Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 22:51

​Хто вбив Кеннеді? У США розсекретили майже три тисячі документів про замах на президента


Президент США Джон Кеннеді за кілька хвилин до нападу. Даллас, 22 листопада 1963 року

Володимир Абаринов

Президент США Дональд Трамп підписав наказ про розсекречення майже трьох тисяч архівних документів про замах на 35-го президента США Джона Кеннеді. Він зробив це відповідно до закону 1992 року, який зобов’язує зробити загальнодоступним повне досьє через 25 років після набуття чинності цього закону. Цей термін минув 26 жовтня, після чого документи з'явилися на сайті Національного архіву США. Чи був підозрюваний у вбивстві президента Лі Гарві Освальд завербований радянською розвідкою і чи виконував він її завдання?

Це остання велика публікація документів колекції, в якій недоступним широкому загалу залишається менше від одного відсотка всього обсягу, який налічує близько п'яти мільйонів сторінок. Йдучи на поступки ЦРУ і ФБР, президент США дав цим відомствам ще шість місяців на перевірку решти документів (закон дає йому таке право в інтересах національної безпеки).

Оприлюднене досьє проливає нове світло на обставини злочину століття, яке вважають нерозкритим і яке продовжують розслідувати тисячі експертів та аматорів у всьому світі.

Президент Джон Кеннеді був убитий в Далласі 22 листопада 1963 року. Того ж дня за підозрою в скоєнні цього злочину був заарештований Лі Гарві Освальд. 24 листопада в підвалі поліцейського відділку під час конвоювання до в'язниці його вбив пострілом в живіт власник нічного клубу Джек Рубі.

Лі Харві Освальд, 23 листопада 1963 року
Лі Харві Освальд, 23 листопада 1963 року

Легко собі уявити сум'яття в перші після замаху дні. ЦРУ і ФБР мобілізували усі свої ресурси на збір інформації про Лі Гарві Освальда і його вбивці. Дуже швидко з'ясувалося, що колишній морський піхотинець Освальд емігрував у 1959 році до Радянського Союзу, де прожив два з половиною роки, а потім повернувся до США. З документів випиває, що на керівництво американських спецслужб США цей факт справив надзвичайне враження.

Чи був Освальд завербований радянською розвідкою, чи виконував він її завдання? Відповісти на це запитання було надзвичайно складно. Для цього потрібно було знайти не просто знайомих Освальда по Мінську, де йому радянські компетентні органи визначили місце проживання, але і людей, які реально знали, як саме КДБ поводилось з Освальдом. Такі інформатори з'явилися пізніше. Це були перебіжчики чи подвійні агенти. Вони запевняли, що радянська розвідка визнала психічно неврівноваженого Освальда непридатним для вербування – тим самим вони накликали підозри на самих себе. І тільки в лютому 1990 року в ЦРУ з'явилося свідчення перебіжчика (у розсекреченому документі не вказано його імені), який згадав, що викладач Вищих курсів КДБ в Мінську розповідав йому, що він був куратором Освальда і що Марина Прусакова, яка стала дружиною Освальда, була підіслана до нього органами. Але і це повідомлення має позначку: «Прохання мати на увазі, що це – сира, неперевірена інформація. Розсилати її в такому вигляді не слід».

Донесення про можливе вербуванні Освальда в Мінську, до якого ЦРУ поставилося з недовірою
Донесення про можливе вербуванні Освальда в Мінську, до якого ЦРУ поставилося з недовірою

Вже наступного після замаху дня, 23 листопада (Освальд був ще живий), резидентура ЦРУ в Мехіко повідомила: 1 жовтня до радянського посольства зателефонував чоловік, який представився Лі Освальдом, і ламаною російською, посилаючись на свою зустріч з віце-консулом Костіковим 28 вересня, поцікавився, чи немає щодо телеграми, відправленої до Вашингтона. Йому відповіли, що запит надіслано, але відповіді поки немає.

Резидентура фотографувала всіх відвідувачів посольства, на щастя, їх було небагато. Фотографію людини, яка приходила до посольства 28 вересня, показали матері Освальда, але вона не змогла впізнати за нею сина. Це фото ніколи не передавалося комісії Ерла Воррена, яка за дорученням президента Джонсона розслідувала вбивство Кеннеді. З цих двох фактів прихильники теорії змови зробили висновок, що в Мехіко був не Освальд, а агент ЦРУ, який видавав себе за нього. Його завдання нібито полягало в тому, щоб повести слідство хибним слідом, а насправді Кеннеді став жертвою змови американських спецслужб.

Незабаром з'ясувалося, що того ж дня, 28 вересня, Освальд побував в посольстві Куби в Мехіко. У цьому посольстві в ЦРУ були свої інформатори. Вони повідомили, що Освальд намагався отримати кубинську транзитну візу для поїздки до Радянського Союзу. Йому відповіли, що спочатку треба отримати радянську візу, але все ж дали заповнити анкету. Потім зателефонували до радянського посольства і з'ясували, що з приводу Освальда направлено запит (відповіді на який так нетерпляче чекав Освальд) і відповідь прийде нескоро.

Повідомлення резидентури ЦРУ в Мехіко про контакт Освальда з Валерієм Костіковим
Повідомлення резидентури ЦРУ в Мехіко про контакт Освальда з Валерієм Костіковим

Ім'я Валерія Володимировича Костікова у ЦРУ знали і миттєво витягли з анналів всі відомості про нього і його сім'ю. Він був офіцером розвідки КДБ і працював в Мексиці під консульським прикриттям. Резидентура зафіксувала його контакти з представниками лівих марксистських угруповань. У ЦРУ його вважали співробітником 13-го відділу ПГУ КДБ – як пояснювалося в дужках, «який відповідає за диверсії і замахи». Начебто все сходиться! 13-й спецвідділ в Першому головному управлінні дійсно існував. Його завданням була підготовка операцій «в тилу ворога» в «особливий період», тобто під час війни. Але приналежність Костікова до цього відділу ЦРУ так і не вдалося підтвердити.

Через факт відвідування двох посольств (до яких додалася непідтверджена інформація про те, що, повернувшись з Мексики до США, Освальд поклав на свій банківський рахунок п'ять тисяч доларів) виникла теорія радянської, кубинської чи радянсько-кубинської змови. Цей напрямок став основним в розслідуванні.

Серед найхимерніших версій була і така: Освальд – це Голем, який вийшов з-під контролю. Радянська розвідка не наказувала своєму агентові вбивати президента США, але Освальд був одержимий місією вбивства, і куратори не змогли змусити його відмовитися від цієї ідеї – їм залишалося тільки змусити його назавжди замовкнути. Автором цієї версії був Іон Причепа, колишній заступник начальника румунської розвідки, який втік на Захід у 1978 році. Він навчався свого ремесла в Радянському Союзі і добре знав прийоми і методи роботи КДБ. Виходило, що Джек Рубі убив Освальда за завданням радянської розвідки. Але, як не старалися ЦРУ і ФБР, їм не вдалося знайти жодних ознак зв'язку Рубі з КДБ. Немає їх і в документах, які були розсекречені минулого тижня.

У липні 1992 року Станіслав Шушкевич, на той час голова Верховної Ради Білорусі, повідомив американському дипломату, що під час перебування інженером на Мінському радіозаводі він через партійне доручення займався російською мовою з Освальдом, який працював там же слюсарем. Інформація була негайно доведена до відома штаб-квартири ЦРУ. Шушкевич вперше розповів про це публічно у січні 1994 року.

Важливим індикатором для Вашингтона була реакція Москви на вбивство Кеннеді. У нових розсекречених документах є доповідь за підписом директора ФБР Едгара Гувера, в якій сказано, що радянське керівництво вважає замах «змовою ультраправих», і через це привело в бойову готовність всі стратегічні сили. 25 листопада, повідомляє доповідь, на третій день після замаху, шеф нью-йоркської резидентури КДБ полковник Борис Іванов провів нараду особового складу, на якій заявив, що минуле Освальда створює проблему для радянської розвідки, що треба зробити все, щоб розв'язати цю проблему і постаратися з'ясувати, хто насправді вбив президента. Іванов не вірив у версію вбивці-одинака і вважав замах справою рук «організованої групи».

Посол СРСР у Вашингтоні Анатолій Добринін, йдеться в тому ж документі, передав державному секретарю Діну Раск візову справу Лі Гарві і Марини Освальд, а з Москви слідству надіслали історію хвороби Освальда, яка підтверджувала раніше отриману інформацію про те, що він вчинив спробу самогубства, коли дізнався, що йому відмовлено в радянському громадянстві.

Якщо за Валерієм Костіковим та іншими радянськими дипломатами в Мехіко тільки стежили, то зі співробітницею кубинського консульства, яка двічі спілкувалася з Освальдом, вчинили гірше. 26-річна мексиканка Сільвія Дюран не була захищена дипломатичним імунітетом. Наступного після замаху дня мексиканська влада заарештувала її за наполяганням шефа резидентури ЦРУ Уінcтона Скотта. Штаб-квартира ЦРУ попереджала резидентуру: американці ні жодному разі не повинні бути присутніми на допитах, все слід робити руками мексиканців.

На допитах її били, питали, чи передавала вона Освальду гроші, чи були у неї з ним інтимні стосунки, вимагали зізнання, що вона пов'язана з прокомуністичними організаціями. На третю добу Сильвію Дюран звільнили, але на день пізніше її заарештували повторно на вимогу американського посла Томаса Манна, який завзято прагнув довести наявність кубинської змови. Він заспокоївся тільки після того, як з Вашингтона йому наказали зменшити натиск і залишити Дюран в спокої, оскільки історія набула розголосу та завдала шкоди іміджу Сполучених Штатах Америки. У липні 1967 року Сильвія нібито зізналася інформатору ЦРУ, що зустрічалася з Освальдом поза посольством і мала з ним близькі стосунки, але й гадки не мала про його плани вбити президента Кеннеді.

Зрозуміло, що прихильників теорії змови нині опубліковані документи не задовольнять. Для того і змова, вважають вони, щоб не залишати слідів в документах. А найкраща змова – така, про яку не підозрюють навіть самі її учасники. Такий аргумент відбити нічим. У досьє, опублікованому минулого тижня, немає остаточних відповідей на всі запитання. Але в ньому є інше: подробиці, атмосфера, зіткнення живих людських доль з бюрократичною машиною.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG