Доступність посилання

26 Червень 2017, Київ 06:34

Як російська пропаганда використовує 9 травня, зокрема, в окупованому Криму


Підготовка до 9 травня в окупованому Сімферополі

9 травня в Росії та окупованому нею українському Криму відзначають «День перемоги у «Великій вітчизняній війні». Це російське свято сакралізувалося до абсурду: ледь не щороку змінюються правила носіння «георгіївської стрічки», а фраза «Можемо повторити» стає бездумним слоганом.

Напередодні 9 травня в Росії посилили правила носіння «георгіївської стрічки». Тепер її можна прикріпити тільки на лацкані жакета. Два роки тому «символ перемоги» можна було прикріплювати на антену автомобіля або на сумку. Як і раніше, заборонено носити стрічку на голові, нижче пояса і будь-де у зіпсованому вигляді. Різні компанії рекламують свою продукцію за рахунок Дня перемоги – наприклад, торгова мережа «Курська» розмістила плакати курячих тушок, до яких прикріпили «зірку перемоги». Часто символ розміщують на пляшках із алкоголем. У Москві підприємці виставили на продаж дитячі військові гімнастерки, пілотки й цілі костюми під назвою «Форма НКВД зразка 1943 року дитяча».

У що перетворився День перемоги в Росії? Як відзначають його в окупованому Криму і як переосмислюють в Україні? Про це говоримо з українським істориком Василем Павловим.

Василю, у анексованому Криму у волонтерів і активістів відбирають ініціативу – по суті, «влада» монополізує святкування Дня перемоги. Наприклад, «влада» Ялти відмовила проросійському активісту Андрію Булавінцеву в проведенні ходи «Безсмертні» й рекомендувала брати участь у «загальноміських» заходах – тепер їх проводять представники «Безсмертного полку Росії», створеного адміністрацією та «Загальноросійським народним фронтом». Організатори акції називають це рейдерським захопленням і кажуть, що севастопольська «влада» проводить аналогічні дії. З чим це пов'язано?

– Це, в першу чергу, державна політика Росії в царині історії. «Велика Вітчизняна війна» – це міфологема сучасної російської політики, навіть на міжнародній арені. 9 травня – одна із сакральних дат. І дозволити будь-які непідконтрольні центру акції є неприпустимим.

– Російський політолог Станіслав Бєлковський говорив, що Росія не може пред'явити ніяких громадських досягнень сьогодні, тому змушена звертатися до образів минулого. Чи згодні Ви з цим?

Зараз пишатися немає чим – і обраний міф, який начебто об'єднує всіх

– Абсолютно згоден. У будь-якій тоталітарній державі, якою зараз є Росія, образ ворога, апелювання до категорії «свій/ чужий» є одним з основоположних для об'єднання або роз'єднання суспільства. Дуже просто оголосити українців «фашистами» – відразу запускається низка маркерів на рівні підсвідомості, що всмоктані з молоком матері. Більшість росіян – вихідці з СРСР або народжені в останні роки його існування. Їхні дитинство та юність припали на період формування культу перемоги. Зараз пишатися справді немає чим – і обраний міф, який начебто об'єднує всіх. Але якщо копати кожен регіон, подію, відразу виникає багато двозначностей в оцінках. Згадаймо знамениту радянську картину, присвячену параду на Красній площі: солдат кидає до підніжжя мавзолею сучасний російський прапор – як прапор Власівській армії, зрадників. Але про такі моменти в Росії намагаються не говорити.

– До брежнєвського періоду День перемоги не особливо святкувався, а за Брежнєва став культовим. Чому?

– Відразу після війни День перемоги в СРСР відзначали лише двічі – 1946-го й 1947-го. Цими роками було ще одне державне свято, 3 вересня – День перемоги над Японією, день закінчення Другої світової. Потім пішли ті, хто пам'ятав війну. Культ перемоги починає формуватися з 1965-го – якраз з приходом до влади Брежнєва. У період з 1945-го по 1965-й померли понад 70% учасників війни. І вони вже не могли висловити свою думку. Пішов період, коли на війну намагалися дивитись людськими очима, це видно й по кінематографу. Починається глорифікація, гордість, створення культу народу-переможця, культ зневаги до інших країн-учасниць війни. Зараз же ми взагалі бачимо варіант «можемо повторити».

– У кримській історії Другої світової війни, з точки зору радянської та російської історіографії, багато героїчних сторінок. Наскільки міфи офіційної історіографії стосовно Криму відповідають реальності?

Сучасна російська політика багато про що воліє мовчати

– Військово-історична політика в Криму будується виключно на певних датах і подіях. Можна згадати 8 травня 1944 – штурм Сапун-гори, звільнення Севастополя. Але забуваються події 8 травня 1942 року – нищівний удар генерала Манштейна на Керченському півострові й другий керченський «котел». Події рівнозначні для перебігу Другої світової, але сучасна російська політика багато про що воліє мовчати.

Так само я не чую згадок про 75-річчя євпаторійського й судацького десанту, Керченсько-Феодосійської десантної операції. Під час цих подій відбувалося безліч особистих подвигів радянських солдатів. Але ці операції не досягли очікуваного ефекту, зокрема через неефективність командування. Про них не говорять.

Щодо штурму Севастополя кажуть, що радянські війська його взяли ледь не за три дні. При цьому оборона тривала 250 днів. Але це не зовсім так. Як тільки німецьке командування безпосередньо поставило завдання взяти Севастополь штурмом, його взяли за ті ж три дні. Різниця між німецьким і радянським командуванням – у ставленні не до солдатів противника, а до своїх. Оборона Севастополя – це страшна трагедія. На мисі Херсонес залишили помирати понад 100 тисяч радянських солдатів, засуджених до полону, ганьби, подальшого позбавлення їх сімей. А німецьке командування евакуювало понад 117 тисяч своїх солдатів з того ж мису Херсонес. Втратили бойову техніку, озброєння, але не людей. А евакуювали ще й румунів та італійців.

– Російський історик і публіцист Микола Сванідзе каже про те, що «георгіївська стрічка» перетворилася з символу перемоги в агресивний знак політичної лояльності. В Україні зараз використовують символ пам'яті – червоний мак, і все голосніше звучать пропозиції відзначати закінчення війни 8 травня, коли, власне, і була підписана капітуляція. Наскільки раціональний такий підхід?

– Що стосується «георгіївської стрічки» – такого символу перемоги й військової доблесті в СРСР не було. Орден Святого Георгія – орден Російської імперії, «георгіївська стрічка» до СРСР не має стосунку. У подібному стилі в Союзі була оформлена стрічка Ордена Слави та гвардійська стрічка окремих гвардійських частин. Саме гвардійська, а не «георгіївська стрічка» була б більш доречним символом перемоги. Георгіївські кавалери були у складі як радянської, так і німецької армії. Російські емігрантські кола продовжували нагороджувати орденом Святого Георгія солдатів Російської визвольної армії, що воювали у складі Вермахту.

Що стосується політики пам'яті в Україні, починаючи з 2015 року символом пам'яті про загиблих у Другій світовій війні став загальноприйнятий європейський символ маку, який, за легендою, розквітає на місцях масової загибелі солдатів. В українській традиції він завжди був символом пам'яті. Заміна агресивної риторики на риторику примирення, визнання власних помилок, трагедії є більш раціональною і виграшною. Адже українське суспільство й зараз живе у стані війни, та визнає це – на відміну від російського. Коли російське суспільство визнає це, сподіваюся, розмови про «можемо повторити» припиняться самі собою.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Галина Танай)

Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG