Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 21:57

«Земляки ніколи не пробачать мені свого власного боягузтва» – автор «ні п'яді Криму путінським чекістам»


Олександр Бившев

Арнольд Вітберг

Півтора року тому, 13 липня 2015 року, Кромський районний суд Орловської області Росії виніс вирок учителю місцевої школи Олександру Бившеву. Чоловіка звинуватили в Росії у «екстремізмі» за вірш «Українським патріотам», у якому він закликав «не віддавати ні п'яді Криму путінським чекістам».

Вірш був написаний у березні 2014-го після появи в Криму «ввічливих чоловічків». Після того, як Бившев опублікував його в соціальних мережах, на стіл директора школи, де він працював, ліг анонімний лист із запитанням: «Як така людина (Бившев ‒ ред.) може працювати в школі?» Директор Людмила Агошкова «порадилася» щодо цього з районним прокурором, так з'явилася кримінальна справа.

Рік допитів і експертиз. Усунення від роботи в школі. Нарешті ‒ вирок. Бившеву могли дати чотири роки позбавлення волі, однак він отримав 300 годин виправних робіт.​

Але гіршою, ніж переслідування за російським законом, виявилася реакція земляків Олександра. У його поштову скриньку кидали листи з погрозами, невідомі двічі вибивали вікна в його квартирі. В інтерв'ю російським ЗМІ жителі Кром розповідали, що хочуть вивести Бившева на площу і влаштувати йому публічну прочуханку.

Відвернулися від вчителя й колеги. На суді багато з них нарікали, що в Росії скасований мораторій на смертну кару.

«Крим.Реалії» запитали російського «поета-екстреміста» про те, як змінилися за півтора року його стосунки з односельцями, й дізналися, чому багато хто боїться навіть стояти з ним поруч.

‒ Майор Семешин із ФСВП, до якого я ходжу відзначатися, попередив, що десь ближче до президентських виборів ситуація змінюватиметься не на мою користь. По-батьківськи сказав: «Ви вже там обережніше, тому що так рот вам відкривати вже не дадуть». Ну, мені й у Слідчому комітеті сказали, мовляв, ви з віршами краще за кордон кудись, а нам зайвої роботи не треба.

‒ Уже минуло півтора року з моменту винесення Вам вироку за «Кримненаш». Під час судового розгляду, знаю, Ви зазнали й ненависті сусідів і колег, і прямих погроз. Вікна Вам у квартирі розбивали. Зараз, коли минуло чимало часу, ставлення до Вас якось змінилося?

‒ Прямої підтримки, скажімо так, «на камеру», як не було, так і немає. Але з часом люди дійсно почали підходити, обережно висловлювати співчуття: «Ну що ж ти так вляпався? Так, ти маєш рацію, але батогом обуха не переб'єш». Я так розумію, життєвий рівень почав тиснути на людей. Особливо помітно це в чергах на оплату комунальних послуг або, наприклад, у магазинах: тут уже висловлюються дуже різко.

Якщо ситуація повториться, всі ці люди знову засуджуватимуть, проклинатимуть, клястимуться у вірності Путіну

Але потрібно розуміти, що якщо ситуація повториться: наприклад, мені висунуть нове звинувачення, або з'явиться якась аналогічна справа ‒ всі ці люди знову засуджуватимуть, проклинатимуть, клястимуться у вірності Путіну. Тому що реально бояться за свою роботу: селище маленьке ‒ сім тисяч осіб, провінціалізм абсолютний ‒ усе про всіх знають. Сьогодні хтось зі мною поговорив, завтра йому вже цим «тикають». У мене є товариш ‒ Володимир Кононов, викладач малювання в селищній школі мистецтв, так його вже заклювали за те, що він зі мною продовжує спілкуватися. Дружину його на роботу нікуди не беруть, навіть прибиральницею.

‒ Тобто карають навіть за спілкування?

‒ Звісно. Нещодавно на селищному мосту зустрів знайомого пенсіонера. Розговорилися. А повз люди ходять. Він усе озирається-озирається й раптом каже: «Олександре Михайловичу, у мене серце слабке. Я от боюся, що зараз із вами розмовляю, а потім мене пенсії позбавлять».

Багато земляків ніколи не пробачать мені свого власного боягузтва

Але, якщо чесно, з більшістю односельців і поговорити особливо немає про що. Штампи в голові. Багато зляться на мене. Хоча я прекрасно розумію, звідки ця злість: демонструю своїми віршами їхні слабкі місця. Ніхто ж не зміг викрити мене в написанні неправди. Мої вірші ‒ правда, і люди це знають. Але не можуть визнати. Багато земляків ніколи не пробачать мені свого власного боягузтва.

‒ А з колишніми колегами зі школи спілкуєтеся?

‒ Ні. Я школу обходжу за кілометр і з учнями намагаюся не спілкуватися, тому що скажуть потім, що пропаганду веду або підпільно репетиторством займаюся ‒ мені ж не можна, згідно з вироком. А в нас тільки привід дай, щоб справу завести.

Та й самі колеги спілкуватися не прагнуть. Хто переходив на інший бік дороги, той і переходить. Ті, що в суді виступали (на стороні обвинувачення ‒ ред.), на підвищення пішли. Олександр Агошков, наприклад, який був учителем ОБЖ, став директором сусідньої Черкаської школи.

Хоча і зворотна сторона медалі є. Зараз у Кромської школи припинена ліцензія до лютого. Через украй низькі показники учнів на пробних ЄДІ. У лютому буде повторна перевірка. Якщо знову будуть низькі показники, можуть позбавити ліцензії. Так що все повертається.

‒ Де Ви зараз працюєте?

‒ Ніде. Я зараз сиджу з батьками. Вони важко хворіють: мати зовсім осліпла, з ліжка майже не встає, батько оглух. Зрозуміло, і моє переслідування відіграло тут роль.

Дуже список «екстремістів/терористів», куди я потрапив, нехороший. Він усюди розсилається ‒ це раз, навіть двірником не можу влаштуватися. Друге ‒ це те, що в принципі роботи в Кромах мало. Люди без усяких вироків влаштуватися не можуть.

Олександр Бившев
Олександр Бившев

Я ставав на біржу праці, пропонували мені стати листоношею. Але робота фактично цілодобова, а зарплата ‒ 3500 рублів. Уже краще я батькам час присвячу.

Перспективи теж не райдужні: ніхто, разом із прокурорськими працівниками, не може мені пояснити, як вибути з цього «екстремістського списку».

‒ Тобто правильно я розумію, що де-факто у Вас останнє місце роботи ‒ ті самі виправні роботи, які Вам суд призначив?

‒ Так. Працював я щодня, окрім суботи-неділі. Чотири години, зранку до обіду. Роботи були досить принизливі: вибирати сміття з контейнерів, косити бур'ян на кладовищах. Випадок був кумедний, жінка з дитиною повз проходили, а я сміття збирав. І вона на мене показує, говорить дитині: «Ось будеш погано вчитися ‒ будеш також папірці все життя підбирати». Мені-то з двома вищими освітами й золотою медаллю було це дуже цікаво слухати. Але на творчості це все позитивно позначилося. Все-таки на свіжому повітрі працював.

‒ Ви зараз продовжуєте писати?

Наприкінці 2015-го у США вийшла моя збірка «Кривава пам'ять». Потім вона перевидавалась майже в 20 країнах. Зараз я готую ще одну збірку віршів
‒ Звісно. Наприкінці 2015-го у США вийшла моя збірка «Кривава пам'ять». Потім вона перевидавалась у Китаї, Японії, Португалії, Іспанії, Італії ‒ майже в 20 країнах. Зрозуміло, не в Росії. Зараз я готую ще одну збірку віршів.

‒ За час від моменту винесення вироку якось змінився Ваш погляд на Україну, Росію і «кримське питання»?

‒ Абсолютно ні. Я тільки зміцнився у своїй правоті. Погляд міг би змінитися, якби хоч хтось за ці півтора року спробував аргументовано заперечити мою точку зору. Але не спробував ніхто.

‒ Наостанок поставлю запитання від Ваших односельців. Ви їхати з Росії не збираєтеся?

‒ Я поки про це не думаю. Поки доглядаю за батьками й живу одним днем.

Оригінал ‒ на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG