Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 21:31

Бібліотеки і війна. Як у київських читальнях готують обіди для поранених


Волонтери готують домашні обіди для учасників війни на Донбасі у шпиталі

Ось уже півтора роки щотижня одна з київських бібліотек перетворюється на кухню. Бібліотекарі, читачі й просто небайдужі готують домашні обіди для учасників війни на Донбасі, які лікуються у Центральному військовому шпиталі. За цей час волонтери передали пораненим близько 3700 обідів. Із нагоди Всеукраїнського дня бібліотек Радіо Свобода розповідає, чим живуть книгозбірні під час війни.

Недільного ранку київська бібліотека імені Достоєвського видається майже порожньою. Гардероб уже працює, але верхнього одягу в ньому немає. Лише на сходах стає зрозуміло, що, крім нескінчених книжкових стелажів та кількох працівниць, у будівлі ще є люди. Спочатку чується запах їжі, а потім – метушливі жіночі голоси.

Епіцентр усього дійства – кабінет на другому поверсі. З десяток жінок у хустинках та фартухах шаткують, складають, сортують. На столі, який простягається вздовж усього приміщення – тазики з овочами та фруктами, пластикові судочки і тарілки.

Волонтери у бібліотеці імені Федора Достоєвського готують обід для поранених у шпиталі
Волонтери у бібліотеці імені Федора Достоєвського готують обід для поранених у шпиталі

«Сьогодні у нас картопелька домашня, котлетки і млинці з різними начинками», – оголошує меню одна з жінок.

«А я ще перекрутила сало з часничком. Ми цю «намазку» називаємо «полем бою», – додає інша, – На чорний «бородинський» хліб і воно так гарненько намазується – просто пальчики оближеш».

Продукти для обіду приносять волонтери, хто що може
Продукти для обіду приносять волонтери, хто що може

Робота кипить, кожен знає свою справу – все, як у мурашнику.

«Коли у дім приходить біда»

«Ось Лариса Кондратюк, далі сім’я Овчарових, Олександр, Віра Іванівна, Орися Іванівна, Олена», – перелічує тих, хто прийшов сьогодні готувати, керівник мережі бібліотек Солом’янського району Іванна Щербина.

Серед кухарів – і бібліотекарі, і читачі, і просто небайдужі. Щонеділі вони збираються разом, щоб приготувати обід для поранених у військовому шпиталі. Усе необхідне приносять з дому, хто що може. «Вдома готуємо основу, це такі напівфабрикати. Меню замовляють хлопці», – розповідає Іванна.

Жінки готують обід
Жінки готують обід

А почалося все півтора роки тому, коли зрозуміли що потрібно об’єднуватися.

«Коли приходить біда у дім, нормальні люди збираються і починають допомагати. А кого ця війна тільки не торкнулася?», – запитує письменниця Марія Морзенко.

Марія Морзенко, письменниця
Марія Морзенко, письменниця

Каже, сама нині чекає на двох племінників з фронту. Спочатку пішов старший Валентин, а, слідом за ним, через рік – сестра Люба.

Це було Різдво. І ми подумали: а якщо в Київському госпіталі до когось раптом ніхто не прийде?
Марія Морзенко

«І я відчувала психологічний дискомфорт, думала, як ти мало робиш. Передати передачу рідним – це одне, а є ж хлопці, які не отримують того тепла, якого заслуговують. Це було Різдво. І ми подумали: а якщо в Київському госпіталі до когось раптом ніхто не прийде? У когось далеко рідня, хтось лежить у відділенні, куди нікого не пускають», – пригадує письменниця.

Не лише книжками, а й смачними обідами

Спочатку планували готувати обіди у когось вдома, але зрозуміли, що це обмежить коло охочих, каже жінка. «Тому ми вирішили, що потрібна нейтральна територія. Яка? Читальні зали бібліотек!».

Серед страв – млинці з різними начинками
Серед страв – млинці з різними начинками

В Україні не бібліотеки застарілі, а уявлення про них, вважає Іванна Щербина. Нинішні читальні відповідають викликам часу. Підтвердження цьому – обіди, які вони готують.

Коли почалася війна, бібліотеки стали об’єднуючим місцем
Іванна Щербина

«Сучасна бібліотека повинна працювати на потреби громади. Коли почалася війна, бібліотеки стали об’єднуючим місцем, тому що приходили переселенці, люди приносили речі, спілкувалися, передавали щось на схід. Я просто не сприймаю таких слів, що бібліотекарі – «зберігачі книг». Ми чуємо критику, у нас одна відповідь: «А ви давно були і бібліотеці?», – каже бібліотекарка.

Іванна Щербина, керівник мережі бібліотек Солом’янського району
Іванна Щербина, керівник мережі бібліотек Солом’янського району

Перший недільний обід у переддень Різдва готували утрьох. Найголовніше, згадує Іванна Щербина, було те, щоб обіди потрапляли до тих, кому це найбільше потрібно.

А у нас в самих був психологічний бар’єр, бо не знали що сказати людині, яка лежить без руки чи без ноги
Іванна Щербина

«Нам сказали, що це не окремі люди, а окреме відділення – психіатричне. Але одразу попередили – туди не пускають людей з вулиці. А у нас в самих був психологічний бар’єр, бо не знали що сказати людині, яка лежить без руки чи без ноги. А тут – простіше», – розповідає жінка.

Поки ми спілкуємося, час від часу Іванна відволікається, щоб привітатися з новенькими, які проходять з пакетами помідорів, огірків та яблук.

«Найкраще – хлопцям»

Щотижня до книгозбірень готувати недільний обід приходять з півтора десятка людей, а загалом їхній колектив налічує близько сотні небайдужих. Кажуть зорганізуватися допоміг «Фейсбук» і «сарафанне радіо».

Приміром, Олену «знайшли» у військовому госпіталі. Жінка часто провідувала товариша у психіатричному відділені – так і познайомилися.

Мені донька вдома сказала: «мам, це набагато важливіша справа, ніж помити вдома вікна чи підлогу»
Олена Мілевська

«Спочатку мене ця пропозиція злякала, бо думала: чи зможу кожної неділі це робити. А мені донька вдома сказала: «мам, це набагато важливіша справа, ніж помити вдома вікна чи підлогу», – каже Олена Мілевська, – Я спробувала, а потім втягнулася. І якщо пропускаєш якусь неділю, то вже починаєш хвилюватися, бо здається, що вже місяць не був».

Олена Мілевська, волонтерка
Олена Мілевська, волонтерка

Олена розкладає картоплю на окремі порції, у кожну – по три котлети: «Для хлопців ми намагаємося, щоб це було домашнє і краще. Іноді ті ж самі голубці, які рідко готуєш, а вже як робимо сюди, то перепадає і родині».

«А у мене все йде на підрахунок. Готували ми перець фарширований, знаю, що їх треба хоча б 25. І от каструля – влізає саме 25 перців, ніби для цього створена, – підхоплює бібліотекарка Наталя Шевчук. – І коли зготувалося, чоловік заглядає і каже: а мені хоч одненьке буде? Кажу: рибо моя, все йде хлопцям. І ніяких заперечень. Але сьогодні йому пощастило – дві котлетки перепало».

Щонайменше 40 порцій волонтери готують кожної неділі
Щонайменше 40 порцій волонтери готують кожної неділі

Раніше обід варили на 75 порцій, коли ж бойові дії трохи стихли, обідній мінімум – близько 40 порцій.

Уявляєте 75 порцій наварити вареників?! А ми варили їх в публічній бібліотеці імені Лесі Українки
Марія Морзенко

«Уявляєте 75 порцій наварити вареників?! А ми варили їх в публічній бібліотеці імені Лесі Українки. Тоді ми наліпили більше тисячі вареників. І тут же їх готували, сусідній магазин нам дав свою плиту і в кулінарії ми їх варили. І гаряче повезли хлопцям», – розповідає Марія Морзенко.

Наталя Шевчук, бібліотекарка
Наталя Шевчук, бібліотекарка

Жінки сміються: хлопці у госпіталі хвилюються й інколи питають, мовляв, ви що там «всі книжки спродали, щоб приносити нам обіди»?

Родина Овчарових – від Майдану до війни

Дехто приходить родинами. Сім’я Овчарових розподілили обов’язки – дружина Оксана готує, а Валерій, її чоловік, допомагає носити воду і відвозити це все.

Ми з дружиною почали підгодовувати хлопців ще на Майдані. Потім допомагали хлопцям на передовій
Валерій Овчаров

«Ми з дружиною почали підгодовувати хлопців ще на Майдані. Дружина готувала бульйон і ми розносили на барикади. Потім допомагали хлопцям напряму на передовій через родичів, мій двоюрідний брат був у Щасті в 2015-2016 роках. Так їм передавали. І коли почали збиратися тут, то питання допомагати чи ні, навіщо це потрібно навіть не стояло. Ми не задумувалися, важко це чи ні», – розповідає Валерій Овчаров.

Чоловік працює менеджером – продає будівельну плитку. Дружина Оксана – завідувачка бібліотеки. Кажуть, уже не уявляють свого життя без обідів. Поки триває війна, неділя для них – день допомоги. «Ми вже знаємо сьогодні, що наступної неділі приїдемо сюди».

Мужня Валентина

Одна з найстарших тут і мовчазних – пані Валентина. «Я читачка найкращої бібліотеки імені Ріхтера» – коротко говорить вона про себе.

Валентина Горбачова, читачка
Валентина Горбачова, читачка

Про свою волонтерську діяльність вона розповідати не любить, однак коли мова заходить про військових, реагує емоційно:

Я хочу, щоб Верховна Рада до нас підключилася
Валентина Горбачова

«Я хочу, щоб Верховна Рада до нас підключилася. У них там дуже гарні обіди і дуже дешеві. І щоб вони теж ділилися обідами, я буду сама навіть приходити забирати їх», – каже Валентина Горбачова.

Замість неї розповідають жінки: пані Валентина – мужня жінка і активний волонтер. У церкві, до якої ходить, зорганізувала парафіян так, що продукти для недільного обіду кілька разів доводилося забирати машиною.

Без партій і політиків

«Я інколи розмірковую, що відбувається... Думаю, це народження здорового громадського руху. І коли війна закінчиться, це буде здорова громадськість, яку Україна колись втратила», – говорить Марія Морзенко.

Останні приготування
Останні приготування

Для нас важливо було самоорганізуватися, без партій і політиків
Марія Морзенко

«Для нас важливо було самоорганізуватися, без партій і політиків», – пояснює письменниця. А пропозицій від різноманітних політичних партій за півтора роки надходило чимало. Однак, кажуть жінки, їм важливо зберегти «чистоту» справи, та й не відомо як військові до цього б поставилися.

«Ми кажемо політикам так: хочете допомагати, будь ласа, вдягайте фартушок, приходьте, ставайте, але забудьте всі свої ініціали і не приносьте свої плакати», – розповідає письменниця.

Веселий волонтер

Жінки допивають чай і виносять пакунки на подвір’я бібліотеки. Там вже керує Олександр Мельник, представник Міжнародної поліцейської автокорпорації України, яка долучилася до ініціативи.

«Прийшла вказівка, з особистими речами, п’ять хвилин на збори», – сміється чоловік. І пошепки зізнається: «До цього думав, що бібліотеки – це павутиння і бабусі, які перекладають книжечки».

Волонтери, які готують обіди для поранених у шпиталі
Волонтери, які готують обіди для поранених у шпиталі

Каже: півтора роки тому його життя поділилося на «до і після». Долучився до ініціативи він майже з перших днів.

Найбільш цінне для мене у цьому всьому те, як самоорганізовуються ці жінки. Наше майбутнє – це активний громадянин
Олександо Мельник

«Тепер я з радістю приїжджаю сюди. Найбільш цінне для мене у цьому всьому те, як самоорганізовуються ці жінки. Наше майбутнє – це активний громадянин, я вірю в громадянське суспільство», – розповідає чоловік, завантажуючи пакунки.

І лише в дорозі, за кермом, чоловік стає зосередженим.

Доводиться мені ставати на голову, співати, бо добре отримати домашні смаколики від чарівних жіночок, а ще треба і дух піднімати
Олександр Мельник

«Коли я їду, не можу сумувати, як би боляче не було. Життя повинне продовжуватися, навіть коли здається, що неможливо жити. І якщо прийти до хлопців і сьорбати носом, то це буде ще страшніше, краще не йти. Бувало ми заходимо в палату – а там пацани дивляться в стінку... Доводиться мені ставати на голову, співати, бо добре отримати домашні смаколики від чарівних жіночок, а ще треба і дух піднімати», – договорює Олександр Мельник і зупиняє авто.

У Центральному військовому шпиталі
У Центральному військовому шпиталі

У шпиталі

У самому військовому шпиталі на волонтерів уже чекають. Жінки кажуть, щотижня з’являється хтось новенький, але є такі, що лікуються по півроку.

Коли бачать пана Олександра – очі бійців стають живими і допитливими.

«Розпочинаємо з віджимання, – командує він. – Показуємо свою силу – віджимаємося за український прапор. Хто хоче?». Охочих – двоє.

Олександр Мельник стримав обіцянку – таки стояв на голові
Олександр Мельник стримав обіцянку – таки стояв на голові

Бібліотекарі намагаються підтримувати дух військових і «книжковою терапією». Облаштували у шпиталі полиці й оновлюють час від часу асортимент книг. Приносять все, крім бойовиків і детективів.

«Люди зараз мало читають, а я поки лежав тут за два місяці прочитав вже книжок 40. Просто читаю швидко», – хвалиться боєць «Правого сектору» із позивним «Анархіст».

Боєць із позивним «Анархіст»
Боєць із позивним «Анархіст»

За його плечами – Піски, Савур-Могила, Донецький аеропорт, Світлодарська дуга. На фронт пішов добровольцем ще наприкінці травня 2014 року. Каже, не так важливі обіди, як увага і підтримка українців.

Одразу думаєш про дім, про те, що там з твоєю родиною. Є відчуття, що нас не забувають, нас не кинули
«Анархіст»

«Те, що дають тут і та їжа, яку приносять – небо і земля. Бо це домашнє, смачне. Одразу думаєш про дім, про те, що там з твоєю родиною. Є відчуття, що нас не забувають, нас не кинули, бо ніби війни вже тієї немає, що була в 2014-2015 роках … Але люди нас не забули, незважаючи на те, що можливості зараз набагато менші. Відривають час, кошти від себе, ми це розуміємо…», – каже боєць.

Волонтери спілкуються з бійцями у військовому госпіталі
Волонтери спілкуються з бійцями у військовому госпіталі

На це вказують й інші військові – ніхто не повертається до палати, поки жінки не йдуть до іншого відділення. На питання про улюблені страви відповідають коротко: «Ми не вибагливі, ми солдати».

Почути один одного

Це зараз військові і бібліотечна команда ніби рідні, а спочатку і бійці, і особливо персонал госпіталю дивувалися і запитували: «хто вас надіслав?». Однак, кажуть волонтери, зараз їм ці відвідини «потрібні більше, ніж хлопцям».

Військові кажуть, що чекають на цю зустріч
Військові кажуть, що чекають на цю зустріч

«Коли запитуєш у них, що принести, а вони кажуть, що «головне, щоб ви просто прийшли». Коли чуєш таке – це ніби ковток свіжого повітря», – розповідає бібліотекарка зі 43 річним стажем Орися Чухрій.

Одного разу до нас вийшов хлопець з психіатрії і сказав: мені важливо, щоб ви зараз вислухали те, що я скажу
Орися Чухрій

«Одного разу до нас вийшов хлопець з психіатрії і сказав: мені важливо, щоб ви зараз вислухали те, що я скажу. І він розповідав нам як в його сім’ї все непросто, коли треба родину зберегти, а сил дистанційно це зробити йому бракує. І дивовижно – хвилину тому це була чужа людина... Каже, запишіть мій номер телефону і якось зателефонуйте мені», – із сумом пригадує жінка.

Волонтери розносять обіди пораненим
Волонтери розносять обіди пораненим

Коли обіди рознесені, а важливі слова сказані, волонтери йдуть алеями госпіталю і обговорюють вже нове меню. Між тим, зізнаються, що насправді мріють, щоб їхні обіди тут не були потрібні.

Щоб ми прийшли, а нам сказали: «Шановні, немає більше у відділенні психіатрії наших бійців і не буде». І так в жодному відділенні

«Щоб ми прийшли, а нам сказали: «Шановні, немає більше у відділенні психіатрії наших бійців і не буде». І так в жодному відділенні, – кажуть жінки. – Це було б свято. Хай нікого там не буде!».

А поки, наступного тижня, вони зберуться в черговій київській бібліотеці. Щоб приготувати тушковану капусту з чорносливом – так замовили бійці.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG