вільних і окупованих територій у соцмережах – це здебільшого відкрита конфронтація на політичні теми та глузування одне з одного. «Тролі» та просто озлоблені люди з районів обабіч лінії розмежування починають сварки навколо тем, пов’язаних із бойовими діями та політикою. Вони глузують із загиблих, бажають одне одному смерті, передрікають ганебну поразку супротивника в конфлікті. У більшості своїй такі суперечки не виходять за рамки маргінальних спільнот. Проте інколи вони стають більш публічними. Так, наприклад, було після вбивства бойовика Арсена Павлова, більш відомого як «Моторола». В соціальних мережах було багато «чорних» жартів. Частина українців сприйняла таку реакцію негативно. Навіть ті, хто не підтримував дії бойовика, були шоковані такою поведінкою співгромадян. Через подібні конфлікти довіра людей один до одного, а також і просто можливість віднайти спільну мову істотно знижується.

Найнижчий рівень агресії – в обговореннях, які не пов’язані з війною: про побут, здоров’я, культуру. Євген Шибалов наголошує, що нині є багато проблем, які об’єднують людей обабіч лінії фронту: «У них спільна система водопостачання, енергосистема. Спілкування людей на рівні місцевих ініціатив чи громад дозволить їм підвищити свій рівень життя та вирішити проблеми, які в них є».

Крім того, для підконтрольних та непідконтрольних територій лишилася спільна система охорони здоров’я. В Донецьку розташовані великі спеціалізовані клініки, які приймали пацієнтів не тільки з Донецької та Луганської областей, але й із сусідніх. За словами Шибалова, на початках медична довідка-скерування в клініку Донецька, наприклад, була підставою для перетину лінії розмежування без перепустки. Проте від такої практики відмовилися. Про це говорить і жителька Костянтинівки Анна. В неї тяжка алергія, тому вона мусила постійно їздити в лікарню імені Калініна в Донецьку. Після початку конфлікту їй удалося проїхати туди лише раз. Зараз вона ніде не лікується.

«Показати, з одного боку, проблеми окупованих територій, а з іншого – привілеї возз’єднання з Україною»

Експерт аналітичного центру «Фабрика думок «Донбас» Єлизавета Рехтман у своїй роботі «Комунікація як інструмент реінтеграції Донбасу» зазначила, що для побудови дієвої схеми діалогу потрібно дотримуватися низки принципів. В першу чергу необхідно скласти планування: чітко визначити цілі та інструменти комунікативних процесів. Організації, які мають на меті встановити процес спілкування між різними територіями України, повинні вивчити цільову аудиторію та реагувати на зміни в суспільстві. Заходи з налагодження спілкування мають бути системними та послідовними. Не менш важливим є те, щоб влада усвідомила невідривність прийняття та реалізації політичних рішень від інформування громадськості про них.

Держава повинна звертатись до жителів окупованих територій так само, як і до всіх інших українців, вважає Євген Шибалов, проте майже за три роки конфлікту президент України Петро Порошенко звернувся до цивільного населення непідконтрольних районів лише один раз. У свою чергу жителі окупованих територій стежать за тим, що відбувається на решті території України: «Люди на тому боці активно обговорюють події в українській політиці. Багато людей стежать за мінськими переговорами. Це для них ледь не остання надія на мир. Я б не сказав, що люди там відірвані від загальноукраїнського контексту. Хоча, звісно, їхнє сприйняття того, що відбувається, сильно спотворене», – говорить Шибалов.

Дмитро Ткаченко, радник міністра інформаційної політики України та керівник центру «Фабрика думок «Донбас», зазначає, що українська влада повинна показувати перспективи та привілеї життя в повноцінному складі України: «Ми маємо донести до людей, які хочуть добра своєму регіону, що це можливо лише за умов цілісної України. Ми повинні показати, з одного боку, всі локальні проблеми окупованих територій, а з іншого – привілеї возз’єднання з Україною».

Аналітик ГО «Донецький інститут інформації» Віталій Сизов теж говорить, що потрібно демонструвати привілеї України на рівні державної політики. Проте це не повинно перетворюватися на пропаганду – доносити потрібно лише правдиву інформацію.

Віталій Сизов
Віталій Сизов

«Якщо людина десять годин стоїть на пропускному пункті, інколи й ночує там, а на в’їзді на підконтрольну територію її зустрічає банер «Вітаємо у вільній Україні», то це, швидше, може викликати відторгнення, а не позитив», – говорить аналітик.

Саме тому, за його словами, контент має бути чесним. Подавати неправдиву інформацію з метою пропаганди неправильно, і цим нікого не переконаєш, вважає Сизов.

Звязні ланки

Важливо налагоджувати діалог у культурних напрямках, кажуть експерти. Міністерство інформаційної політики, наприклад, знімає документальні фільми та телепрограми, героями яких є вихідці з Донбасу. Крім того, за словами Дмитра Ткаченка, зараз відомство готує ряд вірусних роликів, які мають поширюватися на окупованих територіях. За словами Віталія Сизова, великі телеканали часто відповідають на запит аудиторії про «трешові» новини з окупації та репортажі із зони бойових дій. Проте в таких сюжетах цивільне населення цих територій є лише фоном для якихось подій.

«Навіщо людям в окупації таке дивитися? Це не про них, а якщо й про них, то вони не впізнають себе. Люди хочуть співчуття та розуміння. Важко когось в чомусь переконати, якщо починати розмову з менторського тону», – говорить аналітик.

В Україні існує багато культурних ініціатив, що об’єднують різні регіони. Наприклад, із червня до жовтня цього року були проведені культурні форуми «ДонКульт» та «ГаліціяКульт». В рамках цього проекту культурні діячі із західних областей їздили у східні – і навпаки. Є фестивалі та проекти на кшталт «Україна зі сходу на захід», «Будуємо Україну разом #БУР», «З країни в Україну». Проте їхня діяльність закінчується за десятки кілометрів до лінії розмежування. Рідко хто приїжджає на фронт. Така географія ініціатив зрозуміла: їхати на окуповані території небезпечно. Проте є інші варіанти співпраці та діалогу, які, втім, не обговорюються в Україні.

Культурні ініціативи з об’єднання жителів підконтрольних та непідконтрольних територій проводять неурядові організації. Влітку цього року на сході України стартував літературний конкурс «Кальміус». Участь у ньому могли брати жителі східних областей та переселенці. За словами одного з організаторів конкурсу, Максима Потапчука, журі отримало 50 робіт з окупованих територій. Всі роботи були українською мовою. Ба більше, переможницею в номінації «Публіцистика» стала жителька Донецька. І вона приїхала в Краматорськ на нагородження.

«Ми популяризували конкурс переважно в соціальних мережах: Facebook, «ВКонтакте». Довелося зареєструватися навіть на «Однокласниках». Люди стежать за інформацією, а ми скористалися таким шансом», – говорить Максим. За його словами, люди з окупованих територій здебільшого писали про любов та стосунки людей, а от учасники з прифронтових територій – переважно про війну.

Зрозуміло, що лише цього конкурсу замало для налагодження суспільного діалогу між цивільним населенням східних районів та решти України, каже він. Проте такі ініціативи показують, що шляхи подолання конфлікту існують.

Дмитро Ткаченко зауважує, що Україна повинна робити дуже багато для встановлення та забезпечення суспільного діалогу. «Але поки що ми робимо надзвичайно мало», – говорить активіст. Все ускладнюється ще й через те, що з непідконтрольних територій пропозицій чекати не варто: така ініціатива може виявитись небезпечною для життя.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG