Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 08:11

Генерал Петро Григоренко: «Репресіями придушували життя народу»


Петро Григоренко (посередині) з родиною, 1955 рік

(Рубрика «Точка зору»)

У промові під назвою «Хто ж злочинці?» (1968 рік), яку він написав для участі в судовому процесі активістів кримськотатарського національного руху, генерал-правозахисник Петро Григоренко (1907–1987) розмірковує про боротьбу кримських татар за національну рівноправність. З цього тексту видно, наскільки глибоко й ґрунтовно генерал знав і розумів проблеми кримських татар, наскільки близькими були йому сподівання цього народу

(Продовження, початок читайте ТУТ)

Правозахисник пише: «Народ, котрий переніс настільки страшний терор, задавлений своїм нерівноправним становищем, позбавлений навіть права називатися кримськими татарами ‒ споконвічною назвою своєї нації, ‒ почав боротьбу за свою національну рівноправність, за право жити на рідній землі, серед людей своєї нації, за право мати свою мову, школи рідною мовою, періодичну пресу, літературу, мистецтво, культуру. Це був всенародний рух, і керівництво партії та країни розуміло ці сподівання народу. Народні представники неодноразово були на зустрічах з представниками партії і держави, які вислуховували народних представників і давали обіцянку вирішити наболіле питання. Але одночасно на місцях велася інша «робота». Найактивніших учасників народного руху віддавали під суд за різними вигаданими звинуваченнями, поширювався наклеп на рух кримських татар, за допомогою поліцейських репресій придушувалося природне національне життя народу ‒ масові гуляння, весілля, похорон тощо. Все це зображувалося як ворожі акції з боку кримських татар».

Григоренко аналізує Указ вищого органу влади від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які жили в Криму» та його вплив на становище кримських татар. Він зазначає як позитивний і безумовно справедливий факт, що «нарешті з цілого народу було зняте дике звинувачення в зраді Батьківщини» ‒ звинувачення, яке майже чверть століття «обтяжувало народ... таврувало й тих, хто в 1944 році був немовлям, і безпомічних старих, інвалідів, жінок, і тих, хто боровся з гітлерівськими загарбниками в лавах радянських збройних сил і в партизанських загонах, і тих, хто загинув, захищаючи Батьківщину».

Указ від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які жили в Криму»
Указ від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які жили в Криму»

У той же час правозахисник каже про «зловісну частину Указу» ‒ там, де сказано, що кримські татари вкоренилися на території Узбекистану та інших республік Середньої Азії. На думку Григоренка, й тут він солідаризується з активістами кримськотатарського національного руху, «це завуальоване, в алегоричній формі вимовлене розпорядження ‒ не випускати кримських татар з місць їх заслання й продовжувати насильницьку їх асиміляцію». Про те ж, на думку Григоренка, свідчить і «зовсім незначний зовні факт: в Указі кримські татари були позбавлені своєї споконвічної назви. Указ говорить не про «кримських татар», а про «татар, які раніше жили в Криму». Цим начебто малопомітним способом вилучили з ужитку найменування певної нації зі своєю територією, мовою, багатовіковою культурою... Таким чином, і ця назва має певним чином геноцидний характер».

Ті з кримських татар, хто їдуть на батьківщину до Криму, ‒ зазнають там страшних гонінь. Їх виловлюють, б'ють, зв'язують і вивозять під конвоєм
Петро Григоренко

Звичайно, говорив Григоренко й про те, про що він знав не з чуток ‒ репресивні настанови влади відносно спроб кримськотатарського народу зберегти національну ідентичність і боротися за рівноправність: «Будь-яке зібрання кримських татар, навіть якщо це просто національне святкове гуляння, необхідно розігнати із застосуванням сили, з вживанням міліцейських кийків і водометів, з масовими арештами ні в чому не винних людей. Вільно обраних народом представників, які їдуть до Москви, щоб принести скаргу на свавілля місцевої влади, як диких звірів витягають на вулицю й у вагонах для худоби етапують до місць заслання в Середню Азію, серед них навіть тих, які приїхали з Білорусі, України, Північного Кавказу. Ті з кримських татар, хто, повіривши Указу й одночасно з ним виданій постанові, їдуть на батьківщину до Криму, ‒ зазнають там страшних гонінь, їм не дають можливості ні працювати, ні жити в Криму. Їх виловлюють, б'ють, зв'язують і вивозять під конвоєм».

Наприкінці автор ставить риторичне питання: «ХТО Ж ЗЛОЧИНЦІ ‒ ті, хто бореться за національну рівноправність свого народу, чи ті, хто хоче увічнити сталінське свавілля 1944 року, хто хоче продовжити політику геноциду щодо кримських татар?»

Арешт Петра Григоренка викликав обурення серед його однодумців. Відкритий лист про долю й останній арешт Петра Григоренка написала його дружина Зінаїда Григоренко. У самвидаві з'явилися дві роботи, присвячені Петру Григоренку: «Світло у віконці» А. Краснова та «До арешту генерала Григоренка» Б. Цукермана.

Відповіддю правозахисників на арешт Петра Григоренка було створення кілька днів по тому, 20 травня 1969 року, першої правозахисної асоціації в СРСР «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР».

Не залишилися байдужими до арешту дорогої їм людини й кримські татари.

Біля воріт Ташкентської в'язниці кримські татари виставили пікети з вимогою звільнити генерала. 55 підписів було зібрано упродовж одного дня під зверненням на його захист.

6 червня 1969 року, на другий день Міжнародної наради комуністичних і робочих партій, відбулася демонстрація кримських татар на площі Маяковського. У демонстрації взяли участь шість осбі: активісти кримськотатарського руху Зампіра Асанова, Енвер Аметов, Решат Джемілєв, Айдер Зейтуллаєв, Ібраїм Холапов, а також дочка правозахисника Петра Якіра ‒ Ірина. О 12-й годині 15 хвилин біля пам'ятника Маяковському демонстранти розгорнули транспаранти з гаслами: «Хай живе ленінська національна політика», «Комуністи, поверніть Крим кримським татарам», «Припинити гоніння на кримських татар», «Свободу генералові Григоренку». На останньому плакаті була фотографія Петра Григоренка. Через кілька хвилин їх затримали й доправили на Петрівку, 38, де їх допитували слідчі УМВС Москви. Асанову, Аметова, 3ейтуллаєва та Холапова в супроводі працівників міліції та КДБ відіслали до селища Новоолексіївка Херсонської області, звідки вони прибули, Решата Джемілєва ‒ до селища Нижня Баканка Краснодарського краю. Учасникам демонстрації вдалося уникнути арешту, мабуть, через Міжнародну нараду комуністів, яка саме відбувалася, однак ця подія не залишилася непоміченою правоохоронними органами...

Демонстрація на площі Маяковського, 6 червня 1969 року
Демонстрація на площі Маяковського, 6 червня 1969 року

У вересні 1969 року в ЦК КПРС надіслали протест із 3 тисячами підписів кримських татар з приводу арешту Петра Григоренка, в якому говорилося: «У його арешті ми вбачаємо прагнення каральних органів ізолювати кримськотатарський народ від передової радянської громадськості... й полегшити тим самим придушення нашого національного руху».

ПЕРША ЧАСТИНА: Генерал Петро Григоренко: «Кримських татар хотіли винищити як націю...»

ТРЕТЯ ЧАСТИНА: Генерал Петро Григоренко: «Я не хотів йти на поступки»

Гульнара Бекірова – кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG