Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 14:00

«Здригаєшся і думаєш, чи не за тобою приїхали. Цей стан не передати словами» – переселенка


Світлана Шиян

Маргарита Чуба

Світлана Шиян переїхала з Алчевська, що на Луганщині, у Чернівці. Нині у рідному місті жінка у списку «небажаних». До війни вона займалася бізнесом: основний профіль Світлани – готельно-ресторанний бізнес, але мала також свій швейний цех. У Чернівцях, каже, довелося починати все спочатку. Тут, однак, має вже не лише нову роботу, але й власний волонтерський проект.

– Я і мій чоловік – активні учасники київського та луганського Євромайданів. Ми були змушені тікати з міста, бо занесені – і досі перебуваємо – в так званих списках «небажаних людей».

Свілтана Шиян на Майдані
Свілтана Шиян на Майдані

​– Коли саме Ви вирішили переїжджати?

Комендантська година, спиш, розумієш, що ніякий транспорт не ходить, і тут випадково проїжджає автомобіль, який зупиняється

– В якийсь момент ми зрозуміли, що перебувати там для нас вже небезпечно. Це дійсно страшно, коли о першій годині ночі тобі телефонує подруга і каже, що в під'їзді розвісили фотографії патріотів, яких потрібно було здати за певну суму грошей. Лячно, коли на вулиці комендантська година, друга ночі, ти спиш, розумієш, що ніякий транспорт не ходить, і тут випадково проїжджає автомобіль, який зупиняється. Ти здригаєшся і думаєш, чи не за тобою приїхали. Цей стан не передати словами.

Чому Ви обрали саме Чернівці?

–У 2009-10 роках я там працювала і знайшла багато друзів та однодумців. Саме вони дуже допомогли нашій сім’ї з переїздом. У жовтні 2014 року ми виїхали назовсім.

– Вам вдалося взяти собою якісь речі?

– Так. Ми з подругою, яка на той час працювала в магазині, за допомогою машин, що привозили товар, вивезли свої речі. Нам вдалося забрати навіть деякі меблі. Спочатку ми перевезли їх в Ізюм (Харківська область – ред.), там у нас були знайомі. Вони також виїжджали, але не з Алчевська, а з Макіївки. А потім ми перевезли їх у Чернівці.

Хто допомагав Вам влаштуватись та адаптуватись на новому місці?

– У Чернівцях мені довелося починати все спочатку. Але, дякувати Богу, у мене є хороші друзі, які мене підтримали і дуже допомогли. Зокрема, моя подруга Оксана, до якої я приїхала. Вона знала мене як активну і цілеспрямовану людину. Тому вирішила, що мені потрібно спрямувати свою енергію в правильне русло. І підштовхнула до створення громадської організації, яка відкрила в мені друге дихання і показала іншу сторону життя.

Зараз я голова громадської організації «Донбас український». Наша мета – допомогти переселенцям зі східних регіонів пристосуватися до нашого міста і стати його частиною. До складу організації входять бізнесмени, лікарі, викладачі, професори, музиканти та інші представники інтелігенції Донбасу. Ми прагнемо допомогти людям знову стати на ноги і почати нове життя. Допомагаємо усім, хто цього потребує. Проводимо зустрічі з психологами, оформляємо перепустки тим, хто хоче відвідати свою домівку. Допомагаємо переселенцям знайти роботу й житло. Підтримуємо пенсіонерів та бездомних. Організовуємо свята для дітей, проводимо різні екскурсії, дитячі вистави, влаштовуємо їм літній відпочинок у таборах.

Зокрема, зараз ми збираємо списки дітей, які хотіли б узяти участь у святі до Дня Святого Миколая, вручити їм невеличкі подарунки й приділити увагу. Але оскільки наша організація не має ніяких спонсорів, то ми отримуємо гроші тільки завдяки грантам. На сьогодні ми не вигравали ніяких конкурсів, тому, відповідно, коштів у нас нема. Тож ми домовились із іншою організацією, щоб та надала нам допомогу і ми змогли потішити хоча б деяких діточок.

Чим Ви сама заробляєте на життя?

Оскільки наша громадська організація не є прибутковою і це власна ініціатива небайдужих людей, я маю ще одну роботу. Я підприємець і займаюся консультуванням людей в іншій громадській організації. Саме із заробітку, який отримую там, я маю за що жити.

Чи не критикують Вас рідні через те, що займаєтесь волонтерством?

Коли я приїхала у Чернівці, у мене також нічого не було, і я знаю, як це важливо – мати підтримку й допомогу

– Ні. Але багато хто каже: нащо ти це робиш, ти ж нічого не отримуєш? Проте я розумію, що це важлива робота. Адже коли я приїхала у Чернівці, у мене також нічого не було, і я знаю, як це важливо – мати підтримку й допомогу. Взагалі я й раніше, до всіх цих подій, намагалась робити щось хороше. Мені було приємно потішити когось, підбадьорити. Зараз я розумію, що це дуже потрібно і це стимулює. Навіть якщо це буде не матеріально, а морально, це важливо. Мені приємно це робити. Адже я бачу людей, які приходять зі вдячністю і кажуть, що без нашої допомоги й підтримки у них нічого б не вийшло. От це цінніше за будь-які гроші.

Чого не вистачає найбільше з того, що у Вас було в рідному місті?

Шкода, що у людей, з якими ти довгий час спілкувався, зовсім інше сприйняття ситуації. Важко усвідомлювати, що краще не телефонувати їм, аби не загострити відносини

– Взагалі я сприймаю життя таким, яким воно є. Тому розумію, що, можливо, потрібно було заплатити втратою матеріального, щоб збагатитися духовно й глянути на життя зовсім по-іншому. Але найбільше мені не вистачає друзів. Дуже шкода, що у людей, з якими ти довгий час спілкувався, зовсім інше сприйняття ситуації. Важко усвідомлювати, що краще не телефонувати їм, аби не загострити відносини. Життя тече, і колись це все закінчитися. Але не хочеться ні з ким лаятись, тим більше, якщо ці люди тобі близькі. Також, напевно, не вистачає зони комфорту, яка була навколо мене. Коли ти знаєш, що у тебе є автомобіль, бізнес, ти літаєш на відпочинок раз на рік – важко усвідомити те, що ти це втратив. Але найболючішим, напевне, є те, що ти втратив тих людей, які були дорогі для тебе.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG