Доступність посилання

ТОП новини

Великий дивак і українофіл. Спогади про Караванського


Вечір-спомин «Караван іде», присвячений пам’яті Святослава Караванського, Київ, 24 січня 2017 року
Вечір-спомин «Караван іде», присвячений пам’яті Святослава Караванського, Київ, 24 січня 2017 року

«Караван» іде! Так символічно говорять нині про Святослава Караванського і його праці найближчі друзі, соратники і колеги. Радіо Свобода зібрало спогади про дисидента, мовознавця та автора багатьох словників. Про те, чому Караванський порушував питання про легітимність української Конституції, за що його любили студентки-філологині та чому йому завжди бракувало часу на спілкування.

Олекса Різників, дисидент, однокурсник Святослава Караванського

– У серпні 1962 року я вступав на філологічний факультет. Довкола були одні дівчата і серед них я помітив доволі дебелого сорокарічного дядька – це і був Святослав Караванський. Тоді ми з ним і познайомилися.

Він зізнався мені, що просидів у таборах 18 років, а я йому – що сидів 18 місяців. Так розпочалася наша спільна діяльність
Олекса Різників

Через рік я переїхав до Одеси і ми почали спілкуватися ближче. Він зізнався мені, що просидів у таборах 18 років, а я йому – що сидів 18 місяців. Так розпочалася наша спільна діяльність.
Караванського завжди шанували викладачі. Очевидно, вони знали, хто він такий. Він прекрасно знав мову і складав усі предмети на п’ять.

Його одразу полюбили всі дівчата, бо вмів дуже майстерно передавати шпаргалки. Не йшли відповідати, поки Святослава Йосиповича не було в аудиторії. А він навчився передавати, поки сидів у таборах.

Одного разу я побував у нього вдома. Коли я зайшов до кімнати, глянув на книжкові полиці, то ледь не впав. Люди добрі, це щось унікальне! Стоять українські книги 1920-х, 1930-х років. Тридцять томів Винниченка. Після того, я часто ходив до Караванських читати книги.

Ходив Одесою, заходив до будь-якого будинку, підіймався на найвищий поверх і спускаючись, стукав у кожну квартиру і агітував передплачувати «Чорноморські новини» – єдину українську газету в Одесі
Олекса Різників

Він був великим винахідником. Окрім іншого, займався поширенням україномовної преси. Ходив Одесою, заходив до будь-якого будинку, підіймався на найвищий поверх і спускаючись, стукав у кожну квартиру і агітував передплачувати «Чорноморські новини» – єдину українську газету в Одесі, журнал «Україна». На місці одразу ж оформлював передплату, бо завжди мав бланки.

Караванський організував збір книжок. За свої кошти надсилав їх на Кубань, щодня по 20-30 штук, із підписом – «Дорогим українцям Кубані від Одеси»
Олекса Різників

А одного разу Василь Орел із Кубані надіслав листа до «Літературної України», в якому просив українських книжок для регіону. Ми тоді ще ходили з тією статтею і доводили всім, що Кубань – українська.

Караванський організував збір книжок. Ми ходили й збирали їх по гуртожитках, по квартирах. А Караванський за свої кошти надсилав їх на Кубань, щодня по 20-30 штук, із підписом – «Дорогим українцям Кубані від Одеси».

Караванський був великим правдолюбцем. Приблизно у 1968 році його посадили в одну камеру із колишнім мером Смоленська. Так Караванський дізнався, що розстріляли польських офіцерів в Катині не фашисти, як всі кричали, а «совєтські кагебісти». Караванський написав про це статтю і таємно передав її. Це був страшенний удар для всієї імперії – один «зек» спростував те, про що говорили всі. За це йому додали ще 10 років ув’язнення.

Навіть за кордоном, у Дентоні, Караванський продовжував багато працювати. Коли Галина Могильницька поїхала до Америки на виклик Ніни Антонівни (дружини – ред.), потім розповідала, що вони удвох спілкувалися, співали пісень, готували страви, а Караванський в цей час працює! Вийшов, сказав два-три слова, поїв і знову йде в кімнату, закривається і працює. Отак він працював всі 40 років в еміграції.

Люцина Хворост, поетеса

– Святослав Караванський завжди обирав громадське перед особистим. Це було дуже в його характері.

9 листопада 2016 року задзвонив мій телефон, незнайомий чоловік сказав, що його звуть Іван Соловій і він із Тернопільщини. Він розшукував Святослава Караванського.

Караванський відписав: «Я пам’ятаю Мишка, переказую йому щирий уклін, але розлого листуватися не маю часу, оскільки зараз на часі вибори в Америці, дуже бурхливі події відбуваються в Україні, тому мені треба вивчати ситуацію і писати публіцистичні статті»
Люцина Хворост

Батько цього чоловіка – Михайло Соловій сидів із Караванським у Колимських таборах у 1949 -1956-х роках і увесь цей час намагався розшукати «Славка», як він його називав. Бо пам’ятає, як молодий Святослав Караванський читав йому свої вірші.

Мені вдалося їх сконтактувати. Хоча, як мені потім писав пан Соловій, Святослав Караванський відписав їм: «Я пам’ятаю Мишка, переказую йому щирий уклін, але розлого листуватися не маю часу, оскільки зараз на часі вибори в Америці, дуже бурхливі події відбуваються в Україні, тому мені треба вивчати ситуацію і писати публіцистичні статті».

Станіслав Бондаренко, головний редактор «Літературної України»

Караванський писав настільки жваво і настільки часто, що ми не все встигали надрукувати. Газета виходить раз на тиждень, а він надсилав матеріали двічі на тиждень
Станіслав Бондаренко

– Караванський писав настільки жваво і настільки часто, що ми не все встигали надрукувати. Особливо в останній час, можливо, відчуваючи, що скоро, так би мовити, фініш. Газета виходить раз на тиждень, а він надсилав матеріали двічі на тиждень. Приблизно два десятки таких статей ще лежать у мене в пошті і вони обов’язково будуть опубліковані.

Я досі продовжую надсилати йому на електронну пошту нашу газету, не знаю, чи хтось її перевіряє. Цей процес листування був настільки жвавим, не зважаючи, що йому йшов 96-й рік.

Праця була його повітрям. Минулий рік він працею просто жив. Що цікаво, він писав переважно навстоячки. Враження таке, що він працював і читав, читав і працював.

Віталій Радчук, перекладач, мовознавець

Караванський був особливим перекладачем. Бо був лексикографом і мовознавцем. Йому б академіка дати…
Віталій Радчук

– Караванський був особливим перекладачем. Бо був лексикографом і мовознавцем. Це був перекладач аналітичного типу. Йому б академіка дати…

Як перекладач він першим помітив, що назва «Всесвітня декларація з людських прав» перекладена неправильно, бо її переклали не з англійської, а з російської мови. (Слово «всеобщая» переклали як «загальна», а «прав человека» – прав людини. Натомість Святослав Караванський наполягає, що у назві «Universal Declaration of Human Rights» слово «universal» має найближчий за змістом український відповідник «всесвітній», а словосполучення «human rights» – людські права – ред.). До слова, ми теж розбирали ту хартію: і французький, і англійський текст, але проходили повз назву.

Офіційний текст і нині має назву – «Загальна декларація прав людини». Хоч ми подавали апеляцію, що правильно називати «всесвітня». Бо хоч російською це правильно, українською – ні.

Караванський написав статтю «Про мову Конституції», в якій він вказав десятки помилок у документі!
Віталій Радчук

Крім того, Караванський написав статтю «Про мову Конституції», в якій він вказав десятки помилок у документі. Зауважу, коли вийшли перші дві брошурки Конституції, через кілька днів як її ухвалили, то це були дві різні Конституції. В одній зі статей було пропущене одне слово, і виходило так, що Україна претендувала на світове панування.

Святослав Караванський навіть порушував питання: якщо ця Конституція неграмотна, то хіба вона може бути чинною? Я це питання адресував багатьом партіям, юристам і вони кажуть: «Та ні, неграмотна не може». Бо це Конституція, яка порушує закони в державі слова.

Леся Степовичка, головний редактор часопису «Січеслав»

– У кожного свій Караванський, хто мав щастя спілкуватися з ним. 12 років ми з ним листувалися електронною поштою.

А колись о дванадцятій ночі піднімаю слухавку і чую голос незнайомого мужчини: «Пані Лесю, то ви?». Питаю: «Хто ви такий? Що вам треба? Вже пізно». А він як засміється і голос такий хриплий: «Пані Лесю, то Караванський!». Тоді він сказав, що у нього болить горло. Я порадила рецепт: мед, трави.

У 2015-му звістка із Дентона приголомшила: «Мабуть, ми втрачаємо Караванського, він лежить зараз у лікарні. У нього рак горла»
Леся Степовичка

У 2015-му звістка із Дентона приголомшила: «Мабуть, ми втрачаємо Караванського, він лежить зараз у лікарні. У нього рак горла». Однак через місяць отримую лист від Святослава Йосиповича. Зі здивуванням відповіла: «Що це за чудо? Чи мене хтось розігрує?». Він написав: «Я вже говорити не вмію, але ми будемо листуватися». Ця дружба була дивовижною!

Він був строгим, принциповим, безжальним до всіх, незважаючи на посади. Казав, що ми не знаємо рідної мови
Леся Степовичка

Він був строгим, принциповим, безжальним до всіх, незважаючи на посади. Піддавав дошкульній критиці газети, журнали, в яких друкувався, їх головних редакторів. Казав, що ми не знаємо рідної мови.

Йому було не все одно! От в Луганську менше 6% студентів хочуть навчатися українською мовою, а Караванському в Дентоні це болить! Він був американським самітником з українською душею
Леся Степовичка

Але до числа критикованих долучав і себе самого. В одному з останніх листів написав: «Пані Лесю, а ви помітили, що я вже геть не той, що був. Старий. Написав замість «підтвердьте» – «підтвердіть». До слова, за 12 років нашого електронного листування він жодного рядка не присвятив патетичним риторикам про любов до неньки України.

Колись звичайний радянський студент Караванський написав листа міністрові культури про зросійщену Одесу. Таким він лишився до останніх днів. Караванський писав листи президентам, прем’єрам, міністрам. Йому було не все одно! От в Луганську менше шести відсотків студентів хочуть навчатися українською мовою, а Караванському в Дентоні це болить! Він був американським самітником з українською душею.

Сергій Архипчук, режисер, директор Державної агенції промоції української культури

Людині, яка хоче мати українську душу, допоможе Караванський
Сергій Архипчук

– Це велетень. Це великий дивак і друг всіх, хто любить Україну і мову. Людині, яка хоче мати українську душу, допоможе Караванський.

Кажуть: він близько 30 років віддав за волю, він віддав газеті, він віддав журналу, він віддав Україні. Насправді, він нічого нікому не віддавав. Він сам був Україною, йому не треба було віддавати комусь. Це була програма його життя. І він би мучився і страждав, якби цього не робив. Ось увесь феномен Караванського.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Караванський Порошенку: «Треба вдарити по планах Москви»

Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

Україна і державна мова. У Верховній Раді аж три законопроекти

Російська мова ‒ остання зброя Путіна

«Русский мир» і «мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Як це сталося (хронологія)

Як готували «закон Ківалова-Колесніченка», спрямований на демонтаж української держави

«Русский мир» і Україна. «Закон Ківалова-Колесніченка» має бути скасований

«Ми – не росіяни»: як білоруси рятують свою мову​

Білорусь протестує проти приниження її історії та мови Москвою

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG