Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 03:03

Закоханого українця, «члена УПА», засудили в Росії на 10 років


Євромайдан, Київ, 2014 рік

Сергій Хазов-Кассіа

Останні бої ОУН-УПА із радянським КДБ датують 1959-1960 роками. Але це не завадило Слідчому комітету Росії знайти в кабардино-балкарському селі нового «члена УПА», громадянина України Андрія Коломійця, і посадити його на 10 років за участь в київських подіях 2014 року. Джерела «оперативної інформації», методи ведення слідства, повна відсутність речових доказів і протоколи допитів із зізнаннями обвинувачуваного нагадують архівні документи 1930 років. Як відбувалося слідство, з’ ясовувало Радіо Свобода.

«Хочу додати, що цивільний чоловік сестри дружини мого двоюрідного брата є активним учасником організації «Правий сектор». Його звуть Дмитро Стороженко. Він зареєстрований у соціальній мережі «ВКонтакте». Там вказана дата народження 23 липня, рік народження невідомий. При перегляді його сторінки я побачив його фотографії, зроблені ним під час перебування в м. Київ. На фотографії він сидить на БРДМ, що стоїть на вул. Хрещатик м. Києва. Ця фотографія зроблена під час масових заворушень, це видно з обстановки на вулиці. Фотографія додана до фотоальбому 27.02.2014. Також мені відомо, що він раніше судимий, за якою статтею, я не знаю. Мені відомо, що він проживає в місті Саки», – так закінчується допит Михайла Козлякова, який був до анексії Криму командиром відділення української БМВП «Беркут», яка охороняла урядовий квартал в Києві під час заворушень наприкінці 2013-го – на початку 2014 року. А після – заступника командира взводу російського ОМОН «Беркут».

Козляков був допитаний у справі про посягання на життя бійців українського «Беркуту», порушеній у квітні 2014-го. Слідчі «першого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Слідчого комітету Росії у Республіці Крим» розгорнули тоді активну діяльність: допитали 49 потерпілих, промоніторили інтернет на предмет фото та відеоматеріалів із Києва, провели кілька обшуків, відправили запити до кримських вишів із проханням надати інформацію про студентів, які виїжджали до Києва «для участі в масових заворушеннях».

Згаданого Козляковим Дмитра Стороженка засудили на півтора року за ст. 282 Кримінального кодексу Росії, щоправда, за антисемітські пости в соцмережах, опубліковані ним ще в 2011 році.

В окреме провадження виокремили справу активіста Майдану Олександра Костенка, засудженого на 4 роки колонії за те, що кинув камінь в одного з бійців «Беркуту». Сам Костенко на суді вину заперечував, заявив, що свідчення дав під тортурами.

Однак якщо Костенко давно займався суспільно-політичною діяльністю, є фігурантом ще однієї кримінальної справи, виокремленої в окреме провадження, то громадянин України 23-річний Андрій Коломієць політикою і активізмом ніколи не цікавився, на Майдані протестував, але, за його словами, перестав, «коли почали стріляти».

Як кохання до в’язниці довело

Андрій Коломієць у кабінеті Центру «Е», Нальчик, липень 2015 року
Андрій Коломієць у кабінеті Центру «Е», Нальчик, липень 2015 року

Уродженець села Вікторівка під Києвом, який працював вантажником на оптовому ринку, Андрій Коломієць в жовтні 2014-го познайомився в популярній онлайн-грі World of Tanks із мешканкою Кабардино-Балкарії, 33-річною Галиною Заліхановою. Андрій запрошував Галину переїхати до Києва, але четверо дітей від першого шлюбу не дозволяли їй зірватися з місця. На початку грудня він приїхав до Росії сам. Чекаючи, поки Галина розлучиться зі своїм чоловіком Ісламом Заліхановим, він провів три місяці в Нальчику – знімав квартиру, працював на автомийці. Чоловік розлучатися не поспішав.

«Тут не годиться, щоб розлучалися, бо просто дружина захотіла, – розповідає Галина. – Я сказала: не буду з тобою жити, і все. Він не хотів йти, я сама стала виїжджати, у сестри жити. Він почав тиснути на те, що я, як мати-зозуля, кинула дітей. Я повернулася, кажу, що якщо ти не поїдеш з мого будинку, я викличу поліцію». Іслам повернувся до Нальчика у лютому 2015-го, Андрій переїхав до Галини в село Янтарне.

Галина Заліханова з дітьми
Галина Заліханова з дітьми

Іслам вирішив боротися за дружину: «Він приїжджав до дітей. Сидить, сидить, починає чіплятися за Андрія, і ось так скандали були», – згадує Галина. У березні дійшло до бійки: «Чоловік схопив залізяку якусь у дворі. Я викликала поліцію».

За словами Заліханової, Іслам звернувся до знайомих в правоохоронних органах, і в квітні щодо Андрія Коломійця порушили справу за те, що він нібито бив старшого, 12-річного сина Галини. У червні суд виносить обвинувальний вирок за ст. 116 Кримінального кодексу Росії – побої, але «звільняє» Коломійця за амністією. Однак із залу суду його відправляють до СІЗО-1 Нальчика, де утримували у справі про Майдан.

15 травня 2014 року Галині несподівано телефонують співробітники управління Федеральної міграційної служби Росії, пропонують заїхати, щоб продовжити реєстрацію Андрія, хоча вона закінчувалася через кілька місяців.

«Вони питають: «Ви точно вдома? А хто ще вдома?». Я кажу: «Старші діти, – згадує Галина. – Вони приїхали, подзвонили в двері, ми на городі були. Я повернулась і кажу Андрію: «Іди, це по твою душу». А у мене руки брудні були, я не стала виходити. Хвилин п’ять минуло, він не вийшов, не покликав. Я помила руки, виходжу. Стоїть Андрій, руки за голову, лицем до гарячого паркану».

За словами Галини, до них прийшли четверо співробітників, з яких тільки двоє були у формі, але ніяких посвідчень ніхто не показав – тільки постанову суду про обшук в будинку Заліханової.

За словами Галини, обшук тривав недовго: співробітники Центру «Е» (боротьби з екстремізмом) Головного управління МВС Росії у Північно-Кавказькому військовому окрузі на чолі з оперуповноваженим з особливо важливих справ, капітаном поліції Степаном Боровиком пройшли безпосередньо через кухню до спальні, відкрили шафу, в якій стояв незакритий сейф, і витягли звідти пакетик з марихуаною.

«Це вживав мій колишній чоловік. Це через онкологію, йому сказали, можна, – каже Галина. – Вони кажуть: «Візьми, дістань, що там лежить». Я кажу: «Спасибі, я фільмів надивилася, я в руки брати не буду». Вони самі олівцем витягли».

Поліцейські одразу ж вийшли на вулицю, оголосивши, що забирають Коломійця на допит, і чомусь запропонували не вносити знайдені наркотики в протокол обшуку (їх обсяг навряд чи дотягував до кримінальної статті).

«Вони кажуть: «Це (марихуана – ред.) ми не записуємо». Я кажу: «Чому?». «Тобі це треба? – каже. – У тебе четверо дітей, ось за ці кілька грамів тебе посадять, дітей до інтернатів заберуть», – і все це в грубій формі, з матами. «Що? Будемо писати?» – на мене дивиться. Я не знаю, мене всю трусило, я на Андрія подивилася, Андрій мені махає – не треба писати».

Спроби обурюватися тим, що відбувається, припинялися: «Коли Андрій щось почав заперечувати, він говорить: «Стань до паркану і не качай права. Скільки ви повбивали? А ти знаєш, що він бандерівець?» – мене питає. Я кажу: «Та ви що?! А докази є у вас?».

Електричні одкровення

Докази знайшлися того ж дня – ними стали свідчення самого Коломійця. Згідно з офіційною версією, співробітники Центру «Е» «допитали» Коломійця в Нальчику і відпустили того ж вечора. Він нібито провів ніч на лавці поруч із автовокзалом (хоча Галина Заліханова стверджує, що Андрій переночував би в однієї з її сестер, які живуть в місті), а вранці поїхав в село Ново-Іванівське, знайшов там дикорослих конопель, нарвав цілий пакет трави, але замість того, щоб повернутися до Янтарного, чомусь подався до міста Чегем (яке зовсім не по дорозі), де знову був затриманий співробітниками поліції о 23:30. Цього разу трави було багато – 152 грами. За весь цей час йому дозволили зателефонувати додому лише ввечері в день обшуку, Галина звернулася в прокуратуру із заявою про зникнення людини, але Андрій сам вийшов на зв’язок 17 травня – майже через дві доби після затримання.

У версії самого Коломійця історія арешт виглядає інакше. За його словами, його привезли в Нальчик, де він став сваритися з оперативниками – питання про Майдан його здивували. Його почали бити, одягли на голову поліетиленовий пакет, прив’язали до пальців вологі серветки і пустили електричний струм. Катували всю ніч, під ранок Коломієць підписав усе, що від нього вимагали.

Допит, за його словами, вів особисто Степан Боровик. Близько 12-ї години наступного дня йому знову одягли пакет на голову, посадили в машину, відвезли в Ново-Іванівське і висадили на автобусній зупинці. Тут Коломієць пішов по руках: до зупинки відразу під’їхав інший поліцейський, який знову затримав його «для з’ясування особи» і відвіз до відділку поліції в місті Майське. Там Коломійця знову обшукали, забрали і повернули паспорт, в якому знову опинилася… «трава». За словами Андрія, в Майському його зустріли місцеві поліцейські, але були і приїжджі, з Андрієм спершу говорили вони, сказавши, що його дружина «здійняла кіпіш».

Коломієць поскаржився їм на нічний допит під катуваннями, співробітники записали відео з його розповіддю і навіть забрали «траву» з паспорта: «Ми це забираємо, ти нічого не бачив». Як тільки вони поїхали, Андрія вкотре обшукали місцеві поліцейські, приділивши особливу увагу паспорту, але нічого не знайшли. Він знову підписує протокол обшуку, його знову відпускають, але на порозі зустрічають нові поліцейські, які відвозять його в інший райцентр, місто Прохладноє, де знову б’ють, знову відпускають, пропонують довезти до будинку, тільки везуть чомусь в сторону Нальчика і під дулом автомата. Ближче до півночі Коломієць опиняється в Чегемі, де його вкотре відпускають, він сідає на перше-ліпше таксі, яке не встигає проїхати і 100 метрів, як його зупиняють поліцейські, витягують Коломійця на вулицю, а під пасажирським сидінням знаходять той самий пакет зі свіжою «травою». Ніч проти 17 травня Коломієць проводить в кабінеті слідчого в Чегемського СК, в матеріалах справи – знову щиросердне признання, що пакет з «травою» належить йому.

Признання Коломійця схожі на мікс із протоколів 1930-х років і випуски новин на одному з сучасних федеральних каналів. З них випливає, що член УПА Коломієць брав активну участь у подіях на Майдані в січні 2014 року.

«Мітинг був підготований. Мітингувальникам постійно підвозили легкозаймисті засоби, якими заряджали пляшки, – розповідає він слідчому. – Крім того, систематично в денний час доби приїжджав автобус із проплаченими активістами Майдану. З нього виходили жінки 50–60 років, люди, переодягнені в священиків, а також інші особи, вигляд яких викликав співчуття. З автобусів вони виходили з плакатами, кричали співробітникам правоохоронних органів не вбивати їхніх дітей, хтось робив вигляд, що плаче, інші проклинали співробітників правоохоронних органів. Псевдосвященики влаштовували службу прямо біля співробітників міліції. (...) Приблизно під вечір вони за командою їхали, а після заходу сонця виходили бойовики Майдану на активні дії».

Повідомляє Коломієць і про те, що на Майдані всіх учасників годували і напували чаєм. «В цей час мій мозок був ніби затуманений, не знаю від чого, але розумів я погано і тому легко піддавався зовнішньому впливу», – говорить він.

Із вироку Київського районного суду міста Сімферополя випливає, що на лаві підсудних разом із Коломійцем сидить все українське керівництво: «На сцені Майдану в той період такі відомі люди, як: Порошенко П.О., Яценюк А.П., Кличко В.В., Тягнибок О.Я., Луценко Ю.В., Турчинов О.В., Аваков А.Б., Парубій А.В. та співачка Руслана – активно пропагували націоналізм, говорили, що український народ перевершує інші народи, розпалювали ненависть до співробітників міліції і чинної влади в Україні та вигукували різні екстремістські гасла і т.д.».

Це нібито і спонукало Коломійця на активну участь в протестах, коли він і сам кидав «коктейлі Молотова» в міліціонерів. Коломієць стверджує, що вибивали з нього свідчення і щодо Олександра Костенка, але навіть прізвище це йому було незнайоме.

Цікаво, що всі ці свідчення Коломієць давав у статусі свідка. Підозрюваним за ст. 317 (посягання на життя співробітника правоохоронного органу) він став тільки 9 липня, причому слідчий вже кримського Головного слідчого управління Слідчого комітету Росії Лук’янчук взяв з нього підписку про невиїзд, хоча Коломієць і так перебував у СІЗО у справі про наркотики.

На селі кажуть

Окрім свідчень самого Коломійця, матеріалу було небагато. 28 травня оперуповноважений Центру «Е» Степан Боровик опитав колишнього чоловіка Заліханової, той розповів: зі спілкування з «жителями села» йому стало відомо, що Коломієць був в УПА, брав участь у збройному конфлікті на Донбасі, був навіть поранений, стояв він і на барикадах в Києві, причому нібито «за участь у Майдані (…) йому виплачувалися грошові кошти, в принципі вони виплачувалися їм всім». Ба більше, Заліханов стверджує, що під час бійки в будинку Галини Коломієць «вигукував слова «Слава Україні!» та «Москалів на ножі».

Того ж дня схожі свідчення дає родичка Іслама, якась Тетяна Табухова. За її словами, Коломієць звернувся до неї за юридичною консультацією з приводу отримання російського громадянства і несподівано розповів, що є членом УПА, брав участь в «подіях державного перевороту в Україні в лютому 2014 року, Майдані». «Також з розмови він повідомив мені про те, що вони, «українські націоналісти», є «арійською нацією», що він ненавидить усіх росіян», – свідчила Табухова.

Галина Заліханова
Галина Заліханова

Водночас Степан Боровик працює і з Заліхановою. «Я спочатку вірила, що Стьопа допомагає, – каже Галина. – Я кажу: «Як мені з ним зустрітися?». Він каже: «Щоб з ним зустрітися, нехай він мені дасть інформацію». Я кажу: «Мені спочатку з ним треба зустрітися і сказати, щоб він дав інформацію, яка вам там потрібна». Умовою для побачення стало підтвердження свідчень Іслама щодо гасел під час бійки. Галина обмовляти коханого відмовилася, але їм все ж дозволили зустрітися в одному з кабінетів Центру «Е».

«Я зайшла, Андрій в наручниках спереду, він до мене підійшов, голову на плече поклав, цілує мене у вухо і каже: «Мась, вони мені ток пропускали через кисті рук. Я не можу всього розповісти, що відбувалося за цей тиждень». Я кажу: «Тоді мовчи, нічого не говори, треба адвоката шукати». Одразу ж намалювався адвокат. Попросив 150 тисяч, каже, витягну. У мене таких грошей не було, я будинок виставила на продаж», – розповідає Галина. Однак, порадившись з друзями і з самим Андрієм, Заліханова від адвоката з Центру «Е» відмовилася.

Оперативники від Заліхановой не відчепилися. Офіційних побачень в СІЗО не давали, але іноді запрошували до Центру «Е»: «Один раз Стьопа зателефонував, каже: «Андрія привезуть, хочеш з ним побачитися?». Я приїхала. Він мені каже: «Мені треба, щоб ти ось так сказала. Якщо не скажеш, ми заберемо дітей, ти теж за ним підеш як співучасниця, як зрадниця. «Я кажу: «Спробуйте».

Через певний час після цієї зустрічі до Заліханової і справді навідалися органи опіки, але дітей забирати не стали.

Фото замість речового доказу

Розмов «на селі» для кримінальної справи не вистачало, в липні 2015 року до кавказьких слідчих підключилися їхні кримські російські колеги, в яких знайшлися постраждалі від дій Коломійця. Ними стали ті самі «беркутівці», які в 2014-му перейшли на службу в російський ОМОН і стали російськими громадянами, інтереси яких Росія повинна була тепер захищати. Однак, за словами адвокатів, випадок безпрецедентний: на момент слідчих дій всі постраждалі були громадянами України.

Для мене як для юриста дивно: ви за російськими законами судите чи за українськими?
Олександр Попков

«Російський суд всюди посилається на законність дій «беркутівців» в рамках українського законодавства: закон «Про міліцію», План забезпечення громадського порядку в Києві і так далі, – пояснює адвокат Коломійця Олександр Попков. – Для мене як для юриста дивно: ви за російськими законами судите чи за українськими? Хто встановлює законність дій правоохоронних органів на території іншої держави?».

7 липня 2015 року двоє співробітників ОМОНу – той самий, який повідомив слідчим про «цивільного чоловіка сестри дружини двоюрідного брата» Михайло Козляков і його товариш по службі Андрій Гавриленко – раптово згадали якогось парубка, який кидав в них пляшки з займистою сумішшю 19 січня 2014 року близько шостої вечора. У Козлякова тоді загорівся бушлат, а у Гавриленка – штанина, запам’ятали вони того хлопця добре, бачили його за 5–8 метрів.

Для Козлякова це був не перший допит щодо Майдану, ось тільки за півтора року до цього, 2 травня 2014-го, він говорив, що не тільки не бачив, хто кидав у нього пляшки, але навіть не помітив, як загорівся: «Хтось крикнув мені, що я горю. Я повернувся через ліве плече, відчув запах гасу і солярки. Побачив спалах полум’я, зупинився. До мене підбігли інші співробітники і загасили на мені вогонь. (…) На мені сильно обгоріло обмундирування, але ніяких тілесних пошкоджень мені завдано не було», – розповідав тоді Козляков, який навіть за медичною допомогою звертатися не став. Не знадобилися лікарі і Гавриленку – його штанину теж швидко загасили, тілесних ушкоджень він не зазнав.

Фото згорілого бушлату в карній справі
Фото згорілого бушлату в карній справі

Ніяких речових доказів у справі немає: омонівці давно викинули згорілі штани і бушлат, замість нього Козляков надав фотографію згорілого бушлата, якої виявилося достатньо і слідству, і суду, хоча адвокати упевнені: слідство мало довести, що це саме той бушлат, в якому Козляков був в Києві, що Коломієць кидав «коктейль Молотова», що саме від тієї пляшки загорівся Козляков, а також що це загоряння могло стати фатальним.

Через два дні після допитів слідчий Лук’янчук вилітає разом з обома «постраждалими» до Нальчика для впізнання Коломійця. Сам Андрій розповідає, що за кілька хвилин до впізнання Лук’янчук сфотографував його на мобільний телефон, вийшов, а потерпілі потім без коливань вказали на нього. Але телефон явно був перестраховкою: разом з Коломійцем перед омонівцями стояли два громадянина з кавказькими прізвищами, один з яких був на 10, а інший – на 20 років старший за нього, тож помилитися, хто з трьох 22-річний українець, було неможливо.

Із правом листування

Після впізнання Коломійця етапували до Сімферополя, де, за його словами, вже не катували, а статтю перекваліфікували на менш тяжку: замах на вбивство, залишилася в справі і 228-а – за марихуану. Весь цей час Коломійця захищали російські державні адвокати, в допитах стоять п’ять різних прізвищ, але жоден з них навіть не провідав його в СІЗО, а на його скарги і спроби відмовитися від показань вони відповідали, що це «система, яку не зламати» – в підсумку під час допитів у вересні і жовтні 2015 року Коломієць підтверджує надані в Нальчику признання.

Справа випадково вилізла на поверхню завдяки Кримській правозахисній групі, чиї співробітники наткнулися на Коломійця в СІЗО і найняли йому адвоката – Михайла Кушпеля, коли справу вже передали до суду в лютому 2016-го.

Михайло Кушпель
Михайло Кушпель

На суді Андрій Коломієць відмовився від своїх свідчень, а «постраждалі» і «свідки» звинувачення не завжди виглядали переконливо. Наприклад, Андрій Гавриленко не зміг чітко відповісти на питання адвоката Кушпеля, чому він не звернувся за допомогою відразу після інциденту зі штаниною, чому не дав свідчень у травні 2014-го, але раптом згадав Коломійця через півтора року після Майдану, а з двох пойнятих, які брали участь у затриманні Коломійця в Чегемі, один не впізнав його на суді, другий зовсім не з’явився, не знайшли і водія таксі, в машині якого виявили марихуану. Але, незважаючи на численні суперечності у справі і відсутність речових доказів, 10 червня 2016 року суддя Михайло Бєлоусов засудив Коломійця до 10 років колонії суворого режиму, а 27 жовтня підконтрольний Москві Верховний суд Криму залишив вирок без змін.

15 листопада 2016 року Галина та Андрій одружилися в СІЗО Сімферополя. Галина згадує, як обхитрила систему і отримала два дозволи на побачення: спочатку в одного судді, потім в іншого.

Зараз новий адвокат Коломійця Олександр Попков вивчає матеріали справи, готуючись подавати касаційну скаргу і позов до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), а Галина Заліханова збирає чоловікові гроші через інтернет і хвилюється.

«Йому ще вісім років сидіти, боюся, що хлопчик зіпсується, він молодий же зовсім, – скаржиться вона. – Я на собі провину відчуваю, що його сюди притягла. Він же кликав мене до себе в Київ. Треба було їхати. А тепер він сидить із вбивцями».

На зоні Коломієць тим часом знову привернув увагу оперативників, тепер, щоправда, з іншого приводу: ще в СІЗО в Нальчику він прийняв іслам (як розповідає Галина, він «повіситись хотів», але сусід по камері, мусульманин, відрадив і захопив ісламом), і тепер співробітники правоохоронних органів намагаються з’ясувати у нього, чи не перекинувся він з УПА до «Ісламської держави». Не підтримує неофіта і адміністрація закладу: Коломієць уже двічі побував у штрафному ізоляторі, один раз, за словами Галини, за те, що здійснював намаз. Вийшовши з ШІЗО, Андрій дізнався про загибель молодшого брата, 19-річного Дмитра, який служив у зоні АТО під Донецьком і, за офіційною версією, застрелився з автомата 12 лютого. Родичі, однак, в самогубство не вірять, але розбиратися з українським Міноборони нікому: «батьки на валер’ янці», а Андрій – у російській колонії.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG