Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 01:17

«Те, що було в Алеппо, гірше за смерть» – сирієць про облогу міста


Плакат на воротах російського посольства в Києві, грудень 2016 року

«Іноді мені здається, що смерть переслідує нас всюди, куди б ми не пішли». Це – не цитата з фільму жахів «Пункт призначення». Це – слова Абдулкафи Альхамдо, вчителя англійської мови, який разом із родиною зумів вибратися з оточеного Алеппо.

Абдулкафи Альхамдо 31 рік. Шість років тому він, як і тисячі інших молодих сирійців, вийшов на акції протесту проти корупції і порушення прав людини режимом сирійського президента Башара Асада. Відтоді Альхамдо довелося пережити всі труднощі сирійської війни, яку він категорично відмовляється називати «громадянською». За цей же час в його житті відбулися й інші зміни: він одружився і став батьком. Побоюючись переслідувань з боку влади, Альхамдо утік зі свого рідного села до зайнятої повстанцями частини Алеппо і пробув там до середини грудня 2016 року, коли сирійська влада нарешті погодилися на евакуацію озброєних загонів і мирного населення, що залишилося, з частини міста, яка перебувала в облозі.

Альхамдо та інші сирійські активісти, які регулярно писали в «Твіттер» і здійснювали прямі трансляції з Алеппо, стали для світу важливим джерелом інформації про те, що відбувається в місті, яке в облозі. Справжність їхніх акаунтів не раз намагалися поставити під сумнів, проте всі незалежні розслідування, зокрема й із використанням відкритих джерел, підтвердили – йдеться про справжніх людей, які живуть і передають інформацію з Алеппо.

Абдулкафи Альхамдо з дочкою
Абдулкафи Альхамдо з дочкою

Відеоролики з «останніми посланнями з Алеппо», на якому Абдулкафи і його друзі прощаються з близькими в очікуванні останнього штурму міста, облетіли весь світ. На щастя, каже він, ніхто з авторів цих відео не загинув. Про останні дні облоги, про те, як відбувалася евакуація людей з Алеппо, і про свою подальшу долю Абдулкафи Альхамдо розповів Радіо Свобода.

Війна не почалася одразу. Спочатку люди просто вийшли на вулиці

– До початку війни я був учителем англійської, викладав у школах. Війна не почалася одразу. Спочатку люди просто вийшли на вулиці на демонстрації, вимагаючи свободи. Вони хотіли, щоб їхніх голос був почутий. Вони не хотіли, щоб їх вбивали, як це сталося. Потім почалася війна. Мене звинуватили в тероризмі, тільки за те, що я публічно заявляв про наше право вимагати свободи. Я переїхав в зайняте повстанцями східне Алеппо, жив там останні 4,5 роки і продовжував давати уроки англійської.

Я з Алеппо, але народився і виріс в одному з прилеглих сіл, яке весь цей час перебувало під контролем урядових сил. Я не можу поїхати туди лише тому, що я вимагав свободи.

– За ці п’ять років Вам доводилося брати до рук зброю, щоб боротися з силами Башара Асада?

Єдина зброя, яке у мене є, – мої слова. Для режиму Асада ця зброя набагато небезпечніша

– Ні-ні. Я не брав до рук зброї. Єдина зброя, яке у мене є, – мій язик, мої ручка і олівець, мої слова. І для режиму [Асада] ця зброя набагато небезпечніша. Вони багато разів хотіли заарештувати мене тільки за те, що я говорю і пишу.

– Вашій дочці 11 місяців. Вона народилася в Алеппо?

– Так. Після того, як я перебрався до східного Алеппо, я жив один 2,5 роки. Потім я одружився і у нас народилася дочка. Алеппо ще не було в повній облозі на той момент. Це сталося, коли їй виповнилося 5 місяців. Їй багато чого довелося витерпіти.

– Як Вам вдавалося виживати в місті у облозі з маленькою дитиною?

У нас не було води, їжі, електрики, медичної допомоги. Ніколи не забуду день, коли моя донька захворіла

– Ви не можете уявити собі страждань, які я пережив під час облоги Алеппо. У нас не було води, їжі, електрики, медичної допомоги. Ніколи не забуду день, коли моя донька захворіла. Я не міг знайти їй лікаря. Були лікарі, але всі вони були в той момент зайняті іншими, більш серйозними випадками – їм треба було лікувати людей, які постраждали під час бомбардувань, проводити операції з ампутації кінцівок, мати справу з травмами, які становили негайну загрозу для життя. Я не знайшов лікаря, який міг би допомогти моїй дочці. У неї була дуже висока температура, болі в животі.

Я не знайшов лікаря, я боровся, щоб дістати бодай якісь ліки для неї, але не зміг. Незабаром захворіла і моя дружина. Молока у неї не було, чимось допомогти вона не могла. Єдине, чим я міг допомогти своїй дочці, єдине, чим я міг її хоча б нагодувати, – це товчений рис, змішаний з солоною водою. Їй це, звичайно, не подобалося на смак, але нічого іншого у нас не було. Вона весь час плакала і просила їсти.

– Коли Ви залишили Алеппо? Це було під час офіційної евакуації?

Це була найжахливіша евакуація, яку тільки можна уявити. Ми 20 годин сиділи в автобусах без води і їжі, без можливості сходити в туалет!

– Так. Я залишив Алеппо в останній день евакуації, якщо бути точним – 18 грудня. Але це була найжахливіша евакуація, яку тільки можна уявити. Просто уявіть: ми 20 годин сиділи в автобусах без води і без їжі, без можливості сходити в туалет! Моя дочка в цьому автобусі знову ледь не померла. Коли я попросив представників «Червоного хреста» і «Червоного півмісяця» дати їй трохи води, вони сказали: «Це заборонено». Я сказав: «Скидати касетні і фосфорні бомби на нас не було заборонено, а дати моїй дочці трохи води – заборонено?» Те, що ми пережили під час цієї евакуації, було жахливо.

– Чому автобуси стояли без руху 20 годин?

– Це свого роду приниження, яке для нас вирішили влаштувати війська Асада і російська армія. Ми виїхали з кварталів Алеппо, що були в облозі, і попрямували до передмість під контролем повстанців. Але шлях туди пролягає через райони міста, зайняті урядовими військами. Нас зупинили там і не давали їхати далі протягом 20 годин, без будь-якої причини. Ми запитали у представників «Червоного хреста» і «Червоного півмісяця»: «Чому ми стоїмо? У чому причина? Скажіть нам!» Вони відповідали тільки одне: «Хочете врятувати свої життя – не ставте питань». Хоча ми, звичайно, знали, що ні «Червоний хрест», ні «Червоний півмісяць» не були агентами Асада і Росії, ні під час евакуації, ні до неї.

– Куди вас в підсумку відвезли? Де Ви зараз перебуваєте?

– Усіх мирних жителів евакуювали в західні передмістя Алеппо, деякі вирушили в провінцію Ідліб (перебуває під контролем озброєної опозиції – ред.). Частина вирушила до Туреччини, але навіть цей шлях є дуже небезпечним і дорогим. Тож більша частина евакуйованих залишилася в селах, розташованих на захід від міста. Я теж залишився тут. Але все, що я можу сказати, – це те, що ми перебуваємо в сільській місцевості на захід від Алеппо.

– Де ви оселилися?

– У перший тиждень ми жили в будинку тітки моєї дружини. Потім люди запропонували нам будинок, в якому ми живемо донині.

– Чим Ви заробляєте на життя, щоб прогодувати сім’ю?

У звільнених районах для нас роботи немає

– Це ще одна велика проблема, з якою зіткнулися евакуйовані з Алеппо. Людям довелося залишити там все: роботу, будинки, друзів, навіть одяг. Ми їхали з Алеппо тільки з тим одягом, який був на нас самих. Більше у нас нічого не залишилося. Тут, в звільнених [від Асада] районах Сирії, для нас роботи немає. Хоч якась робота є тільки для тих, хто жив тут завжди. Я намагаюся давати уроки англійської, на щастя, як мені пообіцяли, скоро для мене, можливо, знайдеться робота в якійсь із місцевих шкіл. Я щасливий, що знову зможу зайнятися викладанням.

– Як Ви можете описати гуманітарну ситуацію в тому місці, де Ви зараз перебуваєте, якщо порівнювати її з тим, що було в Алеппо?

Там, мабуть, було навіть гірше, ніж в пеклі

– Ніщо не може бути гіршим за ту ситуацію, яка була в Алеппо. Коли ми залишили Алеппо, залишили це пекло – хоча там, мабуть, було навіть гірше, ніж в пеклі, – ми два тижні жили взагалі без бомбардувань. Це було незвично. Але зараз бомбардування почалися знову, на нас знову скидають бомби російські літаки та літаки авіації Асада. Люди дуже налякані. Таке відчуття, що смерть переслідує людей із Алеппо всюди, де вони опиняються. Що стосується гуманітарної ситуації, то тут є вода і їжа. Так, тут теж немає електрики, але я хоча б можу дістати трохи їжі для себе і своєї сім’ї.

– Росія говорить, що вона завдає ударів по населених пунктах, де є бійці «Фронту ан-Нусра» – угруповання, виключеного з умов перемир’я. Ви бачили їх?

Здається, Асад і росіяни використовують слова «ан-Нусра» і «терористи» завжди, коли хочуть атакувати мирне населення

– Мені здається, Асад і росіяни використовують слова «ан-Нусра» і «терористи» завжди, коли хочуть атакувати мирне населення, мирних жителів, навіть лікарні. Вони завжди кажуть, що атакують «ан-Нусра». Я живу тут уже близько 23 днів, і не бачив ніяких бійців «Фронту ан-Нусра» або «Аль-Каїди». Тут тільки цивільні. Я навіть не бачив нікого з бійців опозиції, які були евакуйовані з Алеппо. Я говорю про бійців помірних угрупувань, не про «ан-Нусра». Але навіть їх тут немає.

– Прощальні відео зі східного Алеппо, зняті Вами і ще кількома жителями в останні дні перед падінням частини міста в облозі, облетіли весь світ, їх побачили мільйони людей. Чи знаєте Ви щось про те, як склалася доля авторів цих роликів?

– На щастя, всі вони живі, наскільки мені відомо. Ліна Шамі жива, Біляль Абдулкарим теж живий, я чув про нього.

– Ви самі не думали про те, щоб втекти до Туреччини, Лівану чи навіть до Європи?

Повірте мені: те, що відбувається в Сирії, – це не громадянська війна

– Чесно кажучи, я ніколи не намагався втекти до Туреччини, але я чув від тих, хто це робив, що це дуже небезпечно і дуже дорого. Туреччина, наскільки мені відомо, зараз закрила кордон. Дуже багато з тих, хто намагався перетнути її, загинули. Я навіть ніколи не думав про це. Я не хочу їхати з Сирії через Асада, через Росію, через Іран. Це така собі окупація. Повірте мені: те, що відбувається в Сирії, – це зовсім не громадянська війна. Це – війна проти сирійців, справжнісінька окупація Сирії. Я знаю, що Асад і Росія були б раді, якби ми всі поїхали до Європи, до Туреччини або в будь-яке інше місце на Землі. Вони не хочуть, щоб ми тут жили. Або ми повинні померти. Це – єдиний вибір, який вони нам залишають: виїхати або померти тут.

– Ви допускаєте можливість збереження влади в Сирії за Башаром Асадом на якийсь перехідний період після того, як закінчиться війна?

Коли відбувалася евакуація, Росія була одним з її гарантів. Тоді загинуло дуже багато людей

– Я думаю, що це просто трюк Асада, це пастка. Пастка для нас, для опозиційних груп, для всіх людей, які прагнуть свободи. Спочатку вони скажуть, що це лише на якийсь період, а через кілька місяців виявиться, що ніяких альтернатив їм немає. Коли відбувалася евакуація з Алеппо, Росія була одним з її гарантів. Вона говорила, що нікому не буде завдано шкоди. Насправді під час евакуації загинуло дуже багато людей, багатьох заарештували або викрали.

– Яке враження залишиться найстрашнішим?

Бомби й артилерійські снаряди падали на нас, як дощ

– Всі ці 5 років, які я провів в Алеппо. Особливо, звичайно, останній тиждень. Був момент, коли я просто плакав два дні поспіль. Не через себе, а через свою сім’ю. В останні дні ми були оточені на дуже маленькому клаптику землі, площею в кілька квадратних кілометрів. 50 тисяч осіб. Бомби й артилерійські снаряди падали на нас, як дощ. Всюди на вулицях лежали вбиті й поранені, яким ніхто не міг допомогти. В один з цих днів будівля, розташована поруч з тією, де ми перебували, звалилася. Я чув крики з-під уламків, але поруч не було нікого, хто міг би підняти важкі плити і врятувати людей. Їх залишили там помирати. Ми всі чекали, що в наш квартал з хвилини на хвилину увійдуть війська Асада, і ми були впевнені, що вони вб’ють всіх, кого зустрінуть на своєму шляху.

Я так переживав за свою дружину і дочку, я практично був упевнений, що ми не виживемо, що я втрачу їх назавжди, що вони загинуть. Хоча знаєте, те, що було в Алеппо, – набагато гірше за смерть. Якби в наш квартал увійшли солдати Асада, іранська міліція, найманці з Афганістану і Лівану, це було б гірше за смерть. Тому я тоді і вийшов в онлайн, через Periscope, щоб передати останній крик про допомогу. Для нас це був останній шанс. На щастя, він спрацював.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG