Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 13:45

Хостел у колишній катівні НКВС: повчально чи аморально


Монастир бригідок у Луцьку

Луцьк – Історична споруда Луцького монастиря бригідок – знову в центрі уваги громадськості та ЗМІ. Лише кілька місяців тому на території колишньої в’язниці була проведена ексгумація частини в’язнів, страчених енкаведистами у червні 41-го, а вже нині відомо про наміри церкви розмістити тут хостел для туристів.

Монастир – в’язниця – музучилище – монастир. Такою є історія споруди, яка первісно була збудована як обитель черниць-католичок, а в роки Другої світової стала катівнею для тисяч невинних людей.

Ще місяць тому тут тимчасово зберігали підняті на поверхню черепи і кості убитих в’язнів радянського режиму. Зараз у приміщенні Свято-Архангельського монастиря тривають ремонтні роботи, які церква називає рятівними, каже речник Луцько-Волинської єпархії, архімандрит Костянтин Марченко.

Хрест на місці одного із захоронень під стіною монастиря
Хрест на місці одного із захоронень під стіною монастиря

«Пам’ятка архітектури національного значення – у жахливому стані. Їй треба дати нове життя, щоб якось зберегти, – зазначає він. – Чотири кімнати відремонтовані власними силами. Основна ідея – це зберегти це приміщення. А далі – показати відвідувачам історію. Це масово практикується в Європі, де є якісь місця».

Стан монастиря потребує негайного ремонту й реставрації
Стан монастиря потребує негайного ремонту й реставрації

Волинська облрада передала приміщення в безстрокову оренду православній єпархії Київського патріархату. Кошти на реконструкцію будівлі ченці Свято-Архангельського монастиря заробляють самі. Тих, що справляють за службу, для реставрації бракує. Саме тому Луцький митрополит Михаїл висловив ідею – частину приміщення використовувати як хостел, розповідає прес-секретар єпархії.

Майя Москвич: «Душа цієї будівлі наповнена минулим»

Влітку 2013 року в цих мурах провели ніч волинські пластуни. Серед них була й активістка Революції гідності Майя Москвич. То була незвичайна акція з екскурсією по казематах, документальним фільмом, коментарями істориків та розповіддю родички загиблих про найстрашніші дні старого Луцька.

Родичі загиблих моляться за спасіння невинних душ
Родичі загиблих моляться за спасіння невинних душ

«Ми відчули, що це не просто будівля – вона наповнена минулим, – пригадує Майя. – Може, це душа будівлі. Воно дуже сильно відчувалося в цей час. Деякі учасники казали, що коли вони виходили – в них мороз по шкірі проходив. Це був не страх, а відчуття присутності. У нас таке враження, що не ми одні дивилися фільм і спостерігали за відтворенням подій».

У 2014-му Майя Москвич стала символом Волинського Майдану гідності. Дівчину не злякали кайданки й електронний браслет «від прокурорів Януковича» – вона сміливо висловлювала свої погляди як на велелюдних майданах, так і після арешту, в залі суду. То був опір системі, яка виправдовувала злочини промосковського радянського режиму.

Напис на одній з ікон монастиря: «Їх було майже чотири тисячі. Вічна і світла пам’ять патріотам України, розстріляним під мурами Луцької в’язниці 23 червня 1941 року. Ці люди боролись за правду і волю, за те їх скосила ворожа рука»
Напис на одній з ікон монастиря: «Їх було майже чотири тисячі. Вічна і світла пам’ять патріотам України, розстріляним під мурами Луцької в’язниці 23 червня 1941 року. Ці люди боролись за правду і волю, за те їх скосила ворожа рука»

«Несила реставрувати – треба законсервувати» – історик Годлевський

Відмінність нічної історичної екскурсії від житла для туристів очевидна, каже ініціатор і учасник недавньої ексгумації жертв розстрілу Сергій Годлевський.

Це все одно що зробити пивний бар Героїв Небесної сотні – повісити там їхні речі, щити повісити і сидіти – пити пиво
Сергій Годлевський

«Це все одно що зробити пивний бар Героїв Небесної сотні – повісити там їхні речі, щити повісити і сидіти – пити пиво, – зазначає Годлевський. –У даному випадку говориться про Луцьку в’язницю, яка не просто була в’язницею, де сиділи злочинці. Це було місце перебування українських патріотів, яких там мордували, і яких розстріляли в цьому місці. І вони були скинуті – не захоронені, а скинуті й засипані землею. Я за те, щоб у цьому приміщенні розташувався музей тоталітарних режимів, які були на території країни. Якщо це питання не можна вирішити в силу якихось обставин – це місце треба законсервувати: засклити вікна, забити двері, і дочекатися того моменту, коли цей заклад можна буде відкрити».

«Відпочинок, який там планується робити, дешевий, тягне за собою певні речі – там люди вживатимуть алкоголь… інші речі якісь. А в цих тюрмах було чути стогін і ридання. І я не думаю, що це може бути предметом якоїсь атракції», – додає історик.

Мартиролог імен загиблих на одній зі стін монастиря
Мартиролог імен загиблих на одній зі стін монастиря

Пам’ятна дошка загиблим у концтаборі радянським військовослужбовцям
Пам’ятна дошка загиблим у концтаборі радянським військовослужбовцям

Заступник директора історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», археолог Віктор Баюк доклав чимало зусиль для того, щоб два місяці тому під мурами монастиря відбулися пошукові роботи. Він нагадує, що на цьому місці нацисти згодом розмістили табір, де загинули понад 10 тисяч військовополонених. Тому ідея створення хостелу на першому поверсі колишньої катівні є аморальною.

«Вони мають право на ремонт. З одного боку, я так само розумію, що це величезні дуже видатки. З іншого боку ми говоримо про моральний аспект. Чи потрібен хостел? – Хостел потрібен. Чи він був би правильний у цьому місці? Я так само зустрічав цю ідею – тематичний там хостел зробимо під усілякі енкаведистські штучки – то це трішки щось... я би там не хотів зупинятися. Інша справа – хто за своїми посадовими обов’язками має вирішити це питання», – зауважує Віктор Баюк.

Монастир хоча й перебуває в оренді, але є власністю обласної громади. Чи може обласна адміністрація поставити в цьому питанні крапку?

Начальник управління культури Волинської облдержадміністрації Валерій Дмитрук пояснив, що відповісти на це запитання не готовий. Лише констатував, що будівля руйнується:

– Просто таких коштів не має і державний історико-культурний заповідник, на чиїй території знаходиться. Тому я вважаю, що все-таки ніж би просто воно доводилося до стану руйнації, краще було б її передати в користування Українській православній церкві.

Так ніхто не заперечує про передачу церкві. Але своєрідна атракція...

– Ну що я можу вам сказати – нехай коментує представник єпархії.

З-під бруківки Кафедральної вулиці мертві волають до живих
З-під бруківки Кафедральної вулиці мертві волають до живих

87-річний Ростислав Кушнірук після війни був репресований разом із родиною, а згодом навчався у Луцькому музичному училищі, розташованому на другому поверсі колишньої в’язниці. Отримав червоний диплом, але завжди мав одне застереження.

Наше село було невелике – 50 господарів. І звідти лежать наших восьмеро хлопців
Ростислав Кушнірук

«Я там вчився, потім 26 років там працював, але дав слово Богу, що я там танцювати не буду, на кістках. Не вірю, що хтось скаже інакше. Там тільки має бути музей. Наше село було невелике – 50 господарів. І звідти лежать наших восьмеро хлопців. А з моїх – швагер мого батька, а дві рідних сестри мого батька під час розстрілу сиділи там, Корольчук Ганна з Настею – повернулися», – каже Кушнірук.

Різноманітні сайти закликають туристів до готелів-тюрем, «в яких захоче посидіти кожен». Такі є в Канаді, Австралії, Швейцарії, Латвії, Швеції, Нідерландах. Щось подібне до в’язниці є і в Словенській Любляні – там перебудували тюрму під хостел – культурний центр. Але їхня історія не волає криками тисяч розстріляних і закатованих.

Зрештою, речник Луцько-Волинської єпархії Костянтин Марченко сказав, що сам не хотів би ночувати в тюрмі.

«Мабуть, найбільше ріже вухо слово «хостел», – зазначає він. – Але коли владика говорить про хостел – то мусимо робити акцент, що це буде музей-хостел, зрештою, як це є в Європі, а не бізнесові номери. Якщо чесно – то владика висловив це як ідею, а от суспільство тепер обговорює».

Насправді волинська громада не обговорює ідеї владики, поки що звучать лише міркування окремих активістів. Подібна історія у центрі Рівного завершилася спорудженням на місці колишньої катівні розважально-торговельного центру з більярдом і дискотекою. Обіцянки влади і підприємців про створення тут хоча б кімнати-музею жертв тоталітарного режиму відійшли в минуле.

  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG