Віра Курико
Георгій Тороповський, 18-річний боєць 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» загинув, коли повертався з ротації потягом «Київ-Дніпропетровськ» 17 вересня 2014 року. Був активістом Майдану, приховавши вік, пішов добровольцем на схід. Одну з вулиць Києва перейменували на честь хлопця у 2016 році. 22 липня на фасаді будинку №49/5 цієї вулиці відкрили меморіальну дошку. Однак мати третій рік не може отримати для сина статусу учасника бойових дій: хлопець не встиг підписати контракт та загинув поза зоною бойових дій.
Утеча на Майдан
«Оце було його місце, – поки мати Георгія виходить з кухні, рідна тітка Наталя показує на стілець, приставлений до столу. Перед ним – тарілка, у ній – цукерки та печиво. – Такою балакучою дитиною був, ото йдемо з ним, а він розказує, розказує. Я йому: «Жоро, перестань, бо голова болить від тебе»... – Наталя усміхається, сліз не ховає. – Розумієте, я ж думала, що він житиме вічно».
Георгій подзвонив матері Тетяні 22 січня 2014 року близько 16-ї години, у той час у Києві тривала Революція гідності. Сказав, що має на певний час піти. Тетяна просила зачекати на неї. Упіймала сина біля будинку. У руках тримав пакет, на ногах – захисні щитки для тренувань з тхеквондо.
«Я запитала, куди він, а він опустив очі, щось нечітко говорив, уникав відповіді, бо не хотів брехати. Я просила його піти в дім, але він стояв на своєму. А тоді просто побіг», – згадує мати Георгія Тетяна Тороповська.
Увечері мати знайшла записку. Син пояснював, що не міг вчинити інакше, що там – також чиїсь діти й за них теж хвилюються батьки: «Не злись, я думаю, ти мене зрозумієш. Аж руки тремтять...». Мати продовжує: 22 січня 2014-го написав: «повернуся завтра», а повернувся 5 березня. Йому було 17 років. Хлопець утік на Майдан.
Приховував свій вік
Жора був великим вигадником. Якщо глянути його фото з Майдану, з АТО, то видно, що молодий, але не скажеш, що й вісімнадцяти не було
«Жора був великим вигадником. Якщо глянути його фото з Майдану, з АТО, то видно, що молодий, але не скажеш, що й вісімнадцяти не було», – розповідає жінка.
Тетяна посміхається: пішов з дому все ж дитиною, але коли вона вперше прийшла на Майдан і побачила його з засмаленим обличчям серед всіх тих бочок, у касці, військовому бушлаті, не впізнала.
– Це – ваш чоловік? – запитала жінка, що стояла поруч.
– Це – мій син.
Тетяна згадує: коли закінчилася активна фаза майдану, син організував «Залізну сотню». У середині березня 2014 року сказав, що йде до «Правого сектору», вкінці місяця виїжджає до тренувального табору «Десна» на Чернігівщині.
Я знала, що син не робить нічого поганого, то як було тримати його вдома?
«Я бачила його поведінку. Він був організований, спланований. Людина, у якої була мета, ідея, позиція, позиція захищати Україну. Я знала, що син не робить нічого поганого, то як було тримати його вдома? Його розмови, погляди, здатність переконувати людей говорять, що він не був дитиною», – пригадує Тетяна.
Георгій усюди розповідав різні вигадані історії про себе. Казав, що «навчався у військовому училищі», тому в нього така стратегія, тому знає військову техніку. Тоді говорив, що «вчився в університеті» – то йому 22, то 24 роки, каже мати.
На схід поїхав неповнолітнім добровольцем
У тренувальному таборі «Десни» збрехав, що паспорт згорів в Українському домі, зараз – не до відновлення. Тоді були початки, потрібні були люди, деталями ніхто не поцікавився.
У травні просто сказав мені, що їде на схід. Про те, що ще вкінці квітня бував під Слов'янськом, дізналася постфактум
«У травні просто сказав мені, що їде на схід. Про те, що ще вкінці квітня бував під Слов'янськом, дізналася постфактум», – розповідає жінка.
Ще неповнолітнім уперше потрапив до госпіталю, тому вигадав рік народження: «То була середина липня – бій під Маринівкою. Син супроводжував колону, потрапив у засаду. Я поїхала до нього. Лікар сказав, що такі хлопці в госпіталі не затримуються на довго. Так і сталося: підлікувався, забрав виписку й одразу втік. Додому не приїхав».
У середині червня він зі своїми був в Іловайську. У самому «котлі» не були, а забезпечували вихід військ
У Тетяни в руках – документи, значна частина з них – свідчення побратимів. Сина, каже, згадують в Іловайську, Савур-Могилі, Амвросіївці, Карлівці, Шахтарському: «У середині червня він зі своїми був в Іловайську. У самому «котлі» не були, а забезпечували вихід військ», – розповідає Тетяна і додає, що хлопець повернувся додому розгублений, мало говорив. Про те, що приїде додому, матір не попередив. Увечері подзвонив у двері й, найперше, вибачився, що втратив усі речі.
Загинув у поїзді дорогою до військкомату
Георгій з побратимами приєднався до 40-го батальйону «Кривбасу» як добровольчий загін. Після подій в Іловайську Георгій приїхав додому й сказав, що їх загін можуть розглядати як «незаконне бандформування», тому вони мають підписати офіційний контракт. Хлопець уже був повнолітнім.
«Приїхав 8 вересня, – мати простягає довідки з лікарень. – 9-го, 10-го, 11-го ми проходили з ним медкомісію, допомагали оформлювати документи. Дніпропетровський військкомат ще робив запит на судимість через прикликання на військову службу. Уже готувалися документи для підписання контракту».
Їхав у військовій формі. На ній – нашивки «Кривбас», «Збройні сили України». Шеврон «Правий Сектор» – у кишені
У нічний потяг «Київ-Дніпропетровськ» 16 вересня 2014 року, додає мати, Георгій сів з усіма документами, їхав підписувати контракт: «Їхав у військовій формі. На ній – нашивки «Кривбас», «Збройні сили України». Шеврон «Правий Сектор» – у кишені».
Під ранок мати дізналася, що її сина більше немає серед живих – його тіло знайшли на півдорозі, біля колій. У січні 2015 року справу закрили, довівши, що то був нещасний випадок. Але в матері залишаються питання.
«Якщо він загинув 17 вересня, то чому тільки в середині грудня була зроблена експертиза? Список пасажирів мені дали лише вкінці листопада. У Жори була камера GoPro, вона зафіксувала обличчя трьох пасажирів, які їхали з ним», – говорить Тетяна й додає, що запитувала, чи можна ідентифікувати обличчя. Відповіді не отримала.
Докази участі у бойових діях є, але нема «законодавства»
Командування 40-го батальйону дало матері довідку про безпосередню участь сина у бойових діях. Мати звернулася до депутата Сергія Міщенка з проханням допомогти отримати для сина статус учасника бойових дій. Депутат зробив офіційний запит до Міністерства соціальної політики та Міністерства оборони. Відповіді, каже мати, однакові – немає законодавчої бази.
«Син брав участь у бойових діях. Усе це доведено. Є свідчення його побратимів, довідка із 40-го батальйону про те, що він як воїн-доброволець був при їхньому батальйоні, довідка з Антитерористичного центру СБУ, нагороди, відео, фото, а головне – люди, яких він витягав з оточення, довідка військового госпіталю, де написано про поранення, пов'язане з проходженням військової служби».
Я всюди пишу таке формулювання: «учасник бойових дій посмертно». На все це отримую лише: «законодавством не передбачено
Матері незрозуміло, яка різниця, де загинув її син, якщо він брав участь у бойових діях: «Я всюди пишу таке формулювання: «учасник бойових дій посмертно». На все це отримую лише: «законодавством не передбачено». Я – мама, і я прошу як виняток зробіть».
Зараз у домі Тетяни, поряд з речами її Жори, знову з’явилися іграшки та пляшечки. Через два роки після смерті сина жінка народила двійню.
У листопаді 2016 року народилися Ліза та Герман. Герман – точно Жора
«Коли це сталося з Жорою, йому було 18 років, я ще не втомилася бути мамою. Якби у мого сина були діти, якби я була бабусею, то, звісно, я би була щаслива й жила би для цих дітей... Але взяла себе в руки, ходила до церкви, просила Бога і крик душі був – хочу дітей. І Бог послав. У листопаді 2016 року народилися Ліза та Герман. Герман – точно Жора», – усміхається Тетяна.
