Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 20:52

«Сім історій успішних ромських жінок» – це перший український документальний фільм про жінок ромського походження, які живуть в Україні. Зараз його презентують в українських регіонах. Для авторів проекту і семи героїнь важливо донести до українського суспільства, що роми такі ж громадяни України, як і решта населення, ознайомити з традиціями, культурою ромів через історії їхніх родин.

Сім жінок ромського походження зголосились розповісти історії своїх родин, про свої сімейні традиції, про свої успіхи в житті, поділились своїми щирими емоціями про власний рід і ставлення до них, про те, як здолали життєві труднощі.

Серед героїнь – корінна киянка Раїса Набаранчук, ромська поетеса на псевдо Рані Романі. Вона походить із давньої ромської родини Сандуленків-Старцевих. Її прабабусі і прадідусь переїхали у Київ на початку ХХ століття. Тут займались перукарською справою, батько на Воскресенці відкрив перукарню «Майстер золоті руки» і цю професію обрала для себе й вона. Тато пройшов Другу світову війну, повернувся орденоносцем. Саме це врятувало циганську родину від виселення з Києва. Сім’я була великою, окрім Раїси були ще п’ятеро дітей. Всі закінчили середню школу і музичну.

Мати Раїси Набаранчук
Мати Раїси Набаранчук

Віра, міцні родинні стосунки, пам’ять про предків, пошанування людини для неї найважливіші цінності. Жінка береже – як найбільшу родинну цінність – велику хустку бабусі. У 20-х роках минулого століття бабуся замовила у монахинь вишити їй хустку у восьми рожевих кольорах. Ця хустка стала символом ромської родини. Раїса Набаранчук погодилась взяти участь у фільмі, щоб залишити своїм нащадкам пам’ять про рід. Бо репутація родини дуже важлива для ромів.

Раїса Набаранчук
Раїса Набаранчук

Найважливіше для мене, щоб люди, серед яких ми живемо, правильно нас зрозуміли, полюбили всією душею, так як ми любимо
Раїса Набаранчук

«Щоб знали, хто ми, звідки. Ми бережемо своє минуле і будемо берегти теперішнє. Ми стараємось, наші предки так старались передати один одному по спадку, бо інакше не було б наших циган. Найважливіше для мене, щоб люди, серед яких ми живемо, правильно нас зрозуміли, полюбили всією душею, так як ми любимо. Бо якщо цигана полюбиш усієї душею, то і він віддасть все своє життя», – наголосила Раїса Набаранчук.

Сім історій​ ламають існуючі стереотипи

Сім історій ромських жінок – сім коротких стрічок, знятих у Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі, Ізмаїлі, Броварах. Кожна історія емоційна і ламає стереотипи, які існують в українському суспільстві про ромів.

Я українка, так – я циганка. Але ми живемо в одній державі
Раїса Набаранчук

«На жаль, сьогодні існує неповага, ось почуєш, що цигани щось там вкрали, якусь машину. Потім вже кажуть, що це не цигани. Це болить, це моє життя, це моя сім’я, це мої люди. Чи йду я в магазин – на мене нуль уваги, а сестри смуглі мої, вони відчувають що за ними стежать. Це образливо, бо ми виросли у цьому місті, живемо у цьому будинку, у державі. Йдемо на закупи. За циганкою ходять, поки вона не вийде. Це помічають інші. Вона теж відчуває, що за нею стежать, навіть хустку вже не одягає. Це сльози. Я українка, так – я циганка. Але ми живемо в одній державі», – наголошує Раїса Набаранчук.

Для авторів проекту було важливо, щоб історії їхніх героїнь змусили інших замислитись над долями і життям ромів в Україні. Вони зберігають свою ідентичність, навчаються, а в українському суспільстві штучно робиться акцент на етнічності, зауважує автор ідеї фільму, ромолог Наталія Зіневич.

За її словами, щоб краще зрозуміти себе, варто зрозуміти інших людей, інші культури. Наталія Зіневич шукала героїнь фільму і зуміла переконати жінок розповісти про себе, а автори фільму старались показати всі особистісні сторони своїх героїнь.

Наталія Зіневич
Наталія Зіневич

Що мене вразило у спілкуванні з героїнями – це те, що сильний зв’язок у них із містами, дитячі спогади
Наталія Зіневич

«Це не лише академічний інтерес, що ромська тематика тривалий час перебувала на маргінесі різних наукових дисциплін, а зараз українська наука активно інтегрується в ромські студії – як окремий напрямок, потужно розвивається. Що мене вразило у спілкуванні з героїнями – це те, що сильний зв’язок у них із містами, дитячі спогади», – каже Наталія Зіневич.

Героїні фільму самі обирали для зйомок місця, які залишились у їхніх споминах, які їм дуже дорогі, пов’язані з дитинством, рідними, друзями. Це маленькі дворики, вулички, де вони бігали і росли.

Ольга Жмурко
Ольга Жмурко

«У контексті захисту прав ромів, ромської спільноти я бачу в тому фільмі багато смислів для ромів, для ромських жінок: це чутливе гендерне питання, традиційна закрита ромська спільнота отримує для себе певне поле для дискусії. Питання ідентичності, ролі жінки, як ця ідентичність утверджується, сприйняття жінок. Бо не раз чула, що чеснота ромської жінки не бути публічною – така думка має підґрунтя і право на існування, але є жінки, які наважились говорити публічно хто вони є, що бентежить їх, у чому історичне підґрунтя, на якому стоять і тримають свої родини. Фільм – це розмірковування про гідність, успішність», – говорить Ольга Жмурко, представник фонду «Відродження».

В українському суспільстві переважає негативна інформація, існують міфи та стереотипи про ромські громади, а ромів вважають асоціальними людьми, тобто закритими у своєму середовищі, наголошують автори проекту. На сьогодні, кажуть співрозмовники, невідомо, яка кількість громадян України ромського походження проживає в державі, яка кількість із них живе у таборах, водночас поза увагою соціальних служб залишаються ромські діти.

Фільм «Сім історій успішних ромських жінок» презентували у п’яти закарпатських містах, зокрема, і ромському таборі у селі Великі Лучки. І там автори фільму відчули мовний бар’єр. Адже мешканці розмовляють угорською, не розмовляють українською, забули і ромську, мають проблеми з освітою і, відповідно, кваліфікацією.

Вони запитують, де можуть навчити дітей ромської, бо самі забули. Це питання до держави. Не знають і української
Наталія Зіневич

«Люди сприйняли фільм серцем. Вони казали, що ром рома відчуває серцем. Але сьогодні відсутній культ професії, а в ромів це завжди було. Вони запитують, де можуть навчити дітей ромської, бо самі забули. Це питання до держави. Не знають і української», – зазначає Наталія Зіневич. За її словами, ромська мова з повоєнного часу ХХ століття була під негласною забороною.

Раїса Набаранчук розмовляє, пише поезію і перекладає українських поетів ромською. У кожній людині потрібно побачити людину і ці слова доносить українка, ромська жінка Раїса Набаранчук під час зустрічей із глядачами.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG