Ідея об’єднати американських і українських хокеїсток на одній арені належить Келлі Вілан, яка займається хокеєм із коледжу. Коли почала працювати в організації Transparency International у Києві через соцмережі знайшла жіночу команду, розповідає вона.
«Я почала їм допомагати, пояснювати, як грають в Америці. І у мене виникла ідея провести змагання тут, привезти сюди (до США – ред.) дві українських команди. Всі зібрані гроші – приватні пожертви. Дівчата, які грають у турнірі, склались, щоб допомогти у перельоті. А потім ми знайшли родини, в яких дівчата зупинилися. Кригу було нескладно знайти, тут нам дали знижку наполовину», – каже Келлі.
Жіночий хокей у США – достатньо розвинений. Станом на цей рік цим спортом займаються 73 тисячі жінок. Дівчата професійно грають змалечку, як і хлопці. Існують дитячі, юнацькі та молодіжні турніри. З 1998 року жіночий хокей – у програмі Зимових Олімпійських ігор. Із цього часу Збірна США щоразу поверталась додому з медалями. Але в Україні жіночий хокей зародився лише два роки тому – паралельно у Києві та Дніпрі.
«Проживала в ОАЕ 3 роки, і як українка, яка звикла до зими, я сумувала там. Я приєдналася там до існуючої жіночої команди з хокею, яка створена там із експатів, і коли я повернулася знов додому, я зрозуміла, що мені не вистачає хокею. Звичайно, команда – це команда, друзі, як рідня, як сім’я. З дівчатами весело», – розповідає Марина Борисенко, президент хокейного клубу «Дніпровські білки».
А Надія Бобошко, президент київського хокейного клубу «Україночка», пригадує: «Наша команда почала своє існування 8 березня 2015 року. Дівчата грали проти чоловіків, Звичайно хлопці зробили так, щоб ми виграли. Але це було дуже смішно, тому що більшість дівчат вперше грали в хокей. А дівчата, це були подруги наші, ми робили оголошення про набір».
Навіть тренер «Дніпровських білок» Сергій Зубков зізнається – спершу скептично поставився до ідеї дівчат у хокеї.
«Я думав, ну, так прийдуть одна-дві – пограються, і все потім підуть. Але, як показала практика, вони почали приходити все більше і більше», – розповідає Сергій Зубков.
І хоча жіночий хокей в Україні з’явився нещодавно, Україна вже має кілька професійних хокеїсток. Одна з них – 17-річна Тетяна Онищенко, яка на ковзанах з чотирьох років.
«Коли я була маленька, то сиділа біля борта, потім вже тренер, який тренував брата, не витримав і сказав мамі про форму для мене, і нехай виходить на лід», – пригадує Тетяна.
Вона до 12 років грала із хлопцями, а після того довелося їхати за кордон, адже в Україні жіночих команд тоді не було. Спочатку дівчина грала у команді в Польщі, а потім поїхали до Швеції.
Однак більшість дівчат прийшли у хокей з інших видів спорту, як от, Олена та Ліза Аліпові, майстри спорту з синхронного плавання. Дівчата зазнаються, що жіночий хокей – більш травматичний.
В хокей їх привів батько Євген Аліпов, відомий український хокеїст, який зараз тренує юніорську збірну України. Коли почав працювати з дівчатами, покликав і дочок.
«Спочатку всі здивувались, бо в нас не було жіночого хокею, але зараз все нормально. Приходять вболівати. Жити не можуть без хокею. Хочуть прийти повболівати», – розповідають сестри.
Декого, навпаки, стати на ковзани надихнули власні діти. Син Наталії Романенко Володимир грав за професійну команду у Кременчуці і запропонував мані пограти у жіночій команді, а тепер постійно приходить на ігри – підтримувати.
«У нас точно є п’ятірка мам, діти яких грають у хокей, і які розуміються на хокеї. Ми, можливо, не так швидко катаємося і не так швидко, як молоді бігаємо, але ми знаємо, де треба бути на позиціях, ми чітко виконуємо вказівки тренера. Бо хокей – це командна гра і одна людина нічого не зробить», – розповідає захисниця хокейного клубу «Україночка» Наталія Романенко.
У США кубку українки не отримали, але везуть додому щось важливіше, каже українська хокеїстка Аліка Гадлія: «Було дуже цікаво, отримали великий досвід, ми дякуємо Келлі та всій Америці за такий шанс. Буде старатися. Дякуємо вам велике!».
