Напруженість на Балканах – на підйомі. І це турбує тих, хто побоюється, що зростання націоналізму, етнічного суперництва, слабкість демократичних установ, помножене на мляву економіку – все це може стати рецептом для поглиблення кризи і, можливо, навіть спалаху насильства в деяких балканських державах. Натомість вони покликані колись стати частиною об’єднаної Європи. Нічні протести в балканських столицях Белграді та Скоп’є, небезпечні заклики до референдумів щодо незалежності чи возз’єднань на етнічній основі та змагання щодо зовнішнього впливу – ось лише низка чинників, що змушують світових лідерів напружено міркувати над подальшою долею Балкан.
Найбільша опозиційна партія Косова наполягає на референдумі щодо об’єднання з Албанією, незважаючи на те, що конституція цієї колишньої провінції вже неіснуючої Югославії такий крок забороняє. Тим часом етнічні серби в Боснії заявляють, що хочуть референдуму щодо незалежності. Белград і Скоп’є стали сценами нічних протестів – і це до болю знайоме поєднання політичної нестабільності, територіальних суперечок і етнічних протистоянь загрожує неспокоєм цілому регіону.
На цьому тлі, зводяться нанівець екстрені заходи, що були впроваджені в середині 1990-х років для забезпечення стабільності і безпеки на Балканах, де тоді спалахнув кривавий конфлікт. Як наслідок, Москва, Брюссель і Вашингтон поринули в гонку за вплив у регіоні, в той час як Туреччина на східному краю Балкан зміцнює історичні зв'язки з мусульманами регіону, чим додає цим процесам ще більшої невизначеності.
У Гейдельберзькому інституті досліджень міжнародних конфліктів підраховано, що на Балканах нині точиться 18 суперечок – навколо надання більшої автономії чи відокремлення. Це, відповідно, становить загрозу крихкому мирові, який настав із моменту підписання Дейтонських угод 1995 року, якими закінчилася Боснійська війна.
Основні проблеми, які залишилися, можуть довести напруженість в регіоні до кипіння.
Протягом понад чотирьох десятиліть після Другої світової війни Йосип Броз Тіто використовував поняття «братерство і єдність», аби згуртувати хорватів, словенців, сербів, боснійців, косоварів, чорногорців та македонців у щільну тканину під назвою «Югославія». Однак понад чверть століття тому ця країна, так би мовити, «застаріла» і низка воєн між етнічними групами, наслідком яких стали десятки тисяч загиблих, розірвали Югославію по швах і її не стало.
Пам’ять про війну досі жива
Жорстке насильство переросло в «етнічні чистки» і налаштувало одних проти одних мусульман і християн різних конфесій. Наразі в регіоні навіть з’являються осередки ісламського екстремізму.
Потяг із сербської столиці в напрямку Митровиці у січні був зупинений перед кордоном. Його незавершений маршрут розгорнув цілий потік націоналістичного гніву та навалу дипломатичних зусиль, щоб уникнути конфлікту між сербами та етнічними албанцями, які становлять більшість у Косові.
Грудневі вибори в Македонії не змогли покласти край дворічному політичному «глухому куту», де президент Георге Іванов відмовляється дати мандат на формування уряду його союзників соціал-демократів із партіями етнічних албанців, нібито через те, що вони прагнуть отримати більше прав та визнання албанської мови другою державною мовою Македонії.
При цьому Іванов стверджував, що питання мови є частиною спроби знищення незалежності Македонії, та звинуватив Албанію у втручаннях у справи Чорногорії.
Справді, питання етнічних албанців, які налічують близько 8 мільйонів осіб, в тому числі по 1,5 мільйона в Сербії та Косові, може стати найбільшим спалахом напруження.
Після того, як президент Косова Хашим Тачі 19 квітня заявив Радіо Свобода, що «всі албанці регіону будуть жити в одній країні, для того, щоб продовжувати інтеграцію до європейської родини», зросли побоювання, що албанці регіону разом із ультранаціоналістами з Тирани, вдадуться до збройного конфлікту, просуваючи концепцію Великої Албанії.
Вірогідність спалаху конфлікту на Балканах залишається значноюСільвія Стейнінґер
«Не зважаючи на те, що географічно це відносно невеликий регіон, на Балканах існує велика кількість давніх і дуже гострих конфліктів. Перш за все, не зменшилася кількість багатьох конфліктів на етнічному ґрунті, які ми спостерігали на Балканах протягом численних років і навіть десятиліть. За нашими оцінками, вірогідність спалаху конфлікту на Балканах залишається значною», – вважає Сільвія Стейнінґер із Гейдельберзького інституту досліджень міжнародних конфліктів.
Членство в ЄС вже приваблює менше народу
Після розпаду Югославії демократичні процеси значною мірою рухалися перспективою вступу до Європейського союзу. Словенія стала першою колишньою югославською республікою, що приєдналася до ЄС в 2004 році, згодом, у 2013 році – Хорватія.
Але жорсткі реформи, необхідні для викорінення залишків десятилітнього комуністичного правління, та адаптації до євростандартів економіки зруйнованої цивільними війнами, важко вдарили по пересічних громадянах інших частин регіону та похитнули їхнє бажання приєднання до ЄС.
Скажімо, в Сербії, яка подала заявку на вступ до ЄС у грудні 2009 року й сподівається на приєднання до 2020 року, підтримка членства у лютому впала до 47 відсотків у порівнянні із 73 відсотками зафіксованими у листопаді 2009 року.
До того ж, зростання націоналістичних, антиіммігрантських настроїв всередині ЄС, схоже, охолодило ентузіазм самих європейців залучати до свого союзу нових членів із Західних Балкан.
У Євросоюзі зростає занепокоєння щодо потенційної неспроможності залагодити «надзвичайно небезпечну» етнічну напруженість всередині або між країнами у Балканському регіоні.
«Якщо ЄС залишить їх у спокої, тобто, Боснію і Герцеговину, Сербію, Македонію, Албанію та всі ці країни, то ми знову матимемо війну», – заявив голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер під час зустрічі у лютому з віце-президентом США Майком Пенсом.
Російський слід
Якщо ЄС розглядається як одна з основ стабільності, то Росія наразі вважається чинником розбрату й поділу.
Політики в чорногорській Подгориці звинуватили Росію у причетності до можливого державного перевороту наприкінці минулого року, що, ймовірно, було спрямоване на перешкоджання подальшої західної інтеграції цієї держави. Москва ці твердження відкидає.
Традиційний слов’янський союзник Кремль має друзів по всіх Балканах, але впливу у регіоні прагне й конкуруюча сторона, а саме США.
Олександр Вучич, який нещодавно виграв президентські вибори в Сербії, виступає за тісніші зв’язки з Москвою, і протягом останніх днів виборчої кампанії навіть мав зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним.
Москва, яка прагне впливати у регіоні та намагається вбити клин між Заходом і Балканами, вже дала Сербії озброєння і військову техніку, та пообіцяла надати шість літаків МіГ-29.
На ратифікацію Сполученими Штатами вступу Чорногорії до НАТО 11 квітня Росія відреагувала різко, заявивши, що це «відображає логіку протистояння на європейському континенті і створює нові розділові лінії».
Те, чого Путін прагне на Балканах, здається досить простим, а саме: політичного хаосу, який буде відволікати ЗахідДжон Шиндлер
Джон Шиндлер, експерт з питань безпеки, колишній аналітик і співробітник Агентства національної безпеки, пояснив: «Те, чого Путін прагне на Балканах, здається досить простим, а саме: політичного хаосу, який буде відволікати Захід, який у 90-х роках став там регіональним захисником».
«Цьогорічне кремлівське брязкання зброєю, що має на меті перевірити рішучість союзу НАТО, натомість може переміститися на Балкани, де держави є слабкими, а західний контроль виглядає хитким. Тож Сполучені Штати разом із європейськими союзниками повинні терміново втихомирити Південно-Східну Європу, перш ніж її проблеми вийдуть із під контролю й до цього постійно неспокійного регіону не повернеться масове насильство», – вважає експерт.
Корупція серед балканців сіє зневіру
Не зважаючи на спроби реформувати державні установи, приватний сектор і судову систему, корупція в країнах нинішніх Балкан залишається на високому рівні.
На нещодавніх президентських виборах у Сербії одним із кандидатів був сатирик, який хвалився, що представляє собою карикатуру усіх найгірших якостей політиків країни.
Вказуючи на свій підроблений університетський диплом, на своє багатство, походження якого він не може пояснити, і готовність давати обіцянки, яких він не зможе дотримати, цей 25-річний Лука Максімович посів аж третє місце в голосуванні з майже 10 відсотками голосів виборців.
Однак по завершенні виборів по всій Сербії почалися нічні демонстрації за участі тисяч протестуючих проти перемоги Вучича. Його називали «злодієм», який «вкрав» результат, маніпулюючи засобами масової інформації, залякуваннями виборців та підкупом.
Минулорічні опитування виявили, що 65 відсотків косовців вважають корупцію однією із трьох найбільших проблем, з якими стикається їхня країна. У Боснії таких було 55 відсотків, 39 відсотків – у Сербії й 34 – у Македонії, в якій діє офіс спеціального прокурора у корупційних справах.
«Доки зловживання владою залишаються безкарними і панує загальна безкарність за свої дії, до правової системи не буде жодної довіри так само, як і не буде підтримки реформ серед людей», – коментує Анді МакДевітт, автор доповіді Transparency International щодо боротьби з корупцією в західних Балканах і Туреччині, яка була опублікована наприкінці минулого року.
«Не менш важливо переконатися у тому, щоб позитивні реформи, яких було досягнуто донині, не були скасовані, як надто часто траплялося у цьому регіоні», – зазначає Анді МакДевітт.
Над матеріалом працювали Алан Кросбі та Віталій Єреміца
